Рукопис, знайдений у Сараґосі - Ян Потоцький

не зрікся свого театру й не поміняв би усталеного розпорядку дня, однак тепер охоче посилався на найменшу навіть застуду чи нежить і каменем сидів удома. Він тоді не міг відірватися від вікна, що виходило на маленький провулок, і приглядався, як сеньйорита Сімієнто розставляє пляшечки чи розкладає палички сургучу. Вигляд двох білосніжних рамен, які весь час миготіли в нього перед очима, розпалював його уяву так, що він не міг думати ні про що інше.

Незабаром новий предмет пробудив його цікавість. Це був казанчик, досить схожий на той, у якому він виробляв своє чорнило, але значно менший і поставлений на залізну триногу. Лампи, що горіли під ним, весь час підтримували помірне тепло. Незабаром були принесені ще два такі самі казанчики.

Наступного дня мій батько, вийшовши на балкон і сказавши «agur», відкрив рота, прагнучи запитати, що означають ті казанчики, але оскільки не мав звички говорити, то нічого й не сказав і повернувся до кімнати. Роз’ятрений цікавістю, він вирішив послати сеньйориті Сімієнто ще одну пляшку свого чорнила. В подяку він отримав три пляшечки, наповнені різнокольоровим чорнилом: червоним, зеленим і синім.

Увечері батько пішов до книгарні Морено. Там він застав якогось чиновника з міністерства фінансів, який тримав під пахвою загальний прибутково-видатковий звіт з каси. В цьому звіті деякі рубрики були виконані червоним чорнилом, заголовки — синім, а розграфлені були зеленим. Чиновник твердив, що лиш він один знає таємницю виготовлення таких чорнил і що ніхто в місті не може похвалитися чимось подібним. Чуючи ці слова, якийсь незнайомець обернувся до мого батька й сказав:

— Сеньйоре Авадоро, невже ти, який так чудово робить чорне чорнило, не знаєш способів виготовлення кольорового?

Мій батько не любив, коли його про щось питали, й одразу ніяковів. Він, щоправда, відкрив рота, аби відповісти, але нічого не сказав, бо волів побігти до себе й принести пляшки до Морено. Присутні не могли достатнім чином надивуватися досконалості чорнил, а чиновник попросив дозволу, взяти трошки додому на пробу. Батько, обсипаний похвалами, подумки віддавав усю славу сеньйориті Сімієнто, імені якої він поки що не знав. Повернувшись додому, він відкрив книжку з рецептами й знайшов два для синього, три для зеленого й сім для червоного. Стільки рецептів одразу переплутались у нього в голові, він не міг позбирати думок докупи, і тільки гарні руки сусідки живо вимальовувались у його уяві. Його приспані почуття прокинулись і дали відчути всю свою силу.

Наступного дня вранці, вітаючи обох сусідок, він остаточно вирішив вияснити їхнє ім’я, тому відкрив рота, щоб їх про це запитати, але знову нічого не сказав і повернувся до своєї кімнати. Потім вийшов на балкон, що виходив на вулицю Толедо, звідки побачив чоловіка, досить пристойно одягненого, який тримав у руці чорну пляшку. Він здогадався, що це хтось, хто хоче чорнила, тому помішав у котлі, щоб дати йому найкращого. Кран знаходився на одній третині висоти котла, так що весь осад залишався на дні. Незнайомець увійшов, але замість того, щоб піти, коли батько вже наповнив йому пляшку, він поставив її на столі й попросив дозволу викурити сиґару. Батько хотів йому щось відповісти, але нічого не сказав, тож незнайомець витягнув з кишені сиґару й прикурив її від лампи, що стояла на столі.

Цим незнайомцем був негідник Бускерос.

— Сеньйоре Авадоро, — сказав він моєму батькові, — ти займаєшся виробництвом рідини, яка немало шкоди принесла людству. Скільки ж то змов, зрад, підступів, поганих книжок прийшло на світ за посередництвом чорнила, не кажучи вже про любовні записочки й зазіхання на честь і щастя чоловіків. А що ти про це думаєш, сеньйоре Авадоро? Ти не відповідаєш, бо звик до мовчання. Проте це не має значення, і якщо ти нічого не говориш, то я зате говорю за двох, таку вже маю звичку. Отож, сеньйоре Авадоро, сідай отут на стілець, я коротко з’ясую тобі мою думку. Я тверджу, що з цієї пляшки чорнила вийде…

З цими словами Бускерос підштовхнув пляшку, і чорнило вилилося на коліна мого батька, який мовчки поспішив витертись і переодягнутися. Повернувшись, він застав Бускероса з капелюхом у руках, той став з ним прощатися. Батько, щасливий, що позбудеться його, відчинив йому двері. Бускерос і справді вийшов, але за хвильку повернувся:

— Вибачай, сеньйоре Авадоро, — сказав він, — але ми обидва забули, що пляшка порожня, однак не завдавай собі труду, я сам зумію її наповнити.

Бускерос узяв лійку, всадив її в пляшку й відкрутив кран. Коли пляшка наповнилась, батько знову пішов відчинити йому двері. Дон Роке вискочив чимшвидше, і тут мій батько раптом помітив, що кран відкритий і чорнило ллється в кімнату. Він побіг закрутити кран, і в цей же момент Бускерос ще раз повернувся і, вдаючи, що не помічає шкоди, яку він спричинив, поставив пляшку на столі, розсівся на тому самому стільці, витягнув з кишені сиґару й прикурив її від лампи.

— А чи правда, сеньйоре Авадоро, — запитав він у мого батька, — що ти мав сина, який потонув у цьому котлі? Щоправда, якби бідолаха вмів плавати, то він би, безумовно, врятувався. А де ж це ти, сеньйоре, купив цей котел? Я певен, що в Толедо. Чудова глина, таку саму використовують для виготовлення селітри. Тверда, як камінь, дозволь, я спробую.

Мій батько хотів перешкодити пробі, але Бускерос ударив веслом у котел і розбив його на шматки. Чорнило потекло струменем, залило мого батька й усе, що було в кімнаті, не виключаючи навіть Бускероса, якого також добре забризкало.

Батько, який рідко коли відкривав рота, цього разу став щосили кричати. На балконі з’явилися сусідки.

— Ах, шановні пані, — вигукнув Бускерос, — у нас тут стався жахливий випадок, великий котел розбився й залив усю кімнату чорнилом. Сеньйор Тінтеро не знає, куди йому подітися. Виявіть нам християнське милосердя й прийміть нас до себе в квартиру.

Сусідки, схоже, готові були радо погодитись, і батько, попри всю свою ніяковість, відчув задоволення, подумавши, що наблизиться до прекрасної незнайомки, яка здалеку простягала до нього білосніжні руки й усміхалася з особливим очаруванням.

Бускерос накинув моєму батькові плаща на плечі й відвів його в дім сеньйори Сімієнто. Не встиг батько туди увійти, як дістав неприємну звістку. Торговець шовком, який мав крамницю під його мешканням, прийшов з повідомленням, що чорнило протекло на його товари й що він послав по суддівських чиновників, щоб підрахувати збитки. Водночас власник дому попередив мого батька, що не терпітиме його більше у себе.

Батько,