Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі
«Ця тварюка знає, що я її чоловік»,— подумав Сомс.
— Ім'я його досить дивне — Джоліон,— провадив містер Полтід.— Ми знаємо його адресу в Парижі й де він мешкає тут. Певна річ, нам не хотілося б допуститися помилки.
— Стежте далі, але не забувайте про обережність,— затято мовив Сомс.
Інстинктивна певність, що цей клятий сищик розкрив його таємницю, примушувала його поводитися ще стриманіше.
— Вибачте,— сказав містер Полтід,— я піду довідаюся, чи немає свіжої звістки.
Він повернувся з кількома листами. Знову замкнувши двері кабінету, він переглянув конверти.
— Так, ось лист особисто мені від 19.
— Ну й що там?— запитав Сомс.
— Гм! — озвався містер Полтід.— Вона сповіщає: «47 виїхав сьогодні до Англії. Адреса на його багажі: Робін-Гіл. Розлучився з 17 у Луврській галереї о 3.30. Нічого особливого. Визнала за краще лишитися й провадити спостереження за 17. Ви зможете простежити за 47 у Англії, якщо визнаєте це за потрібне».
І містер Полтід підвів на Сомса непрофесійний погляд, наче збираючи матеріал для книги про людську природу, яку сподівався написати, коли піде на спочинок.
— Дуже розумна жінка ця 19 і чудово маскується. Коштує недешево, але свою платню відробляє цілком. Поки що об'єкт не підозрює, що за ним стежать. Але через деякий час, самі знаєте, чутливі люди починають щось відчувати, навіть не маючи певних підстав для підозри. Моя порада: облишити 17 і взяти під нагляд 47. Ми не можемо перехоплювати кореспонденцію — це надто ризиковано. Я не радив би поки що цього робити. Але можете переказати своєму клієнтові, що все йде добре.
І знову його примружені очі зиркнули на мовчазного відвідувача.
— Ні,— раптом мовив Сомс,— я волію, щоб не припинявся таємний нагляд у Парижі, а на цю другу особу можете не зважати.
— Гаразд,— відповів Полтід,— ми так і зробимо.
— Які... які між ними стосунки?
— Я прочитаю вам, що вона повідомляє,— сказав містер Полтід, відмикаючи шухляду й виймаючи папку з паперами.— Вона висловлюється дуже конфіденціально. Ага, ось тут: «17 дуже приваблива... що ж до 47, то всі зуби з'їдені (знаєте, це жаргонний вислів,, що означає: «немолодий»)... видно, захопився... чекає нагоди... 17, мабуть, уникає рішучої розмови — поки що важко сказати напевно. Проте загалом здається, що вона вагається — здатна нарешті піддатися імпульсу. Обоє витримують марку».
— Що це означає?— спитав Сомс крізь стиснуті губи.
— Розумієте,— усміхнувся містер Полтід, відкриваючи два ряди білих зубів,— це такий у нас вислів. Іншими словами, справа навряд чи скінчиться скороминущим романом: або вони зійдуться серйозно й надовго, або зовсім не зійдуться.
— Гм!— буркнув Сомс.— Оце і всі ваші відомості?
— Так,— відповів містер Полтід,— але вони вельми багатозначні.
«Павук!»—подумав Сомс, а вголос сказав:
— До побачення.
Він пішов через Грін-парк, прямуючи до вокзалу Вікторія, звідки збирався поїхати в Сіті. Погода, як на кінець січня, стояла тепла; сонячне проміння, просочуючись крізь туман, іскрилося на вкритій памороззю траві, ніби блискуча павутина.
Маленькі павуки — і великі павуки. А найбільший з усіх павуків — це його власна впертість, що безупинно засновує своїм плетивом усі шляхи до розв'язки. Чого цей чолов'яга впадає коло Айріні? Невже Полтід вгадав? Чи, може, Джоліон просто співчуває їй, такій самотній і нещасній, за його ж таки власними словами — адже він завжди був таким сентиментальним радикалом? А що, коли й справді все воно так, як вважає Полтід? Сомс враз зупинився. Ні, не може бути! Його двоюрідний брат старший за нього на цілих сім років, не кращий собою і не багатший! Чим він може привабити жінку?
«Та й тепер він повернувся додому,— подумав Сомс.— Тож навряд чи він... Піду-но поговорю з ним!» І, діставши візитну картку, Сомс написав:
«Якщо Ви можете приділити мені півгодини в будь-який день протягом тижня, то я чекатиму в «Знавцях» щодня від 5.30 до 6.00, або, коли це для Вас зручніше, прийду до «Всякої всячини». Мені треба поговорити з Вами.
С. Ф.»
Він пішов по Сент-Джеймс-стріт і віддав записку швейцарові у «Всякій всячині».
— Передайте містерові Джоліону Форсайту, як тільки він прийде,— сказав він і, взявши таксомотор — вони недавно з'явилися в місті,— поїхав у Сіті.
Джоліон одержав картку того самого дня і подався до «Клубу знавців». Чого потрібно від нього Сомсові? Невже він довідався про Париж? І, переходячи Сент-Джеймс-стріт, Джоліон вирішив, що не варто тримати в таємниці свою поїздку... «Але ні в якому разі не слід казати йому, що вона в Парижі, коли він цього ще не знає». В такому складному душевному стані Джоліон зайшов у клуб, і його провели до вітальні, де у невеликій ніші біля вікна сидів Сомс за чашкою чаю.
— Дякую, чаю я не хочу,— сказав Джоліон.— Але з вашого дозволу я закурю.
Вікна вітальні були ще не запнуті завісами, хоча на вулиці вже засвітилися ліхтарі; кузени трохи посиділи мовчки: кожен із них чекав, що розмову почне другий.
— Кажуть, що ви були у Парижі,— нарешті мовив Сомс.
— Так, я щойно повернувся звідти.
— Мені сказав Вел. Він і ваш син, мабуть, разом вирушать на війну?
