Українська література » Сучасна проза » Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Читаємо онлайн Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Іоанн Цимісхій повернувся з Буколеону перед світанком тим самим шляхом, яким туди й потрапив. Євнухи, що вартували в сінях гінекею, вивели його потайним ходом за західні мури Буколеону. Там Іоанна ждало кілька легіонерів. Разом з ними він пішов яром на північ, далеко обминув Іподром, вийшов до південно-західних стін Великого палацу й опинився у городі. Там Іоаннові вже нікого було боятись.

Феофано не спала. Вона лежала із заплющеними очима у своїй опочивальні, була стомлена, проте задоволена і щаслива.

Багато знала й могла б розповісти ця опочивальня василіси ромеїв, у якій тепер лежала Феофано. Коли б речі мали голос, то зроблені з білого карарського і зеленого фессалійського мармуру, оздоблені порфіром, сріблом, золотом і мусіями стелі, підлога, що нагадувала квітник, завішані іконами стіни – все це кричало й стогнало б від того, що довелося побачити.

А все ж ці стіни ніколи не бачили й не знали того, що робила Феофано. У кволому, мерехтливому промінні нового дня, що просочувалось крізь завішені вікна в опочивальню, вона лежала й пригадувала, як паракимомен постільничий Василь дав її свекрові – імператорові Костянтину – отруту, яку вона сама приготувала, як разом із Василем дали вони отруту й чоловіку її – імператору Роману, як разом із тим самим Василем і ще кількома полководцями, що діяли з ними, вінчали на престол Никифора…

Василевс Никифор! О, Феофано обрид цей лантух, що забув, як триматись у сідлі, що перед своїми іконами проводив часу більше, ніж на золотому троні. І він ще думає скорити Азію, Болгарію, Русь? Ні, не такого імператора хотіла мати Феофано.

Її очі давно вже зупинились на Цимісхії. Любов – ні, і його Феофанс не любила, як не любила ніколи й нікого; їй було просто приємно, що Іоанн – пристрасний, меткий, він – це сама бачила Феофано – міг розігнатись і перестрибнути через шестеро коней.

Феофано давно вирішила вбити Никифора, імператором мусить бути Іоанн. Вона тільки не знала, хто це має зробити. Паракимомен Василь – ні, йому було небезпечно труїти третього імператора…

Вона думала ще про одне. Феофано починала непокоїтись, що постільничий Василь був її спільником у вбивстві двох імператорів, а тепер допомагатиме вбити третього. Такий спільник був небезпечний, він надто багато знав – його треба було прибрати.

Коли в опочивальні стало видніше, Феофано встала, пішла до потайної схованки в стіні, розчинила її дверцята і вийняла звідти ще одну отруту, придбану в єгипетських купців. Вона діяла одразу, на смерть, і призначалась паракимомену Василеві.

9

Пізнього вечора Георгій Сурсувул з кількома боїлами і невеликою дружиною примчав до Преслави. Усі були запорошені, стомлені, у Сурсувула зяяла на чолі рана.

Сурсувула, видно, нетерпляче ждали, бо як тільки він зупинив коня перед палацом, до нього кинулись з усіх кінців боляри. Сурсувул нічого не відповів на їхні питання, тільки роздратовано махнув рукою і попрямував просто до покоїв кесаря Петра. З вигляду Сурсувула боляри зрозуміли, що добра не ждати…

А Сурсувул біг покоями царя. Сторожа догідливо розступалась перед ним і проводжала низькими поклонами.

Але що це? Зайшовши до одного з покоїв, він почув, як десь близько співає великий хор чоловіків. Хор співав урочисто, дужо:

Слава на небі богові, і на землі мир…

Роздратований Сурсувул відчинив ще одні двері. Хто в царському палаці сміє говорити і співати про мир, коли над Дунаєм гине слава Болгарії?

І коли Сурсувул на всю силу своєї руки відчинив ще одні двері, то побачив, що там під стіною стоїть хор, а посеред покою кілька священиків підняли хрест над ченцем, що схилив голову до підлоги.

– Що тут робиться?! – крикнув Сурсувул.

Чернець підвів голову, і Сурсувул побачив кесаря Петра – у чернечій рясі, блідого, з довгим волоссям – зовсім не схожого на самого себе.

– Кесарю! – заволав Сурсувул. – Ми відступаємо… Іде останній бій…

Найбільше ці слова вразили, мабуть, співаків та ще священиків. Співаки обірвали спів і, намагаючись не тупотіти ногами, вийшли в сусідній покій. Священики опустили хрести й одступили назад…

Тільки кесар Петро не змінився й не здригнувся, почувши слова Сурсувула, бо те, либонь, що він пережив до появи болярина, було страшнішим, ніж те, що йому сказав Сурсувул. Кесар все ще стояв на колінах, байдужими очима дивився на Сурсувула, сказав:

– Ти шукаєш кесаря? Але його тут немає…

– Що ти говориш,

Відгуки про книгу Святослав - Семен Дмитрович Скляренко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: