Людина без властивостей. Том I - Роберт Музіль

Атож, і навіть іще тривалий час після того, як надбані ним у такий спосіб статки уже витримували порівняння з весільним подарунком від однієї родини райнських промисловців, що його дістала на придане рано померла мати його сина, ці зв’язки, набуті замолоду й зміцнені в зрілому віці, не уривалися. Хоча тепер цей шанований учений від справжньої юридичної практики відійшов і лише принагідно ще надавав високооплачувані послуги консультанта, всі події, що стосувалися колишніх його покровителів, він, однак, ретельно реєстрував у своїх записах, скрупульозно переносив з батьків на синів та онуків, і не минало жодної нагороди чи відзнаки, жодного шлюбу, жодного дня народження чи іменин без привітального листа від нього з ненав’язливою сумішшю поштивости й спільних спогадів. Так само пунктуально щоразу надходили й короткі відповіді з вдячністю любому другові й поважному вченому. Тож його син від юних літ знав про цей аристократичний талант гордовитости, який майже несвідомо, але досить упевнено визначає міру люб’язности, а запобігання людини, що належить усе ж таки до аристократії духовної, перед власниками коней, орних земель і традицій завжди викликало в нього роздратування. Але його батько не переймався цим не з розрахунку; велику кар’єру в такий спосіб він зробив суто інстинктивно, він став не лише професором, членом академій та численних наукових і державних колегій, а й лицарем, комтуром, навіть кавалером Великого хреста високих орденів, його величність нарешті подарував йому спадкове дворянство, а ще доти призначив його членом Верхньої палати. Сподобившись такої відзнаки, він приєднався там до ліберально-буржуазного крила, яке іноді опонувало родовому дворянству, але цікаво, що нікого з його аристократичних покровителів це не ображало й навіть не дивувало; у ньому ніколи нічого іншого, крім духу буржуазії, що спинається на ноги, не вбачали. Старий добродій брав діяльну участь у спеціальних комісіях із законодавства, й навіть коли в якому-небудь бурхливому голосуванні опинявся на буржуазному боці, у протилежному таборі це викликало не злість, а радше жаль із приводу того, що його просто не запросили. У політиці він не робив нічого іншого, крім того, що свого часу було його службовим обов’язком: поєднував багато ґрунтовніші знання, які іноді давали змогу щось поліпшувати, з враженням, нібито на його особисту відданість усе ж таки можна покластися, і, суттєво не змінившись, як стверджував його син, з учителя домашнього доріс до вчителя верхньопалатного.

Коли він довідався про історію із замком, вона видалася йому переступом певної межі, яка законом не передбачена, однак вимагає ще суворішого дотримання, ніж передбачена, і почав діймати сина докорами, ще гіркішими, ніж ті, що їх уже закидав йому в минулому; ба більше, тепер вони лунали навіть як пророкування лихого кінця, який, мовляв, уже не далеко. Ображеним виявилося головне почуття його життя. Як і в багатьох тих, хто досяг чогось значного, це почуття, далеке від користолюбства, складалося з глибокої любови до корисного, так би мовити, загалом і надособисто, інакше кажучи, з чесної поваги до того, на чому будуєш свою вигоду, поваги не через те, що ти її будуєш, а будуєш у гармонії й одночасно з нею, а також із загальних причин. Це дуже важливо; навіть благородний собака шукає собі місця під обіднім столом, не бентежачись, що його копають ногами, — під столом не через собачу ницість, а через прив’язаність і вірність, а люди дуже тверезі й розважливі не домагаються в житті й половини того, чого домагаються натури досить багатогранні, здатні пройматися справді глибокими почуттями до людей і обставин, що дають їм пожиток.

4. Якщо є відчуття реальности,

то має бути й відчуття можливости

Щоб легко ввійти у відчинені двері, не треба забувати про те, що в них твердий одвірок. Це правило, якого завжди дотримувався старий професор, — просто вимога відчувати реальність. Та якщо є відчуття реальности, — а права на існування такого відчуття ніхто під сумнів не візьме, — то має бути й щось таке, що можна назвати відчуттям можливости.

Хто його має, той не скаже, приміром, такого: «Тут сталося, станеться чи має статися те або те». Ні, така людина заходиться вигадувати: «Тут могло б, мало б статися чи неодмінно сталося б…» А якщо їй пояснять, що справа стоїть так, як вона стоїть, то людина міркуватиме собі: «Що ж, могло б, мабуть, бути й інакше». Отож відчуття можливости не буде помилкою визначити просто як здатність міркувати про все, що цілком могло би бути, а тому, що є, не надавати більшої ваги, ніж тому, чого нема. Як видно, такий творчий підхід може дати наслідки, гідні уваги, й нерідко, на жаль, вони виставляють те, чим люди захоплюються, фальшивим, а те, що люди забороняють, — дозволеним або навіть те й те — таким, що не має жодного значення. Такі люди можливостей витають, як-то мовиться, в емпіреях — емпіреях марев, химер, мрій і умовного способу. Якщо ця схильність з’являється в дітей, її наполегливо викорінюють, а таких людей при дітях називають фантазерами, мрійниками, марудами, а також розумниками й критиканами.

Коли цих дурнів хочуть похвалити, їх називають також ідеалістами, але всі перелічені прізвиська можна застосувати лише до їхнього слабкого різновиду, представники якого не годні збагнути реальности або безпорадно її уникають, — тобто можна застосувати тоді, коли брак відчуття реальности і справді означає ваду. Проте можливе охоплює не лише мрії тих, у кого слабкі нерви, а й Божі наміри, які ще не попрокидалися від сну. Можлива подія чи можлива істина — це не те, що лишається від реальної події чи реальної істини, коли від них відняти їхню реальність, ні, в них, принаймні на думку їхніх прихильників, є щось дуже божественне, вогонь, політ, прагнення творити й свідомий утопізм, який не лякається реальности, а радше підходить до неї як до завдання й до винаходу. Зрештою, Земля зовсім не стара і, схоже, ніколи ще не перебувала в таких справді благословенних умовах, як тепер. Щоб легше збагнути, чим відрізняються люди з відчуттям реальности від людей з відчуттям можливости, досить уявити собі певну грошову суму. Усі можливості, що їх узагалі мають, наприклад, тисячу марок, ця сума має, поза всяким сумнівом, незалежно від того, є вона в тебе чи її в тебе нема; те, що вона в мене чи в тебе є, цим грошам не додає нічого, так само як нічого не додає і