Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

були настільки приязними і прекрасними, що тепер і Сандзьо вважала Дадзай-но дайні нікчемою. А про войовничого Тайфу-но ґена вона згадувала з жахом. І сама дівчина, і Укон відчували, що в усьому зобов’язані рідкісній вірності Буґо-но суке. Розуміючи, що без сторонньої допомоги панні буде незручно жити, Ґендзі підібрав для неї службовців Домашньої управи і дав їм відповідні доручення. Буґо-но суке став одним з таких службовців. Довгих років, проведених у провінційній глушині, наче й не було. Він уважав для себе великою честю те, що міг у будь-який час дня і ночі заходити в садибу Ґендзі, давати розпорядження слугам й наглядати за їхнім виконанням. Про таке він не смів колись і мріяти. А ще не міг сподіватися, що Великий міністр настільки щиро турбуватиметься про них, прибульців з далекої провінції.

Наприкінці року Ґендзі подбав про оздоблення покоїв панночки та святкове вбрання для її служниць з увагою, на яку заслуговують особи високого походження. Хоча він не бачив вад в її зовнішності, але разом з тим побоювався, що провінційне виховання вплинуло на її смаки. А тому, щоб уникнути несподіванок, ретельно оглянув одяг різноманітних покроїв та відтінків, який пошили для неї найкращі майстри. «О, як багато вбрання! — сказав він дружині. — Треба розділити його справедливо, щоб ніхто не ображався». Мурасакі веліла принести одяг з Високого імператорського гардеробу, а також з власних покоїв, і все це розкласти перед Ґендзі. Він був захоплений тим, як майстерно дружина вибрала вбрання з неповторною яскравістю і свіжістю барв та їхнім вишуканим поєднанням. Переглянувши шовки, доставлені з різних майстерень, і вибравши темно-бузкові та червоні, Ґендзі велів досвідченим немолодим служницям розкласти їх по скриньках і коробках.

«Далебі, всі ці вбрання такі чудові, що годі сказати, котре з них краще, — зауважила Мурасакі. — Треба лише подбати, щоб вони личили тим, хто їх одягатиме. Бо інакше людина матиме не найкращий вигляд».

«Мені здається, начебто ви хочете потай дізнатися про особливості краси всіх жінок, — сказав Ґендзі, всміхаючись. — А що, на вашу думку, личить вам самій?»

«А хіба дзеркало може дати правильну відповідь?» — відповіла Мурасакі зніяковіло.

Для дружини Ґендзі вибрав пурпуровий верхній одяг — коуцікі — з витканими на ньому візерунками сливового цвіту, а також чудовий нижній одяг модного червоного кольору, для маленької дочки пані Акасі верхній одяг — хосонаґа — вишневого кольору і нижній з вилощеного блідо-червоного шовку. Неяскравий світло-синій верхній одяг з витканими на ньому візерунками морських хвиль, водоростей і мушель, а також нижній одяг з вилощеного темно-червоного шовку дісталися Ханацірусато з Літніх покоїв, а панні Тамакадзура[61] із Західного флігеля Ґендзі вибрав яскраво-брунатний верхній одяг на синій підкладці й хосонаґа золотистого кольору. Вдаючи, ніби їй байдуже до того, як Ґендзі вибирав убрання, Мурасакі намагалася уявити зовнішність дівчини з Цукусі. Їй здавалося, що та мала б скидатися на свого батька, міністра Двору, безперечній красі якого все ж не вистачало блиску. Хоча вона трималася спокійно, та Ґендзі помітив, що вона схвильована.

«Може, хтось буде невдоволеним, дізнавшись, що про його зовнішність судять за вбранням. Та варто мати на увазі, що хоч би яким чудовим був одяг, але вплив його обмежений, бо навіть пересічна жінка, яка не блищить красою, іноді виявляє глибокі душевні чесноти», — сказав Ґендзі й крадькома посміхнувся, глянувши на чарівний одяг, вибраний для Суецумухана, з візерунчастої зеленкуватої тканини із щільним рослинним китайським орнаментом.

