Покоління джинс. Втекти з СРСР - Дато Турашвілі

— Ти чернець, і свій вибір ти вже зробив.

— Людина повинна робити вибір всюди й завжди, і немає різниці — світська це особа чи духовна. Все одно потрібно вибирати між добром і злом, світлом і темрявою, рабством і свободою…

— Ми теж зробили вибір, — сказав Кахабер, подивився спочатку на решту, потім на ченця і повторив цю фразу.

— Який вибір? — усіх одразу спитав отець Теодоре.

Хлопці переглянулись ще раз між собою, немовби вагаючись. Після цієї паузи Паата поглянув прямо у вічі отця Теодоре і дуже спокійно мовив:

— Ми їдемо.

— Як?

— Літаком.

— Як?

— Сядемо на американській військовій базі у Туреччині, там уже вони самі про нас подбають.

— Як?

— Як литовці, пам’ятаєш, минулого року так було — американці зустріли їх, неначе героїв.

— Литовцям просто пощастило.

— Нам теж пощастить, трохи налякаємо пілотів, і вони звернуть зі шляху.

— Як ви їх налякаєте?

— Зброєю.

— Як ви пронесете зброю на літак, усіх дуже уважно обшукують?

— Крім священиків та ченців, — сказав Дато й разом із хлопцями зачекав на реакцію отця Теодоре.

Чернець зрозумів, чого від нього хотіли, і тому спитав:

— А як будуть жертви?

— Не буде.

— А як будуть?

— Не буде.

— Це виключено?

— Ніщо не виключено.

— Значить, можуть бути.

— Лише теоретично.

— Теоретично — не вартує.

— Що не вартує?

— Нічого не варте життя хоча б однієї людини — жодна свобода, жодна мета. Життя кожної людини належить лише Богу і лише Бог вирішує її смерть…

— Але ми не плануємо нікого вбивати, — перебив Паата й зі злістю на обличчі подивився на Дато. — Зброя нам потрібна, лише аби налякати пілотів, більше ні для чого.

— Жертва завжди супроводжує страх. Пілотам не дозволять посадити літак у Туреччині.

— Литовці ж примусили пілотів? — знов перебив Паата.

— Саме тому ви не зможете. Росіяни не повторять тієї помилки…

Брати підвелись, мовчки взяли куртки й пішли, не попрощавшись.

Дато лишився в кімнаті наодинці з ченцем, і після тривалої паузи отець Теодоре з посмішкою сказав:

— Мабуть, все одно подумали, що я злякався…

Георгій зустрівся з Сосо на вулиці, у найбільш людному місці й одразу перейшов до справи:

— Той священик не їде.

— Знаю.

— Лишається єдиний варіант.

— Який варіант, Гіє?

— Зброю в літак має занести та дівчина, кохана Геги.

— Як?

— На животі, як вагітна.

— Вона ж іще не дружина йому.

— Ми поїдемо одразу після весілля.

— Вона погодиться?

— Не знаю, але ти мусиш переконати Гегу.

— Гега — то добре, а Тіна?

– Її звуть Тіна?

— Так, Тіна.

— Тіну вмовить Гега. Іншого шляху в нас немає. І часу обмаль, — сказав наприкінці Георгій і пішов.

Сосо якийсь час іще стояв на тротуарі, потім перейшов дорогу і теж пішов.

— Сніг уже розтанув? — спитав отця Теодоре здивований Сосо на подвір’ї монастиря, порушивши тишу.

— Це все ж сонце, дарма що осіннє, але через тиждень знову насніжить.

— Як тут спокійно.

— Тут мирно, а миру людина потребує більше, ніж спокою.

— Ти покликав через цей мир?

— Ні. Чому не привів Гегу?

— У нього якісь зйомки, сказав, що наступного тижня обов’язково приїде.

— Я хотів, аби Гега теж був сьогодні, і сказав би обом.

— Що?

— Знаю, ви вже вирішили поїхати.

— Ми поки що нічого не вирішували.

— Я тобі кажу тому, що якщо Гега вирішить, ти теж з ним поїдеш.

— Вони поки що нічого не вирішили, я ж сказав.

— Я кажу лиш те, що відчуваю, і Гега не їде сюди через те, що все уже вирішено.

— Я ж сказав — ні.

— Можеш мені нічого не казати. Я не тому хотів тебе бачити, навпаки — хотів сказати те, що вже сказав решті, та вони — інші, у них нема того, чого Бог дав тобі більше за інших.

— Чого це?

— Розсудливості. Може, і немає в іншій мові такого точного слова, коли розум і душа людини спрямовують її до дій.

— Ти ж знаєш, у цьому випадку я не приймаю рішень.

— Тому я тобі й кажу, якщо ти відмовишся і не поїдеш з ними, інший теж подумає, що життя людини все ж більше за будь-яку найвеличнішу мету.

— Жертв не буде. Ти ж віриш мені, що я ніколи нікого не вб’ю. Краще я буду жертвою, ніж хтось інший. Справді, для мене так краще.

— Ви не вб’єте, але ті вб’ють, і вб’ють своїх попутників, невинних людей і…

– І звинуватять нас?

— Звісно, звинуватять вас, але буде ще гірше, коли ви відповідатимете за людей, вбитих ними…

— Чому ми?

— Тому що тих людей уб’ють через вас.

— Жертв не буде.

— Будуть! Ви погано знаєте людей, яким хочете дати ляпаса, і Гега, мабуть, думає, що й там на нього чекає фільм або спектакль, де йому потрібно грати якусь роль.

— Що