Святослав - Семен Дмитрович Скляренко
– Ні, ти не готуєшся, – рішуче промовила Феофано, – бо не думаєш про своїх полководців. Чому ти залишаєш поза своєю увагою мужа, який вславився подвигами і не раз рятував тобі життя, допоміг стати імператором?
– Про кого ти говориш?
– Про Іоанна Цимісхія – твого двоюрідного брата, якого ти без жодної провини звільнив з доместика схол, примушуєш їхати до Вірменії. Навіщо йому, людині знаменитого роду, сидіти в глушині, коли він мусить стояти на чолі війська, вести його. У нього, крім того, велике горе. Тільки-но померла його дружина… Нехай, Никифоре, буде він у Константинополі, одружиться з дочкою якогось благородного патрикія… Зроби це для мене…
– Хіба що тільки для тебе, – сказав імператор. – Але я не хочу бачити його тут, у палаці. Нехай він живе в городі, нехай одружується, але не потикається до мене.
– Спасибі, – подякувала Феофано. – Зараз ти зробив як імператор. За це тебе любила і любить Феофано…
Чари кохання! Їм підвладні всі, підкорялись їм і імператори ромеїв.
Звичайно, імператор Никифор виконав пораду Феофано і наступного ж дня запросив на розмову нового свого родича – кесаревича Бориса.
Імператор обрав добре місце й зручну годину для розмови. Він сидів у великій палаті, вікна якої були затінені. Крізь розчинені двері голубіли води Пропонтиди, довга ж низка кораблів на ній пливла й пливла вдалину…
Величне видовище! Море було спокійне, сяяло під блискучим сонячним промінням. І тим грізнішими виглядали на ньому важкі бойові кораблі – дромони, біля кожного з яких пливло по два розвідувальних судна – усії, за ними – памфіли – такі ж бойові кораблі, але менші розміром, ще далі – довжелезні кумварії і коротші – хеландії, на яких звичайно перевозили воїв, коней, зброю.
До вух кесаревича Бориса долинув перестук весел на кораблях, тільки на дромонах сиділо по сто-двісті гребців з кожного борту. Кесаревич бачив, як срібні бризки летять з-під тисяч весел, як тягнеться за кораблями довгий слід від запіненої води.
– Велика сила в твоїх руках, василевсе! – вирвалось захоплено у кесаревича Бориса.
– Я велів цій силі вийти із Золотого Рогу й прямувати за Босфор до Дунаю, – сказав імператор Никифор.
– Отже, вони йдуть на поміч Болгарії?
– Так, кесаревичу. Візантія вирушає на поміч болгарам.
– Спасибі, василевсе! Якщо ці кораблі стануть на Дунаї, князю Святославу буде тісно в Родопах…
– Так, кесаревичу! – суворо вів імператор Никифор. – Прийшов час піднести меч над знахабнілими тавроскіфами і їхнім князем. Дуже скоро, тільки кораблі наші стануть на Дунаї, із Фракії й Македонії в Родопи рушать і наші легіони. Але наскільки я знаю, і ти сам, кесаревичу, мені говорив, що кесар Петро хворий. Ліпше було б тобі вже зараз вирушити до Преслави.
– Великий василевсе! Я давно про це мрію, і одразу після одруження просив тебе про це.
– Їхати тобі до Преслави тоді було ще рано, а тепер саме час.
– Я готовий, василевсе!
Імператор Никифор якусь хвилину помовчав, а тоді сказав, як це здалося кесаревичу, від самого серця, по-батьківському:
– Слухай, Борисе! Я надіюсь, що ти зараз підтримаєш свого батька, а якщо звелить бог, то й сам зумієш захистити Преславу і городи Болгарії. Пам’ятай, що загибель Преслави буде загибеллю твоєю, загибеллю слави всіх каганів болгарських… У твоїх руках будуть усі скарби каганів Омартога, Крума, Симеона, – імператор Никифор важко зітхнув, згадавши ці багатства, – але в твоїх руках буде найголовніший скарб – корона болгарських кесарів. Пам’ятай: візьме Святослав Болгарію – все загибає, загибають усі скарби, корона твоя буде повержена в прах. Ти мусиш боротись з ним до кінця!
– Розумію, імператоре, і клянусь!
– У цій борні ти будеш не сам. Колись між нами і болгарськими каганами були незгоди й сварки, були війни і кров…
Імператор Никифор знову замовк, бо не хотів згадувати, як болгарські кагани боролись з імператорами ромеїв, як їх били і як каган Крум зробив чашу з черепа імператора Никифора Першого…
– Це все в минулому, – промовив Никифор Фока, – бо вже багато літ між імперією і Болгарією існує приязнь і любов. Ми зміцнюємо нашу любов, посилаючи тебе в Преславу, і надіємось на тебе. Але це тільки початок. Ми хочемо ще більше зміцнити любов і дружбу між Болгарією й Візантією… У тебе, Борисе, є дві сестри, а в нас два сини імператора Романа… Якщо твої сестри приїдуть сюди і познайомляться з царевичами Василем і Костянтином – ми ще раз ствердимо любов між ромеями і болгарами.
– Ти, василевсе, – батько Болгарії…
– Шляхи Болгарії та імперії зійшлись давно, – сказав імператор Никифор, – а зараз пам’ятай, що слідом за тобою я посилаю і своє військо. Кораблі вийшли, Вард Склір і патрикій Петро вже стоять у
