Українська література » Сучасна проза » Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Читаємо онлайн Святослав - Семен Дмитрович Скляренко
залунали переможні крики, сторожі почали бити ворота.

етеріоти підійшли до воріт.

– Чого ви грюкаєте? – запитали вони в сторожів.

– Ми сторожі імператора Никифора.

– Імператора Никифора немає…

– Не віримо… Ми кличемо імператора.

Хтось із етеріотів, тримаючи світильник, підійшов до воріт, підійняв однією рукою світильник, а другою – щось криваве, потворне… Охоронці крізь ворота побачили мертву голову Никифора.

– Многі літа імператору Іоанну! – лунали крики у Буколеоні.

Сторожі за ворітьми підняли мечі і також закричали:

– Многі літа імператору Іоанну!

Ворота Буколеону розкрились. Над Галатою запалювався ранок… Сніг перестав іти, але за ніч притрусив дахи, берег над морем за Буколеоном, де недалеко від бронзового пам’ятника бику й леву лежав безголовий труп учорашнього імператора.

Вулицями Константинополя ходили етеріоти й безсмертні, вони зупинялись серед форумів і на вулицях, кричали: «Многі літа імператору Іоанну!»

Перелякані сенатори й патрикії поспішали до Великого палацу, збирались на Іподромі, товпились біля дверей Левзіаку, які кожного дня рівно о сьомій годині ранку разом з етеріархом одмикав великий папія.

Цього ранку двері Левзіаку відкрились також о сьомій годині, але на порозі їх стояв не великий папія, а оточений етерією паракимомен Василь.

– Многі літа Іоанну Цимісхію! – крикнув він.

Іоанн Цимісхій, тільки розвиднілось, поспішив до Софії. Він ішов з Буколеону до собору звичайним шляхом, яким ходив і Никифор, – через галерею Маркіана, Дафни, Іліак, Святий Кладезь.

Але йшов Іоанн не так, як ходили імператори, – не з почтом і під співи й величання димотів та динархів, – попереду нього йшов загін з голими мечами, другий загін оточував Іоанна, а ще один ішов за ними слідом. У галереях і покоях Великого палацу, через які йшов Іоанн, лунала важка хода етеріотів, бряжчала зброя.

Біля воріт Софії Іоанн зупинився. Там його ждав, повідомлений уже про все, що сталось минулої ночі, патріарх Полієвкт. Патріарх протягом усіх років був лютим ворогом імператора Никифора і знав, чого від нього бажає Іоанн.

– Я жду благословення найсвятішого патріарха, – сказав Іоанн, зупинившись перед Полієвктом і низько схиляючи голову.

– Я не можу дозволити тобі переступити поріг святого храму, доки ти не оголосиш і не покараєш убивці Никифора.

Іоанн оглянувся на етеріотів.

– Вбив Никифора, – промовив Іоанн, – Лев Валент… Етерія, візьміть Льва Валента.

Загін етеріотів одразу поспішив до Буколеону.

Але патріарх не кінчив.

– Я вимагаю іменем святого престолу, щоб ти вислав з Константинополя Феофано.

Іоанн затримався з відповіддю, і патріарх відчув, що йому не так легко задовольнити цю вимогу. Але минула хвилина, і Іоанн відповів:

– Корабель з Феофано сьогодні ж залишить Константинополь.

Патріарх Полієвкт промовив:

– Ти мусиш також скасувати грамоту, скеровану проти церкви, яку підписав божевільний Никифор.

– Скасовую, – одразу ж сказав Іоанн.

Тоді патріарх зробив знак, і служителі відкрили ворота Святої Софії.


Члени сенату і патрикії хоч і пізно, а все ж діждались – надвечір новий великий папія Роман разом з новим етеріархом відчинив слонові ворота Левзіаку – імператор Візантії Іоанн Цимісхій мав їх прийняти в Золотій палаті.

І в той час, коли вже в сутінках над морем, біля кам’яного пам’ятника бика і лева, раби підняли з снігу, поклали в дерев’яний ящик, перенесли яром у храм Апостолів і потай поставили в склепі, де лежало тіло великого Костянтина, безголовий труп Никифора, саме в цей час безбороді одягали в дивітисарій, багряну хламиду, клали на голову вінець і взували у червоні сандалії імператора Іоанна Цимісхія.

Був Іоанн невисокого росту, маленькими були і його предки-вірмени, за що їх, набуть, і прозвали Цимісхіями[167]. Та коли логофет відкрив західні двері Золотої палати, впустив патрикіїв і сенаторів і вони впали перед імператором, усім здалося, що він високий і грізний.

Іоанн Цимісхій сів у західній каморі на золотому троні під викладеним з мусії образом Христа – величний, увінчаний золотою короною, у багряній хламиді.

– Многі літа! – співали за завісою два хори – із Софії й храму Апостолів.

І забулося навіть те, що тут, у Константинополі, у цьому ж Великому палаці, є ще два імператори

Відгуки про книгу Святослав - Семен Дмитрович Скляренко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: