Японський коханець - Ісабель Альєнде

Хейдецо з’явилася в Каліфорнії без особливих ілюзій. На пароплаві, де тулилася разом із дюжиною інших дівчат, чула моторошні історії про незайманок, як вона, котрі кидали виклик океанській стихії, щоб в Америці вийти заміж за заможних юнаків, а на причалі на них чекали старі шарпаки або й гірше — сутенери, які продавали їх у борделі або в рабство на підпільні фабрики. Хейдецо пощастило, бо Такао Фукуда надіслав їй недавній знімок і не ошукав, оповідаючи про себе; він повідомив, що може запропонувати їй життя, яке потребуватиме зусиль та праці, але чесне й не таке тяжке, як у її селі в Японії. Вони мали чотирьох дітей: спочатку на світ одне по одному з’явилися Чарльз, Мегумі та Джеймс, а згодом — коли збіг не один рік, і Хейдецо вже вважала себе неплідною — тисяча дев’ятсот тридцять другого року народився Ітімей. Пологи були передчасними, а малюк здавався таким кволим, що батьки не вірили, що він виживе, й у перші місяці не давали йому імені. Мати загартовувала сина, як могла, настоянками з трав, голкотерапією та холодною водою, аж поки той нарешті якимось дивом почав виявляти ознаки життєстійкості. Тоді, на відміну від братів, яким дали англійські імена, що легко вимовлялися в Америці, його нарекли японським. Хлопчика назвали Ітімеєм — це ім’я за кандзі[9] означає життя, світло, сяйво або зірку. З трьох років малюк плавав, наче морський вугор — спершу в басейні, а згодом у крижаних водах затоки Сан-Франциско. Батько загартовував його характер фізичною працею, любов’ю до рослин та бойовими мистецтвами.

Коли народився Ітімей, родина Фукуда насилу переживала найгірші роки великої депресії. Батьки взяли в оренду земельну ділянку під Сан-Франциско, де вирощували овочі та фруктові дерева, а продукцію возили на місцеві базари. А ще Такао підробляв, прцюючи на Беласко — першу родину, яка найняла його, коли він відділився від співвітчизника, котрий прилучив Такао до садівництва. Добра репутація прислужилася, коли Ісак Беласко звернувся до нього, щоб розбити сад на землі, яку придбав у Сі-Кліффі, наміряючись звести там будинок, де сто років житимуть його нащадки, — як жартома сказав Ісак архітекторові, не підозрюючи, що так воно й буде. В його адвокатській конторі ніколи не бракувало грошей, бо він представляв інтереси Західної компанії залізничних та морських перевезень; Ісак був одним із небагатьох підприємців, які не постраждали через економічну кризу. Гроші тримав у золоті і вкладав їх у рибальські судна, тартак, механічні майстерні, пральню й подібний бізнес. Він робив це, сподіваючись дати роботу бодай декому з тих нещасних, котрі стояли в чергах за безплатною юшкою, і таким чином допомогти їм у злиднях, однак ця альтруїстична мета мала для Беласко несподіваний зиск. Поки будівельники — згідно з безладними вказівками його дружини — зводили дім, Ісак ділився з Такао своєю мрією: на скелястому, відкритому всім вітрам і туману пагорбі розводити рослини з інших, далеких країв. Поки ця божевільна ідея була відтворена на папері, Ісак Беласко й Такао Фукуда пройнялися взаємоповагою. Вони разом читали каталоги, відбирали та замовляли на інших континентах дерева й рослини, які прибували загорнуті у вологі мішки з присталим до коріння рідним грунтом. Разом розшифровували інструкції та звели по деталях, наче розгадуючи головоломку, доставлену з Лондона скляну оранжерею. Так само разом їм випало підтримувати життя цього еклектичного райського саду.

Байдужість Ісака Беласко до суспільного життя та більшості домашніх справ, які він повністю передовірив Ліліан, компенсувалася непогамовною пристрастю до ботаніки. Він не курив і не пив, не мав видимих вад і не знав невтоленних спокус, не міг належно оцінити музику чи вишуканий стіл, і якби Ліліан дозволила, харчувався б, стоячи просто на кухні, тими самими куснем хліба й мискою юшки, що й безробітні в роки депресії. Такий чоловік був невразливий для корупції та пихатості. Йому були притаманні духовний неспокій, непогамовне бажання, вдаючись до процедурних вивертів, захистити своїх клієнтів і таємна слабкість — прагнення допомогти нужденним. Проте ці втіхи не йшли в жодне порівняння із садівництвом. Третину його бібліотеки складали книжки з ботаніки. Церемонна дружба з Такао Фукудою, що ґрунтувалася на взаємній симпатії та любові до природи, зробилася визначальною для його самовладання, стала бальзамом у професійних поразках. У своєму саду Ісак Беласко перевтілювався в скромного учня японського вчителя, котрий розкривав йому таємниці рослинного світу, які книжки з ботаніки часто не висвітлювали. Ліліан обожнювала чоловіка й дбала про нього з ніжністю закоханої жінки, але ніколи не прагла його так сильно, як у ті хвилини, коли дивилася з балкону, як він працює пліч-о-пліч із садівником. У робочому комбінезоні, чоботах і солом’яному брилі, спітнілий під пекучим сонцем чи підмоклий під мжичкою, Ісак молодшав і в очах Ліліан знову ставав пристрасним нареченим, який спокусив її в дев’ятнадцять років, чи новоженцем, котрий накинувся на неї на сходах, перш ніж вони дійшли до шлюбного ліжка.

Через два роки після Альминого приїзду Ісак Беласко зробив Такао Фукуду своїм партнером, щоб разом створити квітництво, мріючи, що воно стане найкращим у Каліфорнії. Передусім треба було купити кілька ділянок землі на ім’я Ісака, щоб оминути закон тисяча дев’ятсот тринадцятого року, який забороняв ісеям набувати громадянство, володіти землею та купувати власність. Для Фукуди це була унікальна можливість, а для Беласко розумна інвестиція, як і інші, що він робив у драматичні роки великої депресії. Його ніколи не цікавили коливання на біржі, він волів вкладати гроші в робочі місця. Ісак і Такао домовилися — коли Чарльз, старший син у родині Фукуда, досягне повноліття, і вони зможуть викупити у Беласко його частку за поточною ціною — переписати квітництво на нього та ліквідувати спільне підприємство. Народжений у США Чарльз мав американське громадянство. Це була угода двох джентльменів, скріплена простим рукостисканням.

До саду Беласко не доходила кампанія, розв’язана проти японців, яких звинувачували в безчесній конкуренції з американськими фермерами та рибаками, у непомірній хтивості, що загрожувала цнотливості білих жінок, у розбещенні суспільства східними, антихристиянськими звичаями. Альма гадки не мала про ці пересуди впродовж двох років після прибуття до Сан-Франциско, аж до того дня, коли родина Фукуда перетворилася раптом на жовту загрозу. На той час вони з Ітімеєм встигли зробитися нерозлучними друзями.

Несподіваний напад Японської імперії на Перл-Ґарбор у грудні тисяча дев’ятсот сорок першого року знищив вісімнадцять кораблів, залишив дві з половиною тисячі убитих