Улісс - Джеймс Джойс
Биця Бека, з маленькими білими ріжками, жуючи жуйку, витикає крізь листя вологу морду.
БИЦЯ БЕКА: Мееніі буулоо… Мееніі!
БЛУМ: Просте удоволення потреби. (З наболілим обуренням.) Жодна дівчинка не хотіла піти зі мною, коли я починав залицятись. Я був надто неоковирний. Вони нізащо не хотіли побавитися…
З висот Бен-Гаута продирається крізь рододендрони Мама Коза з повним вим’ям, гублячи буруб’яшки з-під куцого хвостика.
КОЗА (мекече): Меееніі! Маааміі Кооозіі!
БЛУМ (розпашілий, простоволосий, весь у колючках будяка й дроку): Законно заручені. Обставини міняють справу. (Напружено дивиться вділ, на затоку.) Тридцять два переверти за секунду. Газетний кошмар. Вихиляси-Іліяси. Падіння зі скелі. Сумний кінець типографського робітника.
У сріблястонімотному літньому повітрі Блумова лялька, сповита мов мумія, скочується, крутячись, із урвища Лев’ячої Голови у виннобарвні води чекання.
БЛУМОМУМІЯ: Блумблумблумбуль!
Далеко в глибині затоки, поміж маяками, Бейті та Кішем, пропливає «Король Еріну», випускаючи з труби чорний дим, що стелиться до берега.
РАДНИК НАННЕТТІ (з шуліково-жовтим профілем, у темному альпаковому піджаку, самотою стоїть на палубі, заклавши руку за викот камізелі, й виголошує): Коли моя країна посяде своє місце поміж націй нашої планети, отоді, але не раніше, хай буде написана моя епітафія. Я вже…
БЛУМ: …усе зробив. Ху!
НІМФА (зверхньо): У нас, безсмертних, як ти переконався сьогодні, немає ніякого такого місця, ані волосяного заросту там. Ми чисті й холодні, мов камінь. Ми живимось електричним світлом. (Спокусливо вигинає тіло, поклавши пальчика в рот.) Ти звертався до мене. Я чула, ззаду. Як же ти міг?..
БЛУМ (присоромлено водить долонею по кущику вересу): Таки-так, я був свиня свинею. І клізми ставив. Третина пінти кассії та столова ложка кам’яної соли. Вводити чимглибше. Штрикавка від Гамільтона Лонга, друга жінок.
НІМФА: У моїй присутності. Пушок до пудри. (Зашарівшись, робить кніксен.) Що й казати про все інше.
БЛУМ (пригнічено): Що ж, peccavi[364]. Я шанував той живий олтар, де спина вже перестає називатися спиною. (З несподіваним запалом.) Бо й чому повинна напахчена тендітна ручка, вся в коштовностях, рука-правителька?..
Постаті звиваються, зміяться поміж дерев, творячи непоквапний лісовий візерунок, млосно перегукуючись.
ГОЛОС КІТТІ (в гущавині): Покажи ж нам котрусь із тих подушечок.
ГОЛОС ФЛОРІ: Ось, дивись.
Куріпка пролітає по чагарнику, незграбно хляпаючи крильми.
ГОЛОС ЛІНЧА (в гущавині): Ух! Гарячуща!
ГОЛОС ЗОЇ (з кущів): З гарячої місцинки.
ГОЛОС ВІРАГА (ватажка пташиного племені; в бойовому синьому розмалюванні, в головному уборі з пір’я, він сягнисто крокує, потрясаючи списом, крізь хрумкий очерет, топчучи шишки й жолуді): Гарячий! Гарячий! Стережіться Сидячого Бика{811}!
БЛУМ: Це дужче за мене. Теплий відбиток її теплого тіла. Навіть посидіти, де допіру сиділа жінка, надто коли в неї стегна були розтулені, ніби обіцяючи найвищу близькість, а вже геть особливо, якщо вона, сідаючи, чимвище підняла поли на підбійці з білого сатину. То вже така повнота жіночного. Вона наповнює по вінця, переповнює мене.
ВОДОСПАД:
Пелеповнюй Пулафука
Пулафука Пулафука.
ТИСИ: Шш! Говори, сестро!
НІМФА (безока, в білому вбранні черниці, в чіпці й апостольнику з великими крильми; лагідно, з відсутнім поглядом): Монастир Транквілла. Сестра Агата. Гора Кармел, яви у Ноку й Лурді. Жодних бажань більше. (Зітхаючи, схиляє голову.) Тільки ефірне. Де мрійливе-дрімливе чаєня мчить понад плесом навмання.
Блум трохи підіймає зад, і ззаду на штанях у нього відлітає ґудзик.
ҐУДЗИК: Лусь!
Дві нечупарні кумські дівиці в шалях витанцьовують під дощем, верескливо вигукуючи.
ДІВИЦІ:
В Леопольда панталони
До шпилечки притульони.
Шпилька лусь!
