Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

— Це просто дивовижно, тату.

Ані брат, ані батько не знали, що вона хотіла цим сказати. Джоллі глибоко замислився.

«Веселка», така сама старомодна, як і решта оксфордських гуртожитків, мала лише одну невеличку вітальню, обшиту дубовими панелями, і там, чекаючи на єдиного гостя, сиділа збентежена Голлі, вбрана в білу сукню.

Вел узяв її руку обережно, наче торкаючись до крила метелика. Чи не погодиться вона прийняти цю скромну квітку? Вона так гарно виглядатиме в її волоссі. Він вийняв з петельки гарденію і простягнув дівчині.

— О ні! Дякую, я не можу!

Проте вона взяла квітку й пришпилила до сукні, згадавши раптом слово «фанфарон». Гарденія в петельці Вела здавалася надто визивною, а Голлі так хотіла, щоб він сподобався Джоллі. Чи вона усвідомлювала, що Вел у її присутності поводився якнайстатечніше й дуже стримано і що в цьому, власне, й був майже весь секрет його привабливості.

— Я нікому не казала про нашу прогулянку, Веле.

— От і добре! Хай це залишиться між нами.

Коли вона помітила, як схвильовано стискаються його пальці, як він неспокійно соває ногами, її охопило приємне почуття своєї влади і водночас іще якесь тепле почуття — бажання зробити його щасливим.

— Розкажіть мені про Оксфорд. Тут, мабуть, чудово.

Вел погодився: робити те, що хочеш,— страшенно приємно; лекції — то дурниця; до того ж тут є добрі хлопці.

— Але, звичайно,— додав він,— я б волів бути в Лондоні, тоді б я міг приїздити до вас.

Голлі ніяково ворухнула рукою на коліні й потупила очі.

— Ви не забули,— сказав він, раптом зважившися,— що ми з вами вирішили поблукати по світу?

Голлі всміхнулася.

— О, то були жарти. Коли людина стає доросла, їй такого не випадає робити!

— Таке! Кузенові й кузині можна,— сказав Вел.— Ось настануть літні канікули,— вони починаються в червні і тривають дуже довго,— тоді ми з вами що-небудь придумаємо.

Та хоч Голлі охопив захват від думки про таємну змову, вона похитала головою й стиха відказала:

— Нічого не вийде.

— Не вийде!— запально вигукнув Вел.— А хто нам може завадити? Адже не ваш батько чи брат.

Цієї миті до вітальні зайшли Джоліон і Джоллі; і мрія сховалася у Велові лаковані черевики та білі атласні черевички Голлі, де вона лоскотала й пощипувала їх увесь вечір, протягом якого в кімнаті панував настрій, що не дуже сприяв щирій розмові.

Тонко сприймаючи все, що відбувається навколо, Джоліон незабаром відчув прихований антагонізм між хлопцями, до того ж його дивувала Голлі; тому він несвідомо почав іронізувати, що фатально впливає на юнацьку безпосередність. Лист, принесений йому по обіді, примусив його поринути в мовчанку, якої він майже не порушував, аж поки Джоллі й Вел повставали, збираючись іти. Він вийшов із ними, курячи сигару, і провів сина до воріт Крайст-Черч. Повертаючись, він вийняв листа й перечитав його під ліхтарем.

«Любий Джоліоне!

Сомс знову приходив до мене сьогодні ввечері — в мій тридцять сьомий день народження. Ваша правда: мені не можна тут залишатись. Завтра я переїду в готель «П'ємонт», але я не хочу виїздити за кордон, не побачившись із Вами. Я самотня і зневірена.

З щирим вітанням Айріні»

Джоліон згорнув листа, поклав у кишеню й пішов далі, здивований тим, як збурилися його почуття. Що цей нахаба міг сказати чи зробити?

Він повернув на Гай-стріт, потім на Терл-стріт і опинився в лабіринті завулків, над якими височіли шпилі й бані, довгі фасади коледжів і мури, що блищали в ясному місячному сяйві або потопали в густій тіні. Тут, у цьому осередку англійської шляхетності, важко було навіть уявити собі, що до самотньої жінки настирливо чіпляються, що її переслідують. Але хіба саме не про це свідчить її лист? Сомс, мабуть, домагається, щоб вона повернулась до нього, а на його боці й громадська думка, і закон! «Тисяча вісімсот дев'яносто дев'ятий рік!— думав Джоліон, дивлячись на бите скло, що виблискувало на мурі вілли.— А коли йдеться про нашу власність, ми й досі ті самі язичники! Завтра ж поїду в Лондон. Так, мабуть, їй краще виїхати за кордон». Проте ця думка була йому неприємна. Чому вона має втікати від Сомса з Англії! До того ж він може поїхати слідом за нею, а там вона буде ще беззахисніша перед зазіханнями свого чоловіка! «Треба діяти дуже обережно,— думав він.— Цей тип здатний на будь-яку мерзоту. Мені не сподобався його тон того вечора, в кебі» Думки його звернулися до Джун. Чи не може вона допомогти? Колись Айріні була її найближчою подругою, а тепер вона стала «бідолашкою» і, напевно, викличе співчуття жалісливої Джун. Він вирішив надіслати дочці телеграму, щоб вона зустріла його на Педдінгтонському вокзалі. Підходячи до «Веселки», він спробував проаналізувати свої почуття. Чи турбувався б він так за будь-яку іншу жінку, що опинилася б у такому становищі? Ні, не турбувався б! Це щире визнання збентежило його, і, дізнавшись, що Голлі вже лягла, він пішов до своєї кімнати. Але спати йому не хотілося, і він довго сидів біля вікна, не скидаючи пальта, дивлячись, як дахи вилискують у місячному сяйві.

А Голлі в сусідній кімнаті теж не могла заснути, вона згадувала Велові вії, верхні й нижні, особливо нижні, і міркувала, що їй таке зробити, щоб він сподобався Джоллі. Гарденія пахла на всю її маленьку спальню, і цей запах був їй дуже приємний.

А Вел, визираючи з вікна своєї кімнати на другому поверсі Брейсноуза, дивився на осяяний місяцем квадрат двору й не бачив його, а натомість бачив Голлі, тоненьку, в білій сукні,