Улісс - Джеймс Джойс
ЛІДІЯ ДУС (ледь розтуляючи губки): Цмок-цмок. Ой, він це робить, носячи її по кімнаті! Верхи на конику-паличці. Чути їх до Парижа й аж до Нью-Йорка. Це мов повні роти полуниці з вершками.
КІТТІ (сміється): Хи-хи-хи.
ГОЛОС О’ШПАРА (солодко-низько-хрипкий-утробний): Аххокрріп їййдверріррип!
ГОЛОС МЕРІОН (хрипко-солодко-горловий): Ойххоочушшчче! Ойпццілуйммоюммитуппоппу шшче!
БЛУМ (здавлюючи себе, з дико розплющеними очима): Вийми! Сховай! Вийми! Ори її! Ще! Бабах!
БЕЛЛА, ЗОЯ, ФЛОРІ, КІТТІ: Хо-хо! Ха-ха! Хи-хи!
ЛІНЧ (показуючи): Дзеркало перед природою{814}! (Сміється.) Ху-ху-ху-ху-ху-ху!
Стівен і Блум обертаються до дзеркала, де з’являється обличчя Вільяма Шекспіра — безбороде, з паралітично закляклими рисами, увінчане віддзеркаленням оленячих рогів, вішалки у вітальні.
ШЕКСПІР (поважно чревовіщає): Так пустку розуму гучний сміх викриває. (Блумові.) Аще хотяше ти невидимо пребути. Взирай! (Сміхокукурікає чорним каплуном.) Ягого! Як там у мене мій Отелко телиться, душачи свою Тещемому! Го-го! Ягогого!
БЛУМ (криво осміхаючись до повій): А коли я почую, про що ви там жартуєте?
ЗОЯ: Швидше, ніж двічі женишся й раз овдовієш.
БЛУМ: Людям прощаються помилки. Навіть великий Наполеон, коли з нього по смерті мірку на голе тіло знімали…
Місіс Дігнем, удова, щоки й ніс-ґудзик почервонілі від розмов про смерть, сліз та тунце-темного хересу, квапливо дріботить у своїй жалобі, в абияк надягнутому капелюшку, на ходу підфарбовуючи й припудрюючи щоки, губи й ніс, лебедиця, що підганяє свій виводок лебедят. З-під спідниці виглядають буденні старі штани покійного мужа та його ж величезні підкочені черевики. Вона тримає страховий поліс Шотландських удів і велику шатропарасолю, під якою вміщується весь її виводок, Петсі, що стрибає на одній короткій ніжці, з відщебнутим комірцем, теліпаючи пакунком свинячих котлет, запхиньканий Фреді, Сьюзі з плачливим риб’ячим ротом, Аліса, що насилу підносить немовля. Вона прискорює їх потиличниками, всі її вимпели в’ються на вітрі.
ФРЕДІ: Ох, ма, не тягни мене так шпарко!
СЬЮЗІ: Мамо, бульйон збігає!
ШЕКСПІР (паралітично лютуючи): Яа бии туу удовууу ууубив перперпершу!
Бородате обличчя Мартіна Каннінгема витісняє безбородий Шекспірів образ. Шатропарасоля п’яно розгойдується, дітки пороснули хто куди. Під парасолею з’являється місіс Каннінгем у кімоно й капелюсі а-ля Весела Вдова. Вона ковзає бокаса, кланяючись та японисто звиваючись.
МІСІС КАННІНГЕМ (співає):
Я не гейша, я — джуел ов Ейша!
МАРТІН КАННІНГЕМ (безпристрасно її споглядаючи): Висікака! Клята невгамовна вітрогонка!
СТІВЕН: Et exaltabuntur cornua iusti[371]. Королеви злягалися з бугаями-рекордистами. Згадайте Пасифаю, на догоду чиїй хіті мій древньостарий предкодавній прадідок був спорудив першу сповідальню. Не забудьте й мадам Грисел Стівенс, а також нащадячих кабанадків родини Ламбертів{815}. А ще Ноя, як він був упився. І ковчег у нього розкрився.
