Українська література » Сучасна проза » Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Святослав - Семен Дмитрович Скляренко

Читаємо онлайн Святослав - Семен Дмитрович Скляренко
князь наш лишив свою землю?

Ніхто не відповів тепер на запитання княгині, і, помовчавши, вона вела далі:

– І про деревлян – то неправда суть. Уже хто-хто, а я знаю деревлян і відаю: коли покличемо – прийдуть, допоможуть. І Чернігів допоможе, і Востер, – уже там бачили дими на пониззі. А ми ще пошлемо гонців, нехай летять, кличуть.

У палаті стояла тиша. Від задухи свічки запливали воском. Була година, коли на стінах змінювалась сторожа і лунали била. Але зараз і вони мовчали.

– То й станемо! – закінчила княгиня. – Ти, Добринє, – звернулась вона до нього, – будеш з воями на стіні. Ви, бояри, домовляйтесь, хто буде біля Подольських, а хто біля Перевесищанських воріт. Іще, бояри мої й мужі, відчиняйте свої кліті. Не самі алчемо, мусимо годувати все воїнство… Підемо, мужі, – печеніги, може, близько… А Святославу, – додала вона, – ми також пошлемо вість: спіши до нас, князю, важко тобі на Дунаї, а горе й у отчині твоїй…

І хтось у палаті додав:

– Аще не жаль ні матері, стару сущу, ні дітей своїх…


Вийшовши з палати й прямуючи через переходи до покоїв, де вона жила колись і куди повернулась тепер знову, княгиня Ольга відчула, яка вона хвора і як стомилась. Ноги були важкі, не слухались, серце нестямно колотилось у грудях, в очах миготіли червоні й зелені кола. Напруживши всі сили, спираючись на руку Добрині, вона минула свої покої, вийшла в сіни й зупинилась біля опочивальні княжичів.

– Ти йди на стіни, – сказала вона Добрині, – печеніги, аки таті, все роблять уночі.

Він вклонився й зник, княгиня ж Ольга зайшла до опочивальні княжичів. Їй хотілось сісти, заплющивши очі, спочити, подумати над тим, що сталось.

Вона сіла в опочивальні княжичів. Колись тут жив і виростав Святослав, зараз тут були Володимир, Ярополк, Олег. Вікно в опочивальні було завішене. У куточку просто на підлозі стояв світильник. Коли княгиня зайшла, біля нього сиділа ключниця Пракседа. Княгиня зробила рукою знак, щоб Пракседа йшла спочивати, і та пішла.

Княжичі спали на трьох ліжках, що стояли попід стіною. Ложа Ярополка і Олега стояли в затінку, ложе Володимира було ближче, й промінь від світильника блукав на його обличчі.

Це обличчя було спокійне, замислене, Володимир рівно й глибоко дихав. Княгиня дивилась на нього й думала: як же він схожий на свою матір – Малушу. І замислилась княгиня Ольга. О, як багато їй треба було передумати після важкого пережитого дня в цю нічну годину!

Княгиню Ольгу дивувало, що саме в цей час біля Києва з’явились печеніги. Звичайно вони бродили улусами на пониззі Дніпра, біля порогів, рідко насмілювались навіть там, у безлюдді, нападати на руських воїв. Чому ж зараз вони зайшли так далеко?

Гонці, що примчали вдень Соляним шляхом, розповідали, що печеніги кілька днів тому перейшли вночі Рось, обминули Родню й улусом ідуть до Києва. Гонці від Переяслава говорили, що й там іде улус. Це знову дивувало й непокоїло княгиню, – не один улус ішов до Києва, печеніги збирали всю орду.

Княгиня думала, що поява печенізької орди біля Києва якось пов’язана з тим, що князя Святослава немає в Києві. Але навряд чи насмілились би печеніги, навіть тоді, коли князя немає, напасти на Русь. Блукаючи в полі над Руським морем, вони бережуть мир з Києвом, бояться Русі.

І одразу ж думки її перелетіли в далеку Болгарію, де князь Святослав з своїми воями бореться з ромеями. Він – далеко від рідної землі, над ним і всіма воями день і ніч висить смерть. А от смерть блукає й над отчиною, Києвом.

Вона пригадала, що було тільки-но в палаті, голос котрогось із бояр: «Чужая земля іщеши, а свою ся лишив», – і кров знову вдарила їй в обличчя. Ні, вони не розуміють, чого шукає Святослав з воями своїми в Болгарії.

Адже й вона, мати його, довго не розуміла сина, а потім побачила: або бути рабами василевсів, або жити, як належить людям. Зрозуміла і благословила – як княгиня й мати перехрестила його, язичника.

«А якщо?.. – Кров одразу відлила від її обличчя, коли вона подумала, що буде, коли Святослав не переможе на брані з ромеями. – Може, – вона про це боялась думати, але ця думка випливала й випливала, – може, печеніги саме тому й з’явились під Києвом, що сталось щось з Святославом над Дунаєм? Адже коли б він був у Києві, печеніги нізащо б не насмілились іти з поля в Полянські землі.

І що тепер робити? За стінами Гори й валами, – княгиня була певна в цьому, – вони протримаються день, два, тиждень. А що буде далі? Дружина в них невелика, харчів небагато, води мало…»

Саме в цей час княгиня Ольга мусила перервати свої думки. На ложі заворушився й щось спросоння промовив княжич Володимир. Потім він поволі розплющив очі, протер їх кулаками, підвів голову…

Спочатку, либонь, княжич не второпав, де опинився, чому на підлозі тут горить світильник, але далі

Відгуки про книгу Святослав - Семен Дмитрович Скляренко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: