Покоління джинс. Втекти з СРСР - Дато Турашвілі

— Перепрошую, але я вас, здається, не зрозуміла.

— Я їхній наставник і зараз маю бути разом із ними у тому літаку.

— Ви не встигли?

— Я не знав, що вони сьогодні їдуть.

— Але хотіли їхати разом із ними?

— Я взагалі не хотів їхати і був проти їхньої поїздки.

— Я ще раз перепрошую, але й зараз вас не розумію.

— Я теж не зрозумів, чому вони поспішили…

Жінка більше нічого не сказала ченцю, хоча й зараз не розуміла, що мав на увазі цей чоловік, і лише тепер звернула увагу на те, що стільки часу розмовляла з гостем із вікна, коли надворі було холодно.

— Заходьте до будинку, — лише зараз пані Натела запросила гостя всередину, і чернець посміхнувся:

— Дуже дякую, але я піду. Вже пізно. Вже надто пізно…

— Що передати синові, коли він зателефонує?

— Звідки?

— З Батумі, — сказала пані Натела і відчула, що розсердилась.

— Якщо зателефонує, скажіть, що я молюсь за них і завжди молитимусь…

Чернець розвернувся. Озирнувшись, попрощався з жінкою й пішов.

Пані Натела лише зараз замислилась над тим, чому чернець постукав у вікно, а не у двері й, не знайшовши відповіді, почала пригадувати його слова. Думки бігли у різні боки. Тому зателефонувала додому кільком друзям Геги, аби дізнатись, чи не знають вони чогось. Зателефонувала тим, кого справді була рада бачити поруч із Тіною й Гегою, але повсюди отримувала ту саму відповідь — з Батумі ще не телефонували, що означало, що літак досі в повітрі.

Потім дуже втомлена пані Натела справді заснула глибоким сном і спала до вечора. Спала, допоки її не розбудили…

Вони назвали це викраденням літака, хоча насправді це було більш схоже на самогубство відчайдушних людей.

Викрадачі були одягнені так, як зазвичай одягалось джинсове покоління тих часів, і лише Гія Табідзе був одягнений у костюм із краваткою, а в руках він тримав глобус. Окрім того, Гія тримав у руках ще й Біблію, яку потім, вже в літаку, взяв Гега Кобахідзе. Глобус потім зник, і з’явилась версія, що зброю до літака занесли саме за допомогою нього, хоча це було не так — насправді зброю в сумці занесла, сама того не знаючи, подруга Тіни Петвіашвілі.

Гія Табідзе взяв із батьківщини лише грузинську Біблію й глобус, дружині ж лишив прекрасного листа для сина, у якому навчив маленького Георгія впізнавати ту зорю, що мала нагадати батька, коли той сумуватиме за ним.

Рейс спочатку затримався через негоду, а потім якийсь пасажир на прізвище Галогре так сп’янів, що довелось викликати міліцію.

Спроба ж захоплення затрималась, бо Каха Іверіелі не вмів користуватися зброєю. Коли до Батумі лишалось зовсім небагато (за офіційною версією), пілоти отримали з Батумі інформацію щодо різкого погіршення погоди і літак змінив курс. Існує версія, що саме це здалось підозрілим викрадачам, і вони почали діяти. Хоча, за тією ж офіційною версією, згідно з чорною скринькою, інструкції пілотам давали не диспетчери, а якісь вояки, що підтверджує попередню версію.

У літаку сиділо п’ятдесят вісім пасажирів, один з яких не мав у Батумі жодних справ, проте все одно летів з рештою, його справа була саме у сидінні в літаку — як і в інших працівників КДБ, що супроводжували авіарейси. У всьому радянському авіаційному просторі не існувало рейсу чи літака, який не супроводжував хоча б один працівник кадебе у якості рядового пасажира — про це знав кожен радянський громадянин. Про це знали й друзі Геги, які супроводжували його з Тіною у весільній подорожі, хоча справжньою їхньою метою було викрадення цього літака, тому вони були впевнені, що в першу чергу мають упізнати кадебешника, котрий супроводжував їхній літак. Вони думали, що усунення кадебешника було обов’язковим для того, аби відносно легко змусити екіпаж перетнути кордон біля Батумі й посадити літак у Туреччині, на одній з американських військових баз. Але вони не знали, хто саме з тих п’ятдесяти восьми пасажирів дійсно був співробітником КДБ, і їхні версії були всього лиш припущеннями, їхні рішення були схожими на дитячу гру, коли малеча вишукує й визначає шпигуна за його одягом. Саме таким чином — через сірий плащ — вони вирішили, що чоловік середнього віку, що сидів у першому ряду, був саме тим кадебешником, який супроводжував цей рейс. Щоправда, Гега все ж сумнівався, — мовляв, може, це й не він, та більшість була іншої думки щодо цього, і «дуже твердий» аргумент спочатку озвучив хтось один, а потім повторила й решта:

— Це точно він, обличчя ж як у справжнього кадебешника!..

— Та схоже на те, але, можливо, це звичайний пасажир? — все ж висловився проти загальної думки Гега, але дарма.

— Якщо не цей, знайди іншого, покажи мені, я ним займусь, — порадив старший брат, а молодший щиро засміявся.

— Де я тобі його знайду? — так само щиро здивувався Гега.

— Тут, у літаку, — сказав Гія без посмішки, і Гега врешті здогадався, що вибір уже зроблено.

Молодший брат випередив старшого і, підвівшись, попрямував до передньої частини салону з шампанським у руці, допиваючи з пляшки рештки напою. Коли він наблизився до першого ряду салону, абсолютно неочікувано для обраного пасажира вдарив його по голові пляшкою з-під шампанського, розпочавши спробу захоплення літака.

Вже потім, коли все скінчилось, виявилося, що викрадачі помилились, і той чоловік середнього віку, який після удару по голові одразу втратив свідомість, насправді був звичайним пасажиром, а не працівником КДБ. Паата Іверіелі, який помилився, потім сам бинтував голову потерпілому чоловікові. Та тоді для того чоловіка це не мало жодного значення, оскільки він вже без тями, з розбитою головою лежав на підлозі, а жінка, що сиділа поруч із ним, верещала на весь літак.

Дивним було те, що вереск і шум зовсім не подіяв на викрадачів,