Верхній одяг — уцікі — з білого китайського шовку із метеликами й пташками, що пурхали між сливовими гілками, і нижній з темно-бузкового блискучого шовку призначалися для пані Акасі. «Таке вбрання годиться тільки для благородної особи» — подумала Мурасакі, відчувши ревнощі.

Для монахині-мирянки Уцусемі Великий міністр вибрав один одяг із зеленкуватої тканини і на додачу два інших — жовтий і світло-рожевий. Усім жінкам Ґендзі вислав листи з проханням одягтися у подароване вбрання одного й того ж дня. Очевидно, хотів побачити, чи нове вбрання їм личить.

Жінки подякували за турботу Ґендзі, якомога витонченіше й щедро обдарували гінців. Суецумухана жила якнайдалі, в Східній садибі на Другій лінії, а тому її дари мали б бути найдорожчими, та оскільки вона завжди твердо дотримувалася звичаїв, то гонець отримав лише золотисте верхнє жіноче вбрання без нижнього, до того ж із засмальцьованими рукавами.

Її відповідь, написана на товстому і пожовклому від часу папері «міціноку», просоченому пахощами, була такою: «Отримала Ваш дар, і ще прикріше стало ...

О, китайське вбрання!

Я одягла його,

Але на Вас образа залишилася.

Тож поверну його,

Сльозами обмочивши рукава...»

Її почерк був занадто старомодним. Посміхаючись, Ґендзі так довго не міг відірвати очей від листа, що Мурасакі поглядала на нього здивовано — мовляв, що сталося? А тим часом гонець непомітно зник, побоюючись, що жалюгідні дари від дочки принца справлять на Ґендзі неприємне враження. Служниці пересміювались і перешіптувалися. А Ґендзі невдоволено зітхнув, що Суецумухана безнадійно старомодна, чим ставить себе у незручне становище.

«Прихильники старовинного стилю в поезії просто не можуть обійтися без згадки про «китайське вбрання», «обмочені рукава», — посміхаючись, сказав Ґендзі. — Я також до них належу, але вважаю, що не можна сліпо дотримуватися старих правил і зовсім нехтувати сучасними словами. Такі, як вона, думають, що в пісні, складеній з якого-небудь урочистого приводу для виголошення на поетичному зібранні в присутності Імператора, неодмінно мають бути слова «разом зійшовшись», а в любовному листі цілком достатньо подразнити адресата одним лише словом «непостійний», а решта слів сама знайдеться. Можна перечитати всі посібники, запам’ятати всі слова-зачини і навчитися вміло їх використовувати, але пісні, створені таким чином, будуть надзвичайно одноманітними. Одного разу дочка принца Хітаці прислала мені записки свого батька, в яких докладно викладено основи віршування, вказано, як уникати помилок у складанні японських пісень. Однак, прочитавши їх, я, не дуже обдарований поетичним талантом, відчув себе ще більш скутим, ніж колись. Пригнічений цим, я повернув записки його дочці. Відверто кажучи, як для особи, настільки глибоко обізнаної з таємницями поетичної майстерності, ця пісня занадто пересічна», — зауважив Ґендзі із співчуттям до дочки принца Хітаці.

«Чому ви повернули ці записки? — спитала Мурасакі. — Їх треба було переписати для нашої панночки. Я колись мала такий посібник, але, на жаль, його знищили комахи. Людині, яка не читала таких записок, важко опанувати таємниці поетичної майстерності».

«А я от вважаю, що для виховання нашої панночки такі записки не потрібні. Жінці не треба зосереджуватися на чомусь одному. Щоправда це не означає, що вона має бути неосвіченою. Мені до вподоби жінки, в яких за зовнішньою лагідністю ховається тверда вдача», — сказав Ґендзі, як видно, не збираючись відповідати на листа.

«Але ж у ньому сказано: «вбрання поверну». Краще все-таки дати відповідь», — порадила Мурасакі.

Як добра людина, Ґендзі з легким серцем написав, здається, таку відповідь:

Сказали Ви:

«Вбрання поверну», —

Мені ж почулось: «Виверну його...»[62]

І уявив собі,

Як сумно спати Вам самій[63]...

О, як я добре розумію Ваше нарікання...».

Перша пісня

Головні