Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Імператора Никифора це виводило з себе. Він у думках лаяв і проклинав паракимомена, що зараз був йому потрібен, як ніколи. Часто посилав до нього етеріотів на чолі з начальником Львом Валентом, допитувався в них, як почуває себе хворий, радив звернутись до лікарів-болгар, що знались на травах, і сам послав до Василя лікаря з Єгипту Уне-ра, який вдало лікував константинопольських патрикіїв і їхніх жон печінкою з крокодилів і гадючою отрутою. Але паракимомену ніщо не допомагало.

Імператор багато пив, але мало їв, у довгі осінні ночі його мучило безсоння, він лягав у своє ложе, але одразу схоплювався, бо йому вчувались підозрілі звуки за вікном, кроки в покоях і самій опочивальні… Тоді імператор кликав великого папію Михайла або начальника етерії Льва Валента, цікавився, чи спокійно в палаці й затоці, а сам дивився на лики імператорів колишніх, падав навколішки перед іконами й молився, молився…

Звичайно, тривати так без кінця не могло, великий папія Буколеону Михайло забирав усе в свої руки, цьому потурав і сам імператор, бо, як йому здавалось, це був цілком відданий імператору чоловік, він, як тінь, ходив слідом за ним, уночі ні на хвилину не склеплював повік, на перший поклик з’являвся на порозі.

Не забувала свого улюбленого імператора і Феофано. Вона розуміла, що тепер потрібна йому більше, ніж будь-коли, і проводила з ним довгі вечори, а часто й ночі, примушувала молитись не дерев’яним іконам, а живому, жагучому її тілу.

Проте на цьому не закінчилось лихо імператора Никифора. У ці ж дні помер батько його Вард Фока.

Смерть його не була несподіванкою. Вард Фока прожив на світі майже сто років, довго хворів, давно повинен був переселитись до предків. Але імператор Никифор тяжко переніс цю втрату, дуже печалився, коли довелось ховати батька. Сам ішов під охороною етерії через весь Константинополь за труною до кладовища за Софійською пристанню. З ним поруч крокував брат його Лев Фока, що торгував хлібом, кілька небожів.

Увечері напередодні десятого грудня імператор велів зробити в Софії службу. Її провадило багато священиків і дияконів, у олтарі на почесному своєму троні сидів патріарх Полієвкт – старий, немічний, глухий, – його завжди приводили в собор, коли там молився імператор.

Імператор, як звичайно, стояв у паракиптику за завісою, крізь щілинку дивився на залитий вогнями собор, тисячі людей, яскравий одяг священнослужителів.

І раптом трапилось те ж саме, що було з ним недавно, – крізь щілинку в завісі до нього простягнулась чиясь рука, а в стиснутих пальцях цієї руки він побачив папірець.

Імператор Никифор схопив папірець, одразу ж широко розкрив завісу, але побачив тільки кількох священиків у блискучих ризах. Помахуючи кадилами, вони співали величальну молитву.

Закривши завісу, імператор ніби закам’янів. Стояв і думав: що трапилось – сон, примара? Але це був не сон, не примара, у стиснутих пальцях правої руки він відчував згорнутий папірець, ще одну записку…

Він розгорнув цей папірець, підніс його до щілинки в завісі, крізь яку падало світло яскравих панікадил, і прочитав:

«Імператоре! Ти повинен знати, що в цю ніч тобі готується страхітлива смерть. Це правда; вели оглянути гінекей; там знайдуть озброєних людей, які готуються тебе вбити».

Тоді вперше за весь час свого царювання імператор Никифор не дослухав служби в Софії, знехтував церемоніал візантійського двору, втік з храму.

Він ішов потайними переходами Великого палацу, садом, підземними галереями, портиками, його оточувала тісним кільцем етерія. Але йому здавалося, що за кожною колоною, кожною аркою, кожним кущем причаївся невідомий ворог. І тільки тоді, коли перед ним відчинились, а потім щільно зачинились залізні ворота Буколеону, імператор почув себе краще, – тепер ніхто нібито не міг його дістати за високими, неприступними мурами фортеці над Пропонтидою.

Але у записці було сказано, що ворог причаївся і чатує на нього в Буколеоні, і саме в гінекеї… Як же знайти цього ворога? Хто це зробить?

На воротях Буколеону імператора зустрів і потім уже ні на крок не відходив від нього великий папія Михайло. Тут же, в палаці, був, на щастя, й Лев Валент. О, коли доручити їм обшукати палац і гінекей, – вони зроблять це сумлінно. І папію Михайла, і Льва Валента, правда, не любить Феофано. Але що робити? Імператор Никифор цієї ночі мусить обрати не тих, кого любить або ж не любить Феофано, а тих, кому він довіряє своє життя.

І ще одну відчайдушну справу робить імператор Никифор – пізно вже, холодно, вогко, але він посилає етеріотів до паракимомена Василя й просить його якщо не власними ногами, то хоч на ношах прибути до Буколеону.

А тим часом імператор Никифор кличе папію Михайла й Льва Валента до себе в опочивальню, сідає з ними за стіл й похапливо починає:

– Я покликав вас, щоб ви негайно і до мишачих нір оглянули палац.

– Що