Синхрон - Інгеборг Бахман

взагалі невідомі, він ніколи не переживав такого піднесення і такої чарівності, бо він створений для клопотів і для їх поширення, для всіх тих нонсенсів, замість того, щоб хоч раз розплющити очі й подивитися, який скарб потрапив йому до рук, що в ній особливого й неповторного і що вона не «маленька любонька» і не «любе малятко», а що вона, з помилками в мисленні чи без них, одинокий, незбагненний шедевр, недосяжний і, на щастя, незбагненний, бо від своєї велемудрої кузинки вона якось почула, що та картина особлива, яку складно зрозуміти, бо немає що розуміти і значення не мають значення, тож не все те дурниці, про що тупі люди часом теревенять.

Беатрікс випила склянку води і знову лягла покірно, бо та особа не придумала нічого ліпшого і сказала, що не можна було знімати бігуді і що пан Карл буде не в захваті. Беатрікс нічого їй на те не відповіла, бо навіщо. Лише промурмотіла, що пані Гільда і як пані Гільда їй робить макіяж і що вона дуже просить. Особа знову нахилилась над нею і взялась до повік, провела лінію, яку тієї ж миті стерла, нічого іншого й не варто було очікувати, а тоді почала знову, на іншому оці, око засіпалось, але ж Беатрікс ненавмисне, це через цю незграбу, яка почала знову, і Беатрікс більше не сіпалась, бо та особа не зможе знайти оправдання, і минула ціла вічність, доки повіки й тіні були готові. Бетрікс промовила лише раз: але, будь ласка, тільки трошки, легесенько, я ж не актриса. Особа не сказала більше ні слова, запанувала підозріла тиша, і треба мати неабияке терпіння, властиве хіба що Беатрікс, щоб витримати все те підозріле витирання і втирання, поправляння раз за разом. Нарешті вона відмучилась і в похмурому мовчанні підвелася, ні, ліпше не дивитись, ні в яке дзеркало, притьмом до пана Карла розчісуватись. Атмосфера недоброзичливості в кабінці ставала нестерпною, і Беатрікс кинулась навтьоки. Куди й ділась уся її сердечність, її звична балакучість у «Рене», і вона сіла в найближчій до виходу кімнаті чекати на пана Карла.

Лише коли він поквапом прибіг, бо вони вже все прибирали, щоб зачинятись, і гукнув Тоні, щоб той потримав йому фен, вона підвела очі й глянула на нього з німим докором. Сподівалась, що він її враз зрозуміє. Але пан Карл висловив обурення лише через бігуді, яких не було, і це вже була межа, ні, ще не межа, бо перш ніж відповісти, вона не змогла втриматись і таки глянула в дзеркало. В неї не було слів, вона так і сказала: Пане Карл, у мене немає слів. Ви тільки гляньте на цей макіяж, не хочу казати, як я виглядаю, як я виглядаю, самі бачите! Пан Карл уже взявся до волосся, розчісував і просушував кожне пасмо, ніби нічого й не помітив, і Беатрікс пережила найгіркіше розчарування. Її таємниче обличчя ще ніколи не було таким. Але шановна панночко (добре, що не сказав пані, а то б їй остаточно ввірвався терпець), знаю, що ви звикли до пані Гільди, але цей новий макіяж не такий уже й поганий. Беатрікс узяла себе в руки й думала, що вона, на жаль, навряд чи в змозі тримати себе в руках, міг би принаймні сказати, що в неї моторошний вигляд і що очі — цілковита катастрофа. Пан Карл лише мовив, щоб відвернути увагу: на дворі, на жаль, ллє, а ви завжди приходите в дощ. Беатрікс нічого не відповіла, сиділа й напружено міркувала, що їй робити, в такому вигляді вона не може зустрічатися з Еріхом, мусить щось зробити, щоб, чого доброго, не ввійти водночас із ним до кав’ярні, може хіба що забігти в ресторан «Лінде» і там у туалеті змити з себе всю цю фарбу, але водою її не змиєш, і вона вхопила ватний тампон для вух, побачила слоїк перед собою, з кремом, на ньому було написано: leave on over night, але вона не розуміє тієї дурнуватої англійської, і коли він її попросив тримати голову рівно, вона відчайдушно кинулась витирати очі тампоном з кремом, бо треба позбутися всієї цієї гидоти, як продажна дівка вона виглядає, а Еріх, чого доброго, подумає, що вона збожеволіла, але то був не той крем, і пан Карл жахнувся і щось сказав, але вона не слухала, тільки терла й терла, витирала повіки, а тоді опустила руки й розридалась нестримним плачем, потекла туш, вона підхопилась, з чорними й синіми патьоками на обох щоках, і закричала: відчепіться від мене, нехай мені негайно принесуть плаща… Але оскільки вона залишила не лише плаща, а й сукню, то щосили кинулась до задньої кімнати, скинула халатика «Рене» на підлогу й одягнула сукню, схлипувала й схлипувала без угаву, і не мала ні сили, ні бажання вести перемовини з пані Івонн і роздавати чайові, а пан Карл, що кинувся вслід за нею, але не міг зайти до приміщення з табличкою «пані», чекав зовні і благав: шановна панночко, прошу вас, та що ж такого, я ж не можу вас так просто…

Беатрікс навіть не глянула на нього, а лише крикнула: заплачу наступного разу, я запізнююсь! І кинулась сходами вниз, але пан Карл її наздогнав, бо вона забула парасольку, а на вулиці ж лило і до того ж як з відра, він хотів ще щось сказати, але Беатрікс була вже біля брами, і хоч узяла парасолю, але не розкрила її, тоді як дощ щосили періщив їй по обличчю, і лише закричала: і я просиділа тут у вас цілих півдня, втратила цілих півдня, хіба я можу так тратити свій час! Коли вона швиргонула йому в обличчя цілих півдня, то була вже вся мокра як хлющ, зачіски як і не було, але хустинку від пана Карла категорично відхилила.

Як ви не розумієте! В мене пропав весь день!

Перейшла через дорогу, і в «Лінде», в приміщенні перед туалетами, ридала далі ридма, згадала Еріха, який вже чекає, але сьогодні марно. Їй хотілося сподіватись, що Ґуґі нині вкоротила собі віку і він не чекає. Раптом вона була переконана, що Ґуґі вкоротила собі віку, перестала плакати і глянула в дзеркало. Катастрофа.

До старшої жінки, прибиральниці, сказала: Катастрофа. Все пропало. Які всі безсердечні. Жінка обняла її і турботливо мовила: Дитино, дитино! А Беатрікс рішуче відповіла: Я не дитина, але всі такі безсердечні, мушу негайно змити всю цю