Маг - Джон Роберт Фаулз

— Неприродність полягає в тому, що ви підганяєте дійсність під сюжет книжки. Ви це чудово знаєте.

— Не вбачаю нічого неприродного в тому, що ми з вами знайшли одне одного…

Джун труснула головою. Вона уникала мого погляду.

— Себто маємо разом переспати. Так задумано?

— Маю на увазі інше. Ви дізнаєтеся всю правду про Жулі, якщо…

Вона знову труснула головою.

— Навіщо довго зволікати? — спитав я.

— Бо… Бачу, ви мені ще не вірите.

— Я так і знав, що ви знайдете якусь відмовку.

Я говорив дедалі саркастичнішим тоном, і Джун звела на мене очі, широко розплющені, як у відважної дитини.

— Якщо це виклик, то прийму його. Може, хоч тоді повірите мені.

— Що більше про вас обох знаю, то важче вам вірити.

— Невже через те, що ви нам обом припали до вподоби? Невже через те, що мені жаль вас? Зрештою, мені самої себе жаль. Якщо це для вас щось та й важить.

Я втупився в неї. Хотілося поставити їй пастку. Ба, сьогодні я не мисливець, а дичина.

— Чи сказала вам Жулі, що я написав вашій мамі?

— Так.

— Кілька днів тому надійшла відповідь. Цікаво, що скаже мама, коли я напишу їй про те, що роблять її донечки, замість у кіно зніматися.

— Нічого не скаже. Бо її взагалі немає.

— Значить, хтось у Серн-Аббасі листується від імени вашої матері та інших осіб.

— Я ні разу не бувала в Дорсеті. І моє справжнє прізвище не Гоумз. І звуть мене не Джун.

— Звичайно-звичайно. Знов за рибу гроші. Роза і Лілі?

— Так. Ось тільки мене кличуть Розі.

— Нісенітниця.

Джун уважно придивилася до мене й опустила очі.

— Не можу процитувати дослівно нашої буцімто мами, але в листі було менш-більш таке: «Шановний пане Ерфе, я передала вашого листа панові Вельямі, директорові початкової школи». А далі щось про те, що всім уже набридло листуватися з французькими й американськими приятелями. І про те, що дочки не часто їй пишуть. Так чи ні?

Еге, вже не моє зверху. Як не раз бувало, твердий ґрунт під ногами миттю обернувся сипучим піском-плавуном.

— Бачте, — пояснила вона, — є така штука, яку звуть універсальним штемпелем. Написали тут листа, наклеїли англійську марку на конверт — і… — Джун зробила рух, яким штемпелюють конверти. — Тепер ви мені вірите?

Я гарячково метався від думки до думки. Якщо вони розпечатували листи від мене…

— А листи до мене ви теж читали?

— Вибачайте, але читали.

— Отже, знаєте про…

— Про що?

— Про мою австралійську симпатію.

Вона повела плечима. Аякже, знаємо. Однак я інтуїтивно відчув, що це не так, і скоренько поставив пастку.

— То розкажіть, будь ласка.

— Про що?

— Про те, що з нею сталося.

— У вас був роман.

— А потім? — Джун зробила той самий жест. — Ви ж переглядали всю мою пошту. Не можете не знати, що було далі.

— Знаємо.

— Тоді вам також відомо, що під час канікул я таки зустрівся з нею в Афінах. Правда ж?

Попалася. Не втямила, на чому я блефую. Побарившись, вона відповіла на мою усмішку, але нічого не сказала. Так, листа від її матері я залишив на письмовому столі. Деметріадес чи хтось інший міг увійти в кімнату й прочитати. Але лист від Енн Тейлор надійно сховано — в замкненій валізі.

— Ми справді все про вас знаємо, Ніколасе.

— Доведіть. То я зустрічався з нею в Афінах чи ні?

— Самі знаєте, що ні.

Джун і не зогледілася, як я вліпив їй ляпаса. Не сильного — такого, щоб тільки трохи заболіло. Вона оторопіла. Помалу звела руку й притулила до щоки.

— Навіщо ви це зробили?

— Ви ще не так заробите, матері вашій ковінька, якщо зараз же не признаєтеся. Чи всю мою кореспонденцію ви переглянули?

Не відриваючи долоні від щоки, Джун повагалася й призналася.

— Тільки ті листи… які, судячи з конверта, могли нас стосуватися.

— Шкода. Не можна припускатися такого недбальства. Якби ви відкривали всі листи, то знали б, що в Афінах я таки бачився з тою нещасною дівкою.

— Не розумію, що…

— Задля вашої сестри я попросив її викреслити мене зі свого життя. — Джун видавалася наляканою й розгубленою. Не знала, до чого це я хилю. — Вона послухалася. Ба більше, за кілька тижнів ця дівчина ще й вкоротила собі життя. — Я зробив паузу. — Тепер ви знаєте ціну ваших забав і феєрверків.

Джун втупилася в мене. Якусь мить видавалося, що вона повірила. Хибне враження.