Брати, або Могила для «тушки» - Василь Андрійович Базів

— Бачу, ви добре обізнані із настроями своїх виборців. Але серйозно, Петре Павловичу. Я ж не кажу, що як ті крикуни недорізані, що репетують з ранку до ночі, але як поважному державному мужу, вам личить виступити хоча б раз-два за каденцію.

— Щоб відмахались тіпа.

— Аякже. А виборці? Їм теж, знаєте, як приємно чути через колгоспний брехунець, як промовляє з турботою про них їхній обранець.

— Ну ладно. Била не била.

Едік вдоволено підморгнув партнеру по бізнесу, яким у нього уже в роботі з третім клієнтом була колега Альона. Вона розпочинала з того, що писала фейлетони про самих депутатів. Закінчилося тим, що прямо у коридорі парламенту її затиснув у куті чергова жертва медійного кілерства і поставив ультиматум:

— Або ти мене перестанеш трахати, або я тебе так відтрахаю, що мало не покажеться.

Кмітлива акула пера схопилася за словечко. Бо перед нею із вип’яченим животом стояв нафарширований олігарх зі списку журналу «Форбс», з яким можна було не гратися у затискання свободи слова, а можна було спробувати витискання бабла.

— Мало не покажеться — це скільки? — різко перевела діалог у конструктивне русло.

— Не поняв? — вирячився нардеп.

— За скільки я маю мовчати? Це перше. І друге. За скільки я перестану трахати вас і за вашою наводкою буду трахати інших. Отих, що тиняються тут навколо.

Розпочали з того, що вчорашня «жертва інформаційного аборту» купив Альоні протягом тижня квартиру в Києві, а відтак зачислив її в офіційні спічрайтери із високим статусом помічника нардепа. Окрім того, вульгарне слівце про трахання у процесі співпраці набуло свого первинного змісту. Бо чому не поєднати корисне з приємним, правда, уже за іншим, не менш привабливим тарифом. І хоча молоде обдаровання зійшло зі шляху, що веде до вершин журналістського професійного визнання, Альона не шкодувала, бо відчула у житті абсолютну істину, що бабло завсігди переможе зло. Відтак почала працювати на пару з Едіком, який на освоєнні депутатських бюджетів мав настільки набиту руку, що миттєво набуті манери юної повії не йшли у жодне порівняння. Уже у тандемі вони прийняли на обслуговування цю легендарну патріотичну «тушку».

— Ми тут порадились, і Альона підготувала вам спіч щодо представлення винятково важливого законопроекту. Не буду вам пояснювати тонкощі піар-менеджменту, але публічна риторика повинна накладатися на легендовану матрицю пацієнта. Що ви так дивитеся запитально — це ж ази нашого мистецтва, яке може з останнього дурня зробити Сократа, — от що таке всемогутній піар. Але повернемося до своїх баранів. Ви у нас хто?

— Ну як хто, народний депутат Гоша. Гоша я, Капець.

— Правильно, за паспортними даними, а за ідеологічною платформою? На якій платформі ви стоїте?

— Стою твердо. Даже очень. Та що ти, не знаєш? Газом промишляю. Московським, однако, але газ не пахне, — цю фразу Гоша засвоїв назубок, бо коли часом вилазять роги з мішка про начебто продажність ультрапатріота московським зайдам, доводиться відділяти мух від котлет і пояснювати, що дим батьківщини нам солодкий, але ще солодший безбарвний вуглеводень, на основі якого Гоша, посаджений кремлівськими операторами на трубу, штампує казначейські знаки із дядьком Семом на портреті.

— Так то у бізнесі не пахне. А в ідеології ще й як пахне. Тому я про платформу ідеологічну вас питаю. — Едік як вчепиться, то гірше будь-якого тушкошукача ворожого.

— Ну я так поняв, що я демократ і націоналіст. Попробуй тут іти до виборців на Западній і не бути націоналістом. Тут без вибора. Інакше хєра зроблять вибор на твою пользу.

Те, як Гоша вмів кривляти із себе суперпатріота, позаздрив би сам Степан Бандера. Звелів він повісити на останніх виборах на всіх бігмордах свій власний портрет на пару з головним націоналістом минулого століття із написом: «Депутат Пєтя Капець — це сучасний Коновалець». Щоб добре рифмувалося, довелося перенести наголос на другий склад, що дало підстави ворожому штабу перефразувати і дописати прямо на тих дошках: «Депутат Кирдик — то парламенту гаплик». Довелося терміновим порядком знімати великі борди з кандидатською мордою, а тут ще надійшла скарга від ветеранів УПА зі звинуваченням у святотатстві над вождями минулого.

— У нас яке золоте правило механіки? Забули, Петре Павловичу? Чим більше ви тушкуєтесь, тим більше надуваєте щоки патріотизму. Тому, виходячи з ідеологічних засад, які ви сповідуєте, ви вносите у парламент законопроект революційного масштабу. А саме — «Про внесення графи «національність» у паспорт громадянина України».

— А шо, развє немає графи?

— За москалів була, а за євреїв та лібералів, які є космополітами, зняли.

— Ти на євреїв не при, бо якщо ти в бізнесі промишляєш з ними, не можна сваритися. Це я поняв ще на зоні. А по поводу законопроекту, то ти ловко придумав. Якщо я внесу графу, ніхто не закине, що я слабкий націоналіст, потому як сотруднічаю з Газпромом.

— Та ви після того не просто українець, а великий Українець! — підвів риску під дебатами Карасяєв. Він був, зрештою, чистокровним москалем, але так увійшов у роль українського буржуазного націоналіста, що аж самому часом страшно ставало.

Тим часом законодавча ініціатива так сподобалася народному депутату, що креатив із нього продовжував литися:

— Я тобі, Едя, розкажу, пускай Альона послухає, вона наш человєк, як