Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук
Вася вдарив Коржа просто в щелепу. Той заверещав і кинувся в глибину двору; Вася ввірвавсь у хвіртку, і вони зчепились у дворі, тузячи один одного. На вереск вискочила його жінка й теща і метнулися з криками їх розтягувати. Корж улучив момент, югнув у розчинені двері, накинувши зсередини гачка й залишивши власну жінку й тещу Васі на розтерзання.
- Чи ти сказився, Вась? - спитала Марина Коржиха. - Що той гицель натворив?
- До жінки моєї лазив, псюха! - сказав Вася Равлик, скидаючи з руки кастета. - А ти не знала?
- Ой ти Господи! - аж руками вдарила об поли Карташевська. - Такий паразіт!
- Да, - сказав Вася Равлик, випльовуючи кривавого згустка. - Я на роботу, а він туди, як котяра блудний!
- Ти це точно знаєш? - погрозливо спитала Марина.
- На свої очі бачив.
- І це він лазив до тієї лярви, тієї чортиці? - все ще не могла прийти до тями Марина.
- Слухай, теє! - погрозливо сказав Вася Равлик. - Прикуси язичка.
- Ах, да! - схаменулася Марина. - Я й забула, що це ти з нею. Ну й кобелюк! Ну й паскуда!
- Паразіт! - гукнула фальцетом Карташевська. - Ти йому не спускай!
- Зараз він у мене получить! - метнулася Марина до дверей, але тільки затрусила ними. - Мам, він зачинився!
- Бий вікна! - наказала мати. - Цей номер йому так не пройде!..
Вася Равлик ішов по вулиці, щодо Віталія він був уже спокійний: чого не додав він, додадуть власна жінка з тещею. Там, за спиною, лунали крики і дзвеніло розбите скло; а Вася Равлик ішов ущерть налитий темрявою, з перекривленим обличчям, з малими примруженими очима і розминав руку, яка боліла після ударів кастеткою. Віталій Корж кілька разів з’їздив по обличчі і йому, розбив губу, Вася прикусив собі язика, але це були дрібниці. Тепер він ішов у зворотному напрямку, а щоб не потрапити в поле зору підзорної труби рябої Надьки, спустився до річки і подався зарошеною стежкою вгору по Кам’янці. З Шуркою Куксою так легко, мабуть, розправитися не вдасться, бо той не такий дурний, щоб поночі вийти до Васі Равлика. Окрім того, він хитрий, той Шурка, й відразу ж здогадається, чого Вася до нього прийшов. Але Вася був упертий.
Хміль уже грав у ньому на повну силу, і чи не від того він пойнявся шаленою відчайдушністю. Окрім того, вірив, що й цього разу йому посприяє фортуна; і Корж, і Шурка раз назавжди повинні собі на носі закарбувати, як небезпечно лазити до чужих жінок, особливо до нього, Васі Равлика, хто б вона, його жінка, не була.
Вася спинивсь у завулку - попереду почувся смішець. (Сміялася дівчина, а їй вторив голос чоловічий. Вася принишк. Повільно вдяг на руку кастета і, ступаючи навшпиньки, пішов до парочки, що проглядалася на тлі світла ліхтарів Чуднівського мосту. Так воно й було: Шурка Кукса жирував із тією ж мацяпою, з якою був на проводах у Митька Гілляки.
- О, твій защитничок іде! - сказав Шурка Кукса, коли Вася Равлик до них підійшов. Маленьке, кривоногеньке захихикало.
- З роботи, Вась? - мирно спитав Шурка. - А чого сюдою?
- Я сьогодні вихідний, - сказав Вася Равлик майже спокійно. - А йду до тебе.
- Чого до мене? - голос у Шурки здригнувся.
- Боржок узять, - мовив Вася Равлик. - Чи вже забув?..
- Що ти мелеш, Вась! - відступив на кілька кроків Шурка. - Нічо я тобі не винен.
- То, може, я за боржок твою дівчину заберу? - спитав Вася, беручи за руку маленьке й кривоногеньке.
Мале вирвало руку й заверещало.
- Убірайся! - закричало. - Шур, що він від мене хоче?!
Але Шурка честі своєї дами не боронив, він дав драла, крикнувши з кавалерського обов’язку: «Тікай од цього бандита, Мусь, тікай! Він тебе знасілувать хоче!»
Але Вася не збирався чіпати маленьке й кривоногеньке, він, мов вітер, помчався за Шуркою, підсік його ногою, а коли той, репетуючи, зваливсь у траву, почав гамселити по чому попало. В Шурчиній хаті засвітилося світло, на ґанка вискочили Шурчині батько й мати і його молодший брат; Вася покинув ворога і стрілою метнувсь у город. За ним бігли, щось кричали; Вася перекинув тіло через паркана, упав у жалющого куща кропиви, а тоді помчався вулицею - до нього все ще долинав лемент у Шурчиному дворі. Губи у Васі тремтіли, зуби цокали, пішов повільно, бо не було у грудях повітря, а коли скинув голову, побачив як у небі проїхала, згоряючи, зірка. Тоді витяг тремтячими пальцями сигарету й помітив, що на руці в нього кастет. Зняв його й метнув у темряву в напрямку річки. Глухо бовкнуло - кастета ковтнула вода. Вася йшов, стискаючи зуби, до двох туалетів, з одного саме виходила темна постать. Вася почекав, поки той темний піде, але натомість з’явилася постать світла, карачкувата. Відчинила туалета й сховалася за дверима. Вася Равлик крадьки проліз до свого двору й пішов через садок додому. Тільки тепер згадав про Раю і про те, що та й досі може сидіти на ґанку. Так воно й було, вона скоцюрбилася - не людина, а груда чи купа шмаття.
- Я тобі сказав забиратися геть! - мовив Вася зупиняючись.
Купа