Соня - Катерина Бабкіна
Позбутися дитини і повернутися чи повернутися, а потім позбутися дитини. Пояснивши Пухові з Порохом попередньо, що нікого врешті не обходить, з ким там вони трахаються й що замикаються вдома стільки років, обмеживши коло спілкування одне одним, вони тільки з тієї причини, що придумали собі, ніби люди в їхньому місті не люблять гомосексуалістів, а це неправда, люди не не люблять гомосексуалістів, люди в їхньому місті, як і люди в цілому світі, можливо, просто взагалі нікого не люблять, навіть Соню. Пояснивши тьоті Галі, що цигани не крадуть дітей. Пояснивши циганам, що від них одні неприємності – і вчителям, і облдержадміністрації. Пояснивши Луї, що в його красивому, вимріяному Сонею житті більше не буде такої солодкої Соні, тож йому варто про це замислитися, поки не пізно. Пояснивши жінці з повороту, що хто помер – той помер, як ти це не називай, помер і не чує її більше, не бачить ворон, котрі гадять на пам’ятники, і не випиває горілки з поминальних келишків. Пояснивши дідові, хай він її і не почує, бо помер, але пояснивши йому все ж, що нічого доброго він не зробив, просто втік звідти, де було складно, – туди, де не треба нічого вирішувати, й, можливо, якщо раптом дід змінив свої погляди, є навіть хтось, хто вирішить усе замість нього, – і от вона, Соня, знає, що так робити не слід, тому що завжди робить так сама. І кетчуп. Пояснивши тим, хто робить принти для дешевого кетчупу, що все неправда.
Так Соні теж не подобалося. Все, що подобалося, – принишклий ліс, порожні тихі дев’ятиповерхівки, сонце, котре лащилося до неї, і запахи старої машини. Соні було самотньо, незрозуміло, страшно, непевно й абсолютно добре.
«Я в лісі, – написала вона Етері, – хочу тут назавжди залишитися й нічого з цим всім не робити».
«Пам’ятай про важливе! Погугли, як народжувати в лісі, поки є Інтернет», – відповіла Етері.
– Я була в тьоті Галі, – сказала Соня Пухові, повернувшись, але одразу ж додала: – В лісі. Правда, там не було тьоті Галі.
– Усе нормально? – стривожено спитав Пух.
– Усе нормально, – відповіла Соня. – А у вас?
– Ні, – сказав Пух. – У нас все ненормально.
Порох замкнувся у ванній. Баба замкнулася поруч у туалеті.
– Женю, що ти там робиш? – знову і знову запитував Пух, він мало не плакав. Порох мовчав. Навіть не відкрив воду.
– Содоміт проклятий! – кричала з туалету Порохова баба. – Кара Господня іде по тебе!
– Це вона про Пороха? – спитала Соня.
– Це вона про мене, – сказав Пух.
Баба почула Сонин голос і притихла. Тоді прочинила двері і визирнула світлим старечим оком у шпаринку.
Перед собою баба тримала великий хрест.
– Добрий день, – сказала Соня.
Баба в темному туалеті схожа була на роздратованого домовика.
– Можна з вами поговорити? – безнадійно сказав Порох.
– Содоміт проклятий! – Баба зачинила двері.
Пух сів на підлогу і сховав обличчя в долонях.
– Вона увірвалася зранку і била мене хрестом. Тому