Синхрон - Інгеборг Бахман
З новою товстуватою дамочкою, що заміняла Гільду, Беатрікс попрямувала до кабінки й лягла на жорсткий вузький тапчан, загалом уже переповнена недовірою, і щойно відчувши на собі руки цієї «заміни», похмурніла, не мала жодного сумніву, що нічого доброго з того не вийде. Обґрунтувати свої побоювання вона не могла, бо під час очищення й масування, звичайно, нічого не може статися, але що за руки в цієї особи, тобто дві огидні, незграбні руки, вона ж відчуває, вона має цей інстинкт, коли руки її торкаються, а ще вся оця непоквапливість і обережність, з якою вона обтирає їй серветкою обличчя. Беатрікс не розплющувала очей, щоб принаймні не бачити того одутлого лиця з червонястими прожилками, що звисало над нею, але тепер ця особа взялася висмикувати пінцетом брови, так само неквапливо, коли це треба робити блискавично, щоб не боліло. (Припиніть, я більше не можу, та припиніть же!) Беатрікс не вистачало сміливості сказати щось на повний голос, бо в «Рене» з нею чогось такого ще не траплялося, таких тортур, і вона не знала, як їй вийти з ситуації, щоб не образити цієї особи й не кинутись навтьоки з бігуді на голові. Але ж і ситуація! З паном Карлом вона б швидко порозумілася, але він ніколи не підходив до кабін, не його терени, Ґіта теж не підходила, вона ж не може взяти й завити, заверещати в цій катівні. Томливим голосом, коли та нова мамула скубла і скубла її далі, вона запитала, котра година. Тож у кіно вона вже не встигає, ще й це на додачу, і бігуді тиснуть, ця особа навіть не здогадалась підкласти їй під голову подушку, не розуміє елементарного, зрештою Беатрікс приходить у «Рене» не для того, щоб її віддавали в жертву заради перших спроб дилетантки, з якої ніколи не вийде косметолога, вона ж це відчуває, з такими руками. І з очей Беатрікс закрапали перші сльози. А що ж буде, коли та робитиме макіяж, треба ж бути цілковито розслабленою, а в пані Гільди вона завжди була relaxed, цілком і повністю relaxed, майже спала. Вона вже тепер не може заспокоїтись, а коли дійде черга до очей, це буде катастрофа. Невже не видно, що вона плаче, невже ця мамула не бачить, та достатньо однієї-єдиної сльози, щоб не можна було працювати, працювати над макіяжем, і Беатрікс з розпачем у голосі мовила: будь ласка, склянку води, мені недобре, принесіть мені склянку води. Особа приголомшено припинила і вийшла. Беатрікс ураз підвелася й, тремтячи всім тілом, почала шукати дзеркало.
Яка дурість, вибрати саме такий день для зустрічі з Еріхом, який не має уявлення, що вона на себе взяла. Взагалі було б наймудріше йому невдовзі сказати, найліпше ще нині, що їм більше не треба бачитись, ба навіть не можна бачитись, що вона, наприклад, виклала все тітці, і що тітка, з її закостенілими поглядами, стосунки з одруженим чоловіком вважає скандалом і що вона, звичайно, залежна від тітки і до смерті злякалась, коли та розлютилась… Ні, це теж не годиться. Але вона може звернути все на Ґуґі і на своє погане сумління, яке їй тому не дає спокою. Беатрікс дуже любила такі слова як сумління, провина, відповідальність, повага, які для неї гарно звучали і нічого не означали. Взагалі з іншими треба вживати лише ті слова, які нічого не означають, бо інакше неможливо орієнтуватися, з іншими, а «сумлінню» Еріх повірить, бо ж він промовистий приклад того, як воно діє, коли підсовуєш чоловікові під ніс найбезглуздіші слова, бо лише їх він розуміє. Таємничі слова й потаємні думки Беатрікс довели б Еріха до прірви чи щонайменше цілком би дезорієнтували. Його треба зорієнтовувати, і це все.
Не відводячи погляду від дзеркала, Беатрікс взялася знімати бігуді, спочатку на потилиці, тоді зняла по одному над скронями й була вражена, як цупкі локони позвисали їй вздовж щік і що тепер у неї цілком інакше обличчя, аніж з розчесаним волоссям. Ось як вона має виглядати! Саме так! Худенька, як лялечка, з двома локонами спереду, які на вигляд наче штучні, такі собі спіральки, що обрамлюють геть невиразне, застигле личко, як тепер. Вона захоплено знімала бігуді один за одним, їй було байдуже, що скаже пан Карл, несамовито забилось серце, вона облизала губи і щось тихенько прошепотіла. Вона виглядає неймовірно, казково, таємниче, вона вся — суцільна таємниця, і хто її такою побачить, хто побачить це скороминуще розкриття таємниці? Я закохана, по-справжньому закохана в себе, в мене неможливо не закохатись! Беатрікс бажала лише одного, щоб та особа якомога довше шукала склянку й воду, бо вона вперше в житті закохалась, і воно таки існує, таки справді існує оте сильне почуття в людині, коли хочеться плакати і сміятись, коли смієшся і плачеш водночас і не знаходиш слів, щось неймовірне, як у фільмах, таке романтичне, в неї всередині наче вихор пронісся, і тому що вона не знала більше слів, аніж знають їх інші, тоді це, безумовно, закоханість.
Вона швидко перепинила потік почуттів, бо почула кроки, невдовзі відчиняться двері, все знову стане жахливим, за вікном триватиме жалюгідне життя, життя, в якому рвуться колготи, де непровітрені, вбогі помешкання, такі як на Штроціґасе, де брудняться сукні, де, коли вибираєшся до перукарні й несамовито радієш, піде дощ, де волосся незабаром знову стає масним, а та коротка мить досконалості, коли вона бездоганна, з рожевенькими ніжками й ручками, коли ще чути відгомін потрясіння, та мить згасає, і Беатрікс знову використовуватимуть, використовуватиме життя, використовуватиме Еріх, бо цей жалісливий блазень її також використовує, не знаючи, яка вона безцінна і як вона знесилюється, без жодного сенсу, щоб він став трошки сміливішим і підводився після кожного падіння, тоді як вона в його присутності і через його присутність себе руйнує й гине на очах, ні за що ні про що. Такі миті, як ці, Еріхові
