Вирій загублених душ - Тетяна Ковтун

— Так, так, так! — раптом втратила контроль над собою жінка. — Я хочу свободи. Була б моя воля, я сьогодні би вирушила до Сорбонни, аби скласти всі потрібні іспити й отримати підтвердження свого українського диплома. Але я просто не маю грошей. Та й це не вирішує справу. А за «дідугана» прошу мене вибачити.

Сильвіо повертався до столиці у роздумах. Він знав із власного досвіду, як важко буває іноземцю звикати до чужих звичаїв. Гарна картинка з обкладинки туристичного журналу — це ще не вся правда. Можна десятиліттями жити в Парижі — і ніколи не дізнатися, що таке Франція. Інколи в такому невіданні перебувають навіть сильні світу цього, і в тому полягає їхня стратегічна помилка. Є лише один спосіб ознайомитися з країною — оселитись у тихому містечку, яке зазвичай не відвідують туристи. Саме такий шлях і пройшла Анна Легкоступ. Конті розраховував на те, що в цій жінці рано чи пізно накопичиться чималий заряд невдоволення, який виштовхне її з обіймів Фужерона. Якщо Ані, як тій пташині, була не до душі золота клітка в Неаполі, то тим паче їй не сподобаються брутальні ловильні пута французької провінції.

Старий залишився жити у квартирі свого приятеля ще на пару тижнів і почав чекати дзвінка від своєї втікачки.

Минуло кілька днів. Ні прогулянки, ні вигадливі обіди в компанії Марка, ні вечори у «Мулен Руж» не розважили неаполітанського гостя. Конті справді не знаходив собі місця. Нарешті якогось пізнього вечора, після чергового намарно прожитого дня він почув голос белла донни.

Вона говорила швидко і плутано.

— Наступного дня після твоїх відвідин до нас прийшов поліцейський.

Серце Сильвіо обірвалося. Невже інформація про Анну Легкоступ потрапила до відомчого сервера? Але ж розмова з високим поліцейським чином була конфіденційною…

Жінка була в розпачі:

— А все через цього бридкого Даніеля. Виявляється, він уже другий рік перебуває на обліку у психоневрологічному диспансері.

Конті з полегшенням зітхнув. Те, що Фужеронів синок — ще та штучка, йому стало зрозуміло відразу. Та який сенс було полісмену розпитувати про підлітка в мачухи, яка зовсім недавно живе у Франції?

— Хлопця лікують від депресії, — пояснила Анна. — Власне, я сама спостерігала, як швидко змінюється настрій Даніеля — від меланхолії до ейфорії… Знаєш, що йому прописали? Ніколи не здогадаєшся — синтетичний наркотик екстазі. Кажуть, що цей препарат може допомагати при легких психічних розладах, усувати відчуття тривоги і небезпеки.

При цих словах Сильвіо невизначено хмикнув.

Жінка продовжувала:

— Виявилось, що Даніель отримував екстазі в аптеці за підробленими рецептами в неймовірній кількості.

— Едмон у курсі?

— У нього є підозра на сина або якогось його приятеля. Але, судячи з того, як зі мною розмовляв цей поліцейський, він хотів дізнатися, чи не підробляю я ці рецепти. Наступного дня він викликав мене до свого офісу і допитав. Я поставила підпис під протоколом. Щоправда, не зовсім второпала, про що в ньому йдеться.

Сильвіо умить спітнів.

— А ти не хотіла б одним махом покінчити з цим сімейством?

— От я й думаю. Повинні ж ці Фужерони понести хоч якесь покарання за свою поведінку. Принаймні привід для маленької розлуки в мене є, — заповзято відповіла його белла донна.

— Тоді гайда на поїзд із речами. Про решту я подбаю сам.

Конті витер піт з чола і озирнувся навкруг, ніби вперше побачив стіни квартири, де зупинився. У руках тремтіла слухавка. Невже це станеться: його пташка таки упурхне до клітки?! Стрілки годинника показували першу ночі. Вирушити до столиці залізницею з Реймса можна буде тільки вранці. Певно, поїзди переповнені. Наближається Різдво, французькою «Ноель», з усіма принадами цього чудового свята. Скрізь — у вітринах крамниць, на фронтонах будинків, над проспектами — у неонових шатах ширяють ангели, з іграшкових церков лине дзвін, чарівні сани везуть Пера Ноеля. Так само, як й італійський Баббе Натале, він проходить у дім через комин і розкладає подарунки у взуття.

Сильвіо підвівся з крісла і попрямував до каміна, який виявився штучним. А втім, у цих французів усе показне. Тут набагато менше кохання, ніж на його батьківщині. Добродушність італійця — вислів, який дивно звучить у Парижі. Тим сильнішим було прагнення старого неаполітанця виступити в ролі чарівника для своєї коханої. Нехай це триває від Різдва і аж до тієї хвилини, коли він, Сильвіо Конті, перестане дихати.

Отже, Сорбонна займе півтора-два роки. Увесь цей час жінці не обов’язково тягнути подружню лямку в Сен-Дізьє. Слід пошукати роботу в столиці, зняти квартиру. Його не зупинять будь-які витрати. А головне — щоб Аня мешкала окремо від Фужеронів. Саме так! Вона матиме власний дім. Задля цього не шкода викласти десяток тисяч євро. У будинку облаштуються любі близнята з Умані, а може статися, й він на старості років знайде тут свій останній притулок. При цій думці італієць залився слізьми.

Потім старий підійшов до вікна, розсунув гардини і побачив Ейфелеву вежу, яка вигравала святковою ілюмінацією. Не було ні снігу, ні паморозі. Звичайне французьке Різдво, з плюсовою температурою повітря. Втікачка приїде, звичайно ж, у благенькій курточці. Вони відвідають Єлисейські поля, Нотр-Дам, Версаль, не оминуть славетний столичний універмаг «Le Bon Marche», де Аня, крім усього, вибере собі й вечірню сукню. Потім Сильвіо поведе белла донну до ресторану свого старого приятеля Марка, який накриє для них святковий стіл.

Дивакуватий гість Рекара, причаївшись уночі біля вікна, довго стежив за рухом на автостраді. Машини мчали крізь анфіладу штучних сніжинок, а Конті дивився на них і подумки виплітав свою запізнілу різдвяну казку. Лише на ранок утома звалила його в ліжко.

Лист, який надійшов із Франції, дістали з електронної скриньки з великим запізненням. В уманському міському комп’ютерному клубі послання роздрукували урочисто, неначе урядову телеграму, хоча й не без клопотів. Шура Курилець долучалася до великого братства користувачів інтернету крізь терни. Клуб, до якого вона навідувалася, служив підліткам за центр розваг. Дітлахи з усього культурного надбання, оцифрованного на той час, вибрали тільки «стрілялки». Солідній жінці, яка плуталася у Word’і, вони допомагали із стриманістю юних джентльменів. Наука йшла важко, але дочка зі свого далекого заходу закликала Шуру не зважати на передпенсійний вік і сміливо переходити з телефонного зв’язку на на листування через інтернет.

Утім основний зміст листа полягав у іншому: Анні необхідно було відновити контакти зі своєю колишньою вчителькою математики, класним керівником Любов’ю Петрівною Браславець. Її методичні розробки могли згодитися під час іспитів у Сорбонні. Новоспечена мадам