Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

Міністр Талас знав, що ці міркування правдиві. Але він знав також: не тільки вони є причиною того, що горить йому в шлунку і коле в діафрагмі, як тільки він чув про юдеїв. Він згадує своє минуле: як він, додатком до коштовного канделябра, потрапив у власність культурного грецького пана; як він із надзвичайною впертістю вибивався вгору за допомогою своєї пам’яті і здібності до мов, за що той пан послав його вчитися; як він зіткнувся зі запеклою конкуренцією тих, хто хотіли потрапити на цезарську службу; як потім, коли начальник відділу особистого складу при цезареві Каї екзаменував його, юдейський товмач Теодор Закхей глузував із його арамейської мови, і він був на волосинку від того, щоб цезарева канцелярія відмовилася його прийняти. При тому зроблена була манюсінька помилка, можна сперечатися, чи це взагалі помилка. Але смердючий юдей не сперечався, він тільки поправляв. «Набліон», — сказав він, а юдей поправив: «набла», або може «небель», але безумовно тільки не «набліон», — і при тому так відворотно, принизливо усміхався. І що тоді, якби після стількох років поту й витрат не вдалося вступити на службу в Римі, що тоді зробив би йому його пан? Він би звелів засікти його до смерті. Міністр, коли згадує про те, як усміхався юдей, холоне від страху та люті.

Але справді, це було не тільки особисте злопам’ятство, це був добрий політичний інстинкт, що робив його непримиримим до юдеїв. Світ був римський, світ був задоволений об’єднаною греко-римською системою. Тільки юдеї опиралися, не хотіли визнавати блага цієї могутньої організації, що об’єднує народи. Великий торговельний шлях на Індію, що має нести грецьку культуру на найдальший схід, безперечно не може бути відкритий доти, доки зарозумілий упертий народ не буде остаточно розтоптаний.

На жаль, при дворі зовсім не зважають на небезпеку Юдеї. Через цезарський палац віє заклято приязний для юдеїв вітер. Його товстий колега Юній Тракс доброзичливий до них. І в фінансовій управі сидять вони. Тільки за останні три роки двадцять двох із них заведено до списку шляхти. Вони протискаються на сцену, в літературу. Хіба не чується майже фізично, як вони розкладають імперію своїми безглуздими, забобонними книгами? Цей Клавдій Реґін викидає їх на ринок вантажами цілих кораблів.

Старий міністр, згадавши ім’я Реґіна, підтягує ноги ще вище. Він із пошаною ставився до спритності цього чоловіка, хоч який відворотний він йому був. І потім, цей Реґін має в своїй шкатулці перлину, величезну, бездоганну, ніжно-рожеву. Він би охоче купив цю перлину. Він гадає, що якби носив цю перлину на своєму пальці, тоді його шкіра не так би сохла. Можливо, перлина добре вплинула б і на порубцьовані місця на плечах; але смердючий юдей багатий, гроші його не ваблять, він не віддасть перлини.

Міністр Талас міркував так і так. Заколот у Цезарії. Реґін і його обручка. Чи треба мобілізувати сенат? Можуть послатися на парфянську війну. І говориться все-таки «набліон».

Раптом він перекидається на спину, простягається прямо, втуплюється своїми почервонілими, сухими очима в стелю. Болі в шлунку зникають, і почуття холоду теж. Він має ідею, надзвичайну ідею. Ні, він не клопочеться дрібницею. Чого він власне досягне, коли троє собак здохне в цегельні Тибура? Панове юдеї можуть дістати своїх улюбленців. Можуть замаринувати їх у часнику або покласти в свою скриню для суботніх страв. Він знав щось краще. Він подасть юдеям рахунок за звільнення цих трьох, солоніший, ніж може скалькулювати який-небудь пан із міністерства фінансів. Едикт, едикт про Цезарію. Він зв’яже справу Цезарії з помилуванням трьох. Він завтра знову підкладе цезареві едикт про Цезарію. Уже сім місяців жде він підпису, при цій нагоді він його дістане. Не можна робити юдеям поступки в усьому. Не можна віддати їм і трьох їхніх злочинців, і місто Цезарію. Або те, або те. Й як дружина цезаря цього хоче, треба звільнити їм трьох їхніх мучеників. Але від своїх вимог щодо Цезарії вони мусять остаточно відмовитися.

Він велить покликати секретаря, подати свою доповідну записку про Цезарію. Наскільки він згадує, вона коротка та переконлива. Так любить цезар; бо він не хоче довго мордуватися з політикою, його цікавлять інші речі. Зрештою, він, цезар, схоплює все швидко, він має бистрий, гострий розум. Якби тільки вдалося домогтися, щоб він один раз добре прочитав доповідну записку, тоді був би і його підпис під едиктом. І цю справу з трьома примусовими робітниками не можна закінчувати, не вирішивши остаточно всі питання про Цезарію. Так, цього разу цезар мусить наважитися. Це була благословенна думка Поппеї — вимагати звільнення тих трьох.

Прийшов секретар, приніс доповідну записку. Талас перебіг її. Так, він ясно й переконливо виклав суть справи.

Непоневолена людність Цезарії складається з сорока процентів юдеїв і шістдесяти процентів греків і римлян. Але в міському магістраті юдеї мають більшість. Вони багаті, а виборчий статут надає виборче право за економічним принципом. Виборче право, що базується на таких принципах, залишилося загалом у провінціях Сирії й Юдеї. Чому взагалі ті, які платять більшу частину міських податків, позбавлені змоги вирішувати, на що витрачати ці кошти? Але в Цезарії це виборче право створює для більшості населення надзвичайно скрутні умови. Бо юдеї використовують свою владу в магістраті нечувано свавільно. Вони витрачають громадські кошти не на потреби міської людності, а посилають надмірно великі суми до Єрусалима на храм і на релігійні цілі. Нема нічого дивного, що під час виборів завжди доходить до кривавих сутичок. З гірким почуттям згадують греки й римляни Цезарії про те, що вони, коли за Ірода засновувалося це місто, були першими його жителями, що вони будували порт, із прибутків від якого живе місто. Нарешті, римський губернатор провінції теж має свою резиденцію в Цезарії, і насильства над греками та римлянами, які чинять юдеї, в офіційній столиці провінції подвійно нестерпні. На вразливість юдеїв досить зважили, надавши їм абсолютну автономію в Єрусалимі. Неприпустима річ, що цьому завжди незадоволеному народові робляться дальші поступки. Історія Цезарії, походження й релігія більшої частини людності, її основа й сила не юдейські. На Цезарії базується спокій і безпека цілої провінції, а тим часом у ній самій все це не можна забезпечити, доки найлояльніша, найвірніша Римові частина її населення не матиме заслуженого нею виборчого права.

Міністр Філіп