Малюк Цахес - Ернст Теодор Амадей Гофман
– Зважте самі, – сказав він, – зважте самі, майстре Абрагаме, чи зміг би я ввести цього приємного юнака в своє вузьке родинне коло, коли б зробив його капельмейстером, тобто своїм служником? Можна було б дати йому придворне звання, призначити його maître de plaisir або des spectacles,[163] але він ґрунтовно знає музику і, як ви казали, має чималий досвід у театральній справі. А я не відступлюсь від засади свого небіжчика батька, царство йому небесне, який завжди стояв на тому, що такий maître повинен нічогісінько не тямити в тих справах, які він репрезентує, а то він буде надто про них піклуватися і надто цікавитись людьми, до них причетними, – акторами, музикантами тощо. Тож нехай пан фон Крейслер залишається під маскою чужоземного капельмейстера, і він отримає доступ до внутрішніх покоїв князівського дому, як, наприклад, один також досить значний чоловік,[164] який не так давно, щоправда під непристойною маскою нікчемного блазня, розважав найвишуканіші кола своїми смішними штуками. А оскільки ви, – гукнув князь майстрові Абрагаму, бачивши, що той хоче йти, – а оскільки ви, здається, виступаєте як своєрідна chargé d'affaires[165]пана фон Крейслера, то я не приховаю від вас, що мені не дуже подобаються дві його риси, навіть не риси, а, швидше, погані звички. Ви вже здогадалися, що я маю на думці. По-перше, коли я з ним розмовляю, він дивиться мені просто в обличчя. В мене самого незвичайні, дуже промовисті очі, я можу страхітливо блискати ними, не згірше за небіжчика Фрідріха Великого, і жоден камер-юнкер, жоден паж не зважується дивитись мені в обличчя, коли я, пронизуючи їх своїм жахливим поглядом, питаю: «Ну що, mauvais sujet,[166] наробив знов боргів» або «знов зжер марципана?» А панові фон Крейслерові, скільки я не блискаю очима, хоч би що, він навіть усміхається до мене, та ще й так дивно, що мені самому доводиться опускати очі. А по-друге, в нього така чудна манера озиватися, відповідати на запитання й провадити розмову, що тобі інколи здається, ніби твої слова не мають ніякого глузду, ніби ти сам до певної міри ду… Дуже це прикро, майстре, присягаюся святим Януарієм, просто нестерпно, і вам треба подбати, щоб пан фон Крейслер відучився від цієї своєї риси чи звички.
Майстер Абрагам пообіцяв виконати все, що князь Іреней вимагав від нього, і вже був знов рушив до дверей, але князь іще згадав про те, що князівна Гедвіга відчуває до Крейслера особливу відразу, і сказав, що її віднедавна мучать химерні сни й видива, тому лейб-медик приписав їй з наступної весни лікування сироваткою. А тепер Гедвіга ще й уроїла собі, що Крейслер утік з божевільні і при першій-ліпшій нагоді накоїть тут лиха.
– Скажіть мені, – мовив князь, – скажіть мені, майстре Абрагаме, чи в цього розважного чоловіка є бодай якісь сліди розумового розладу?
Майстер Абрагам відповів, що хоч у Крейслера не більше ознак божевілля, ніж, наприклад, у нього самого, він, проте, часом поводиться трохи дивно, майже так, як принц Гамлет, і тому стає ще цікавіший.
– Наскільки мені відомо, – мовив князь, – юний Гамлет був чудовим принцом із старовинного королівського роду, лише інколи носився з химерною ідеєю, що всі його придворні повинні грати на флейті. Високим особам не гріх мати химери, це ще збільшує пошану до них. Що в людини без становища й роду вважають безглуздям, те у високих осіб сприймають як приємну примху видатного інтелекту, яка викликає подив і захват. Панові фон Крейслеру належало б, звичайно, триматись скромно, та коли йому заманулось наслідувати принца Гамлета, то це свідчить про його гідний схвалення потяг до високого, що, мабуть, розвинувся в ньому внаслідок його непереборної схильності до музичних студій. Тож можна йому вибачити, коли він часом поведеться трохи дивно.
Здавалося, що майстер Абрагам так і не вийде сьогодні з кабінету князя, бо той знов його погукав, коли він уже відчиняв двері, й захотів дізнатися, чому князівна Гедвіга має до Крейслера таку дивну відразу. Майстер Абрагам розповів, як Крейслер уперше зустрів князівну і Юлію в зіггартсгофському парку, і висловив думку, що Крейслер, бувши в дуже збудженому стані, звичайно, міг справити негарне враження на дівчину з такими чутливими нервами.
Князь досить схвильовано висловив надію, що пан фон Крейслер, мабуть, не пішки прийшов у Зіггартсгоф, а залишив карету на котрійсь із широких алей парку, бо звичайно пішки ходять тільки всілякі авантурники низького походження.
Майстер Абрагам нагадав князеві відомий приклад з одним відважним офіцером, який дійшов від Лейпцига до Сиракуз,[167] жодного разу не підбивши підметок, а що стосується Крейслера, то він напевне залишив десь у парку карету. Така відповідь задовольнила князя.
Поки в кабінеті князя тривала ця розмова, Йоганнес сидів у радниці Бенцон біля найкращого фортепіано з усіх, які будь-коли створила майстерна фабрика Нанетти Штрайхер, і акомпанував Юлії, що виконувала великий пристрасний речитатив Клітемнестри із Глюкової «Іфігенії в