БЕЛЛА: Не треба нам тут такого. Не той у нас заклад.
ЛІНЧ: Та облиште його. Допіру з Парижа!
ЗОЯ (підбігає до Стівена й горнеться до нього): Ой, давай іще! Видай нам парлефрансе!
Стівен, нацупивши капелюха, одним стрибком опиняється біля коминка, де заклякає, звівши плечі, розкинувши руки плавцями і з приклеєною усмішкою на обличчі.
ЛІНЧ (гатить кулаками по дивану): Прамм-памм-паммммм!
СТІВЕН (монотонною скоромовкою, сіпаючись, мов маріонетка на нитці): Тисячі місць для марнотратних розваг вечори з милими паніями що продають рукавички і ще дещо мо своє серце пиво й сосиски абсолютно моднячий заклад на найексцентричніший смак без ліку кокоток щонайдивограйніших шмоток неначе принцеси танцюють канкан і юрби витівників парижан клоунада дуріють всі радо для неодружених чужинців що англійською мовлять мов німці які ж вони мастаки на штуки любови й солодкохтивої мови. Містери мсьє опранці перепранці купи народа фсі тля насолода в рай у пекло візита путете фас возити шоу з похоронний сфічки сріблом розплакуються панки і такий кошна ніч. Апсолютна шокуйся шахливий нат релігія хлузування небачен ніде в цілий світ. Фсі шикарні приходять дами скромні не підступися нам з вами а тоді вереск усі роздягайся стогни як побачать вампір разтліяє черничка сфіжа така полунічка в dessous troublants[372]. (Лунко клацає язиком.) Оляля! Се pif qu'il а[373]!
ЛІНЧ: Vive le vampire[374]!
ПОВІЇ: Браво! Парлефрансе!
СТІВЕН (відкинувши назад голову й корчачи гримаси, гучно регоче, сам собі аплодуючи): Всі сміються: великий усміх — великий успіх. Ангели надто на прости тутка схожі, а святі апостоли улиті кляті бандити. Демімондени напівсвітські дами даменні в туалетах приємних сяють уродою та діамантами. А чи мсьє краще любе те чим мотер-нові тішитись слабощі старий лютина? (Ґротесковими жестами вимальовує довкола себе щось, а повії з Лінчем мимоволі повторюють його рухи.) Кавчуко статуя шінка складана чи в натуральний величина мошна пітглядай незайманий нагота туше леспіяна цілуй п’ять тесять рас. Месьє зайти глядіти в серкала всі полошення як на тряпеція вся та маханіка а ше коли башати осопливий номер шахливо звірська різник ропити чик-чик у шивий телячий печінка або омлет на живота шкура п’єса Шахмпура.
БЕЛЛА (ляскаючи себе по животу, падає на диван, заходячись від сміху): Омлет на… Хо! хо! хо! хо!.. Омлет на…
СТІВЕН (маніжачись): Я тебе любити, сер любий. Я тобі говори англєза мова, для подвійна антанта сердешна. О так, mon loup[375]. Скіки коштуєт? Ватерлоо. Ватерклозет. (Зненацька замовкає, піднісши вгору вказівця.)
БЕЛЛА (все ще регочучи): Омлет…
ПОВІЇ (регочучи): Анкор! Іще! Анкор!
СТІВЕН: Ось пошлюхайте. Мені кавун наснився.
ЗОЯ: Катай закордон, покохай заморську дівицю.
ЛІНЧ: Круг світу за кобіту!
ФЛОРІ: Сни слід розуміти навпаки.
СТІВЕН (простираючи руки перед себе): Це було тут. Вулиця повій. На Серпентайн-авеню Вельзевул показав мені її, гладку вдовицю. А де ж простелено червоний килим?
БЛУМ (підходячи до Стівена): Послухайте…
СТІВЕН: Ні, я літав.
