Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

— Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я прошу дати мені письмовий наказ із роти. І саме тому, що між нами завжди якісь чвари.

Поки надпоручник Лукаш писав на аркушику із свого блокнота наказ, щоб поручник Дуб негайно з’явився до гімназії на нараду, Швейк запевняв його:

— Так, пане обер-лейтенанте, ви, як завжди, можете не турбуватися. Я його знайду. Солдатам заборонено ходити до борделів, отже, він напевно буде в одному з них. Йому ж необхідно переконатися, що ніхто з його взводу не хоче потрапити під польовий суд, яким він звичайно загрожує. Він сам оголосив солдатам свого взводу, що перевірить усі борделі й що вони його взнають з поганого боку. А втім, я знаю, де він. Ондечки там, якраз напроти, в отій кав’ярні. Всі наші солдати слідкували, куди він насамперед піде.

«Об’єднане місце розваг і міська кав’ярня», тобто установа, про яку згадував Швейк, була поділена на дві частини. Хто не бажав проходити через кав’ярню, йшов чорним ходом, де на сонці вигрівалась літня пані, яка зверталась до солдатів по-німецькому, по-польському, по-угорському приблизно з таким привітанням: «Заходьте, заходьте, солдатику, тут у нас гарні дівчатка».

Коли солдатик заходив, вона відводила його до якоїсь ніби приймальні й кликала одну з панночок, яка зараз же прибігала в самій сорочці, насамперед вимагала гроші, і, поки солдатик відчіпляв багнет, гроші тут-таки на місці забирала «мадам».

Офіцери проходили через кав’ярню. Ця дорога була небезпечніша, бо вона вела через задні кімнати, де містилися панночки, призначені для офіцерства. Тут красунь наряджали в мережані сорочечки, тут пили з гостями вино та лікери. Але в цих приміщеннях «мадам» більше нічого не дозволяла. Все інше відбувалося нагорі, в кімнатах.

В одному такому раю на канапі, повній блощиць, валявся в самих підштанках поручник Дуб. Панночка Елла розповідала йому вигадану, як не звичайно в таких випадках буває, трагедію свого життя: її батько був фабрикант, а вона вчителька гімназії в Пешті. І ось через нещасливе кохання пішла по цій стежці. Зовсім близько від поручника Дуба, на відстані простягнутої руки, на маленькому столику стояла пляшка горобинівки й чарки. Пляшка була наполовину спорожнена, Елла і поручник Дуб уже самі не знали, що верзуть, і з того ясно випливало, що поручникові Дубу треба дуже небагато, щоб упитися. З його слів було видно, що він усе переплутав і вважає Еллу за свого денщика Кунерта. Він так і звертався до неї, погрожуючи за звичкою вигаданому Кунертові: «Кунерте, Кунерте, ти, бестіє, ще мене взнаєш з поганого боку».

Швейк мав пройти крізь ті самі процедури, як і всі інші солдатики, які ходили через чорний хід, але він чемно вирвався з рук якоїсь напівголої дівчини. На її лемент прибігла польська «мадам» і нахабно брехала Швейкові у вічі: мовляв, ніякого поручника серед гостей немає.

— Не дуже-то кричіть на мене, вельможна пані, — чемно попрохав Швейк, солодко всміхаючись. — А то як мазну вас по пиці, аж ноги задерете. Одного разу в нас на Платнержській вулиці змолотили одну «мадаму» так, що й не знала, на якому вона світі. Там один хлопець шукав свого батька, якогось Вондрачка, торговця пневматичними шинами. Прізвище цієї «мадам» було Кржованова. Коли її відволодали й у приміщенні швидкої допомоги спитали, як її прізвище, вона сказала щось на букву «X». А як ваше прізвище шановна?

Достойна матрона зчинила страшенний галас, коли Швейк, відштовхнувши її, з поважним виглядом пішов по дерев’яних сходах на другий поверх.

Унизу з’явився сам власник дому розпусти, якийсь збіднілий польський шляхтич. Він побіг за Швейком на сходи і почав його тягти за рукав, горлаючи по-німецькому, що солдатам нагору ходити заборонено, бо там лише для панів офіцерів, а для солдатів — унизу.

— Я прийшов сюди в інтересах цілої армії, шукаю одного пана поручника, без якого армія не може вирушити на фронт, — пояснив йому Швейк. А коли присікування господаря набрало агресивного характеру, Швейк скинув його зі сходів униз і почав оглядати горішні кімнати. Всі вони були порожні, і лише на самому кінці галереї одна кімната була зачинена. Коли Швейк постукав, натиснув на клямку і трохи прочинив двері, пролунав писклявий голос Елли: «Besetzt!»[320] — а слідом за ним низький голос поручника Дуба, який, можливо, бачив себе в своїй кімнаті в таборі: «Herein!»[321]

Швейк увійшов, наблизився до канапи і, віддаючи поручникові Дубові аркушик з блокнота, доповів, скоса поглядаючи на розкидану в кутку постелі офіцерську форму:

— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, ви, згідно з наказом, який я вам передаю, маєте одягтися і з’явитися до наших казарм у гімназію. Там у нас має відбутися велика військова нарада.

Поручник Дуб витріщив на нього каламутні маленькі очиці, але усвідомив, що він не такий уже п’яний, щоб не впізнати Швейка. Йому відразу ж спало на думку, що Швейка, певне, посилають йому на рапорт, і тому сказав:

— Я зараз із тобою, Швейку, розквитаюся. Побачищно, що буде з тобою… Кунерте, — звернувся він до Елли. — Налий мені ще одну!

Він випив і, подерши письмовий наказ, розреготався:

— Це — письмове виправдання? У нас ніякі такі довідки не мають значення. Ми на війні, а не в школі. Отже тебе зловили в борделі? Підійди до мене, Швейку, ближче, я дам тобі кілька ляпасів. У якому році Філіпп Македонський розбив римлян? {197} Так ти не знаєш? Ти — жеребець!

— Насмілюсь доповісти, пане лейтенанте, — невблаганно говорив далі Швейк, — це найсуворіший наказ по бригаді, щоб пани офіцери вдяглись і йшли на батальйонну нараду. Адже ми вирушаємо, і зараз буде вирішуватись питання, яка рота піде в авангарді, яка у фланговому прикритті і яка в ар’єргарді. Це зараз вирішуватимуть, і, на мою думку, пане лейтенанте, без вас такі справи не можуть обійтися.

Ця дипломатична промова трохи привела до тями поручника Дуба. Він збагнув, що перебуває не в казармах, але з обережності спитав:

— А де це я?

— Ви зволите перебувати в борделі, пане лейтенанте. Шляхи господні недовідомі!

Поручник Дуб тяжко зітхнув, зліз із канапи й почав шукати свій мундир. Швейк йому допомагав. Коли Дуб нарешті одягся, вони вийшли надвір, але Швейк одразу ж повернувся і, не звертаючи уваги на Еллу, яка зовсім хибно зрозуміла його повернення і через те своє нещасливе кохання знову полізла на канапу, швиденько допив нахильці горобинівку й почимчикував за поручником.

На вулиці поручникові Дубу знов