Малюк Цахес - Ернст Теодор Амадей Гофман

не прийме від нього в подарунок три тисячі талярів, не як відшкодування, бо ж він добре розуміє, що Формозусову втрату нічим не відшкодуєш, а як скромну ознаку його прихильності. Формозус відповів, що старому відомо, які в нього мізерні потреби, що гроші не зроблять його щасливішим і тільки час притупить біль його втрати, в якій ніхто не винен, лише доля, що запалила кохання до Ульріки в грудях його найближчого друга, отже, про якийсь шляхетний вчинок не може бути й мови. Зрештою, він прийме подарунок з умовою, що старий віддасть ті гроші одній бідній удові, яка разом із своєю доброчесною дочкою живе у великих злиднях. Ту вдову відшукали і віддали їй призначені для Формозуса три тисячі талярів. Невдовзі після того Вальтер написав Формозусові: «Я більше не можу без тебе жити, вернись у мої обійми!» Формозус так і зробив, а повернувшись, довідався, що Вальтер відмовився від своєї доброї, прибуткової посади з тією умовою, що її віддадуть Формозусові, який давно мріяв про неї. Він справді отримав ту посаду й опинився, коли не брати до уваги нездійснених надій щодо одруження з Ульрікою, в найвигіднішому становищі. В місті і в цілій країні не могли надивуватися з їхнього змагання у виявах шляхетності, вчинки друзів вважали за відгомін давно минулих прекрасних часів, за приклад героїзму, на який здатні тільки високі душі.

– І справді, – почав я, коли Понто замовк, – і справді, якщо судити з усього, що я читав, то Вальтер і Формозус – шляхетні, вольові люди, здатні на самопожертву й дуже далекі від твоєї хваленої життєвої мудрості.

– Гм, – хитро всміхнувся Понто, – це ще хтозна. Лишається додати кілька подробиць, на які в місті не звернули уваги і які я частково знаю від свого господаря, а частково сам винюхав. Любовні муки пана Формозуса, мабуть, не були такі страшні, як думав старий президент, адже в самий розпал тієї вбивчої пристрасті, коли юнак цілий день був у невтішній розпуці, він щовечора не забував навідатись до гарненької, звабливої модисточки. А після того як Ульріка стала вже його нареченою, він переконався, що лагідна, мов ангел, панна має хист за певних обставин вмент обертатися в справжню відьму. Крім того, до нього дійшла з цілком певних джерел неприємна звістка, що панна Ульріка, живучи в столиці, встигла набути чималий досвід у коханні; отоді Формозуса й пойняла раптова, непереборна шляхетність, яка й спонукала його відступити багату наречену своєму приятелеві. Вальтер, охоплений дивною маною, дійсно закохався в Ульріку, побачивши її в товаристві в блиску майстерного туалету, а Ульріці, зрештою, було досить байдуже, котрий із двох друзів стане її чоловіком – Формозус чи Вальтер. Цей останній справді мав добру, прибуткову посаду, але, перебуваючи на ній, так заплутав справи, що його неодмінно скоро звільнили б. Він визнав за краще, поки не пізно, самому відмовитись від неї на користь свого приятеля і цим з усіх поглядів найшляхетнішим вчинком урятувати свою честь. Три тисячі талярів у надійних паперах віддано одній старій, дуже порядній жінці, що, залежно від обставин, називалась то матір'ю, то тіткою, то служницею тієї гарненької модистки. В цьому випадку вона виступила в подвійній ролі: спершу, коли отримувала гроші, – як мати, а потім, коли передала їх кому слід і дістала за це добру винагороду, – як служниця дівчини. Ти, любий Муре, вже бачив ту модистку: вона разом з паном Формозусом визирала з вікна. Зрештою, і Формозус і Вальтер давно вже знають, у який спосіб вони перевершували один одного у шляхетних вчинках, і давно намагаються ходити різними стежками, щоб не довелось співати один одному хвалу. Тому сьогодні, випадково зустрівшись на вулиці, вони так палко виливали свої дружні почуття.

Цієї миті зчинився страшенний галас. Люди метушились і кричали:

– Пожежа! Пожежа!

Вулицею мчали вершники, торохтіли підводи. З вікна одного будинку неподалік від нас бухнула хмара диму й полум'я. Понто кинувся навтіки, а я з ляку побрався вгору високою драбиною, що стояла біля стіни одного будинку, і скоро опинивсь у безпечному місці на даху. Раптом усе здалося мені

(А. м.) звалився, мов грім з ясного неба, – мовив князь Іреней, – не звернувшись до гофмаршала, не попросивши дозволу в чергових камергерів, майже – хай це лишиться між нами, майстре Абрагаме, нікому не кажіть ні слова, – майже без оповіщення! І жодного тобі ліврейного лакея в передпокоях. Ті йолопи грали в карти у вестибюлі. Картярська гра – великий гріх! І аж коли він був уже на порозі, на щастя, нагодився сервірувальник столів, схопив його за полу і спитав, хто він такий і як про нього доповісти князеві. Але він усе-таки мені сподобався, цілком пристойний чоловік. Ви, здається, казали, що він не завжди був тільки простим музикантом, а навіть посідав якесь становище?

Майстер Абрагам запевнив князя, що Крейслер, звичайно, жив колись в інших умовах, навіть мав честь їсти за князівським столом, і тільки нищівна буря часу позбавила його тих умов. Зрештою, Крейслер хотів би, щоб покривало, накинуте на його минуле, залишилось неторкнутим.

– Отже, – впав йому в слово князь, – отже, він шляхетного роду, може, барон, чи граф, чи навіть… Але не треба залітати надто далеко у своїх мріях! Я маю une faible[162] до таких таємниць! Так, прегарна пора була після французької революції, коли маркізи робили сургуч, а графи плели мереживо для нічних ковпаків, ніхто не хотів зватись інакше, ніж просто мосьє, і всі веселились на тому великому маскараді. Але вернімось до пана фон Крейслера! Бенцон, яка добре знається на людях, дуже його хвалила, вона мені рекомендувала його і, бачу, слушно. З того, як він тримає під пахвою капелюха, я відразу впізнав, що він людина освічена й добре вихована.

Князь сказав ще кілька похвальних слів щодо Крейслерової зовнішності,