Українська література » Сучасна проза » Улісс - Джеймс Джойс

Улісс - Джеймс Джойс

Читаємо онлайн Улісс - Джеймс Джойс
розцвітають навесні. То була пора парування. Капілярне притягання — це природне явище. Лотті Кларк, коси як льон, я підглядав у татків театральний бінокль, як вона роздягалася перед сном, вікна були абияк зашторені. Збитошниця, вона любила жувати всякі травинки. Скочувалася по траві з гори біля моста Ріальто, аби спокусити мене лавиною своєї шаленої жвавости. Вона подерлася на їхнє криве дерево, і я… Тут і святий не встояв би. Щось демонічне найшло на мене. А втім, кому те було видно?

Биця Бека, з маленькими білими ріжками, жуючи жуйку, витикає крізь листя вологу морду.

БИЦЯ БЕКА: Мееніі буулоо… Мееніі!

БЛУМ: Просте удоволення потреби. (З наболілим обуренням.) Жодна дівчинка не хотіла піти зі мною, коли я починав залицятись. Я був надто неоковирний. Вони нізащо не хотіли побавитися…

З висот Бен-Гаута продирається крізь рододендрони Мама Коза з повним вим’ям, гублячи буруб’яшки з-під куцого хвостика.

КОЗА (мекече): Меееніі! Маааміі Кооозіі!

БЛУМ (розпашілий, простоволосий, весь у колючках будяка й дроку): Законно заручені. Обставини міняють справу. (Напружено дивиться вділ, на затоку.) Тридцять два переверти за секунду. Газетний кошмар. Вихиляси-Іліяси. Падіння зі скелі. Сумний кінець типографського робітника.

У сріблястонімотному літньому повітрі Блумова лялька, сповита мов мумія, скочується, крутячись, із урвища Лев’ячої Голови у виннобарвні води чекання.

БЛУМОМУМІЯ: Блумблумблумбуль!

Далеко в глибині затоки, поміж маяками, Бейті та Кішем, пропливає «Король Еріну», випускаючи з труби чорний дим, що стелиться до берега.

РАДНИК НАННЕТТІ (з шуліково-жовтим профілем, у темному альпаковому піджаку, самотою стоїть на палубі, заклавши руку за викот камізелі, й виголошує): Коли моя країна посяде своє місце поміж націй нашої планети, отоді, але не раніше, хай буде написана моя епітафія. Я вже…

БЛУМ: …усе зробив. Ху!

НІМФА (зверхньо): У нас, безсмертних, як ти переконався сьогодні, немає ніякого такого місця, ані волосяного заросту там. Ми чисті й холодні, мов камінь. Ми живимось електричним світлом. (Спокусливо вигинає тіло, поклавши пальчика в рот.) Ти звертався до мене. Я чула, ззаду. Як же ти міг?..

БЛУМ (присоромлено водить долонею по кущику вересу): Таки-так, я був свиня свинею. І клізми ставив. Третина пінти кассії та столова ложка кам’яної соли. Вводити чимглибше. Штрикавка від Гамільтона Лонга, друга жінок.

НІМФА: У моїй присутності. Пушок до пудри. (Зашарівшись, робить кніксен.) Що й казати про все інше.

БЛУМ (пригнічено): Що ж, peccavi[364]. Я шанував той живий олтар, де спина вже перестає називатися спиною. (З несподіваним запалом.) Бо й чому повинна напахчена тендітна ручка, вся в коштовностях, рука-правителька?..

Постаті звиваються, зміяться поміж дерев, творячи непоквапний лісовий візерунок, млосно перегукуючись.

ГОЛОС КІТТІ (в гущавині): Покажи ж нам котрусь із тих подушечок.

ГОЛОС ФЛОРІ: Ось, дивись.

Куріпка пролітає по чагарнику, незграбно хляпаючи крильми.

ГОЛОС ЛІНЧА (в гущавині): Ух! Гарячуща!

ГОЛОС ЗОЇ (з кущів): З гарячої місцинки.

ГОЛОС ВІРАГА (ватажка пташиного племені; в бойовому синьому розмалюванні, в головному уборі з пір’я, він сягнисто крокує, потрясаючи списом, крізь хрумкий очерет, топчучи шишки й жолуді): Гарячий! Гарячий! Стережіться Сидячого Бика{811}!

БЛУМ: Це дужче за мене. Теплий відбиток її теплого тіла. Навіть посидіти, де допіру сиділа жінка, надто коли в неї стегна були розтулені, ніби обіцяючи найвищу близькість, а вже геть особливо, якщо вона, сідаючи, чимвище підняла поли на підбійці з білого сатину. То вже така повнота жіночного. Вона наповнює по вінця, переповнює мене.

ВОДОСПАД:

Пелеповнюй Пулафука

Пулафука Пулафука.

ТИСИ: Шш! Говори, сестро!

НІМФА (безока, в білому вбранні черниці, в чіпці й апостольнику з великими крильми; лагідно, з відсутнім поглядом): Монастир Транквілла. Сестра Агата. Гора Кармел, яви у Ноку й Лурді. Жодних бажань більше. (Зітхаючи, схиляє голову.) Тільки ефірне. Де мрійливе-дрімливе чаєня мчить понад плесом навмання.

Блум трохи підіймає зад, і ззаду на штанях у нього відлітає ґудзик.

ҐУДЗИК: Лусь!

Дві нечупарні кумські дівиці в шалях витанцьовують під дощем, верескливо вигукуючи.

ДІВИЦІ:

В Леопольда панталони

До шпилечки притульони.

Шпилька лусь!

Відгуки про книгу Улісс - Джеймс Джойс (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: