Синхрон - Інгеборг Бахман

якби їй поставили діагноз якоїсь страшенної хвороби. Параліч, наприклад. І справді, її розбив би параліч, якби її раптом позбавили доступу до світу «Рене». І вона наполегливо й непохитно очікувала виконання цієї умови, реального виконання всього, що їй належалося, а на Штроціґасе, в цьому вічно тимчасовому домі, не було нікого, хто б їй принаймні застеляв ліжко, хіба що тітка вряди-годи геть недоречно звертала увагу на те, що постіль на ліжку Беатрікс день у день лежить зібгана жужмом, бо вона там може хіба що з останніх сил ритися в пошуках чогось у шафах і шухлядах, де також безлад, і тільки рідкісні відвідини Еріха змушували її вмент навести сякий-такий лад зовні, щоб зберігалося враження, інакше б її ніщо не примусило прибирати в кімнаті, і це була її велика таємниця, як їй на вулиці чи в «Рене» попри все вдавалося виглядати так, ніби вона мешкає в тих панських помешканнях, що їх провітрюють і прибирають покоївки з давніх легендарних часів, де, мабуть, мешкає дехто з тих жінок, що тут бувають, і лише вона була здатна в усьому тому гармидері в себе в кімнаті тримати в бездоганному вигляді тих кілька суконь і кілька пар білизни, бо заради цього й заради свого вигляду вона прала і навіть прасувала зі стогоном і до зомління, але нікуди не дінешся, треба, раз на тиждень. Але тут голову їй мила Ґіта, обережно промивала волосся, а Беатрікс благала: але прошу, будь ласка, не такою гарячою! Ґіта це хоч і знала, але з розумінням кивнула й довго поливала їй голову літеплою водою. А тоді Ґіта десь зникла й до неї приставили якусь іншу, яка скубла їй волосся гребенем по всій голові, і Беатрікс видивляла всі очі в дзеркалі, шукаючи чиєсь знайоме обличчя. Ні, хіба можна щось таке витримати, оцю корову, що намагається розчесати її довге волосся, її волосся може розчесати тільки Ґіта, або пан Карл, часом він робив це сам, і вона затинаючись запропонувала волосся трохи підсушити, о Боже, о Боже, я ж казала, посадіть мене під ковпак або візьміть фен! Бо Беатрікс так до кінця і не розуміла, чому вони всі вважали, що волосся треба розчісувати вологим. Глянула, кривлячись від болю, в дзеркало, мокре волосся звисало вниз тоненькими пасмами, вона широко розплющила очі і вдивлялась у чужу, спотворену до непізнаваності голову, а як жахливо мусить тоді виглядати взагалі зголена голова, але тієї миті вона відволіклась, бо помітила, що тіні на лівому оці посвітлішали, щоб довідатись, у чому річ, зімкнула й розімкнула повіки. Та особа нарешті закінчила, і Беатрікс потягнулась по журнал. Тут завжди лежали німецькі журнали, і ніколи не було Vogue, а кого цікавлять німецькі журнали? Подвійне вбивство біля Штутгарта. Хто б сумнівався, сама назва чого варта. Секс у Німеччині. А це щось іще гірше. Жаклін Кеннеді, тепер уже пані Онассіс, має кілька десятків перук, на будь-яку оказію. Принаймні вже щось цікавіше, дискутабельніше, хоча ця Кеннеді… Пан Карл нарешті вже стояв позад неї, вона швидко згорнула журнал і запитала: а які в нас цієї зими зачіски? Ні, загалом її це не цікавило, і їй було цілком байдуже, що інші споруджують собі на голові, хочеться сподіватися, що накладні шиньйони вже відійшли, зрештою є важливіші речі на світі, її, наприклад, більше цікавило, якої він, пан Карл, думки про перуки, бо щодо них вона досі не певна. Для Беатрікс причина була в ціні, а от що Кеннеді їх носить, хай уже й немолода, звучить досить переконливо. Пан Карл, який швидко, не торкаючись пальцями голови, почав намотувати одне пасмо за іншим на бігуді і водночас далі розмовляв з нею, ніби намотувати такі довгі пасма волосся на бігуді — найпростіше, що може бути, скрикнув: але ж я вже казав не один раз, що ви мусите мати хоча б одну, а ще ліпше дві, вам конче треба мати дві перуки, бо що, коли виберетесь на лижі, а тоді на південь! Беатрікс скривила вуста, бо на лижі вона не їздила, тому що, по-перше, не мала грошей, а по-друге, щоб займатися якимсь спортом, навіть не зимовим, треба вставати на відповідну годину, і по-третє, тому що було так мало місць, де б їй подобалось. Оті хижки в горах для лижників і весь той стиль, усі ті люди з гірськолижного клубу, нащо воно їй все здалося. Нічліжки з лантухами, набитими соломою, так вона собі це уявляла. Тірольські йодлі й неопалювані холодні кімнати. До пана Карла вона розсудливо мовила: До речі щодо літа, оскільки не можна ж раз за разом їздити до північної Італії, і я волію ліпше на Вертське озеро, хочу вашої поради. Бо ж не будеш після кожного плавання бігати до перукаря, Боже мій, і до кого підеш, там у тій провінції, ні, для мене це занадто. Пан Карл пояснив, що він їй, якщо не помиляється, цієї осені вже тричі в усіх деталях тлумачив, чому він їй рекомендує ці нові перуки і що тепер вони хоч і «waterproof», але все ж найвищої якості. Беатрікс дуже добре все зрозуміла і більше його не слухала. Вона цілком і повністю занурилась у дзеркало, коли пан Карл огортав їй волосся рожевою сіточкою, закладав за вуха ватні тампони, опускав над головою ковпака й налаштовував відповідний режим. Так, їй треба чорний пуловер, чоловічого крою, зі стіжкуватим вирізом, а під низ білу блузку, по-дівчачому, Еріхові, без сумніву, сподобається, як він казав — demi-vierge. Вона ще раз підняла ковпака й поважним тоном запитала, хоча ця частина процедури вже добігла кінця: Пане Карл, я геть забула, тобто, весь час обмірковувала, робити мені завивку чи ні, ви ж знаєте, що мені непросто зважитись. Не можу. Пан Карл рішуче, але не без чуйності мовив: тоді нам треба робити все заново від самого початку.

Ні, маєте мені просто порадити, ви ж знаєте, що без вас я і кроку не ступлю. Хочу ще подумати. Що буде, якщо поїду на озеро чи на море і вони мені там не зможуть зробити завивки, от чого я боюся! Знаєте, без вас я як без рук, бо ж не можу запакувати вас у валізу й узяти з собою, я ж не англійська королева.

Після такого вдалого речення вона глянула на пана Карла, розпливлася в усмішці й подумала, наскільки гарніша й молодша вона за ту особу, яка, до того