Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

Ліберали серед докторів гаряче захищали актора. Хіба те, що він планує, не робиться заради блага трьох невинних? Хіба це не єдиний засіб врятувати цих трьох? Хіба не є допомога в’язням однією з найвищих заповідей закону? Хіба можна сказати акторові: не роби цього, залиш тих трьох гинути, як тисячі предків загинули в цегельнях Єгипту?

Жорстоко сперечалися. В богословських семінарах дотепно висували проти цитат із Біблії речення з Біблії ж. В усіх юдейських вищих школах обмірковували цікаву проблему, вона обговорювалася в Єрусалимі, в Александрії, між великими докторами Вавилона. Це була слушна нагода для богословів і юристів виявити гостроту свого розуму.

Сам актор вагався і показував кожному трагічний конфлікт між своєю релігійною та мистецькою совістю. Внутрішньо він давно вирішив зіграти юдея Апеллу хоч би що. І він добре знав, як він це зробить. Уже його лібретисти, насамперед вправний, гостродумний сенатор Марулл, намітили розвиток п’єси, вигадали сценічні, виграшні ситуації. Й особливо допомогло вигадувати гротескно-моторошні становища дивовижно механічне та сповнене покірністю перед долею хитання тіл трьох невинних у їхній в’язниці. Те, що він хотів показати, було сміливою сумішшю трагічного та комічного. Обережно, в популярних шинках торговельного кварталу, складського кварталу, бараків показував він окремі сцени, щоб краще випробувати, як вони впливають. Але потім знову вдавався в тугу, що він, мабуть, не зможе провести виставу, його совість забороняла це йому. Із задоволенням відчував він, як повсюди увесь Рим говорив про те, чи гратиме актор Деметрій Лібан юдея Апеллу? Там, де показувався його паланкін, здіймався задоволений крик, народ плескав у долоні й кричав: «Привіт тобі, Деметрію Лібан, зіграй нам юдея Апеллу!»

Він говорив і цезаревій дружині про те, на яку темну, непевну справу має він наважитися, які важкі його сумніви. Поппея сміялася, вона дивилася на нерішучого сміючись. На цегельню Тибура послано розпорядження добре піклуватися трьома примусовими робітниками-юдеями, щоб вони тим часом не померли. А втім, Поппея чекала відповіді міністерства прохань і скарг. Звільнення трьох не було великою справою; все ж східна політика Риму була заплутана, а Поппея була достатньою мірою римлянка, щоб ураз відмовитися від помилування, якщо найменші політичні міркування говоритимуть проти того.

Поки що ж вона принаймні розважалася тим, що підганяла актора. Вона розповідала йому, що в сенаті вже працює опозиція високих аристократів проти помилування. Отже він мусить наважитися, це неправильно — даремно продовжувати страждання тих трьох бідолашних. Вона усміхалася:

— Коли ви зіграєте нам юдея Апеллу, Деметрію?

Міністр Філіп Талас, начальник східного відділу цезаревої канцелярії, звелів удруге покликати масажиста, щоб він розтер йому руки й ноги. Ще була рання осінь, сонце добре гріло, ніхто інший ще не мерз, але міністр ніяк не міг нагрітися. Він лежав, маленький, хижоносий пан, на тапчані, товсто обгорнутий ковдрами, обтиканий подушками, перед ним стояли дві жаровні — одна для рук, друга для ніг. По другий бік канапи невільник-масажист злякано старався над старечою, поморщеною шкірою, з якої виступали сині й сухі жили. Міністр лаявся, погрожував. Масажист напружувався, щоб зігнати пошрамовані місця на плечах старого; ці місця, він це знав, виникли від ударів батогами, які міністр Талас дістав, коли ще був невільником у Смірні. Лікарі випробували тисячі засобів, щоб вивести ці шрами, вони робили операції, великий спеціаліст Скрибон Ларг вживав усі свої мазі, але старі рубці не хотіли сходити.

Сьогодні був важкий день, чорний день, вся обслуга в домі міністра Таласа вже відчула це. Секретар знав, що було причиною цього поганого настрою. Він найшов на міністра тоді, коли секретар поклав перед ним лист із міністерства прохань і скарг, маленький, формальний запит. Панове з цього міністерства, насамперед товстий, хитрий Юній Тракс, охоче обійшли б міністра Таласа, вони не любили його; але за цього цезаря східний відділ став центром усієї державної політики, і вони знали, якого дикого смороду наробить Філіп Талас, коли він не почує про якусь справу, що хоч здалеку стосується його відомства. Отже панове не вирішували остаточно справу, порушену кабінетом імператриці, доки не дізнаються і про його, Таласа, думку в цій справі.

Сама по собі це не є велика справа. Йдеться про пару старих юдеїв, кілька років тому засуджених до примусової праці в зв’язку із заколотом у Цезарії. Дружина цезаря має, далебі, одну зі своїх примх, — котру вже? — вона хоче помилувати злочинців, її величність мав підозрілу слабість до юдейської наволочі. «Повія, проклята! — думав міністр і дав масажистові обуреного стусана ліктем. — Можливо, вона й сама походить від якогось блуду з юдеєм, дарма що носить старе благородне ім’я. Ці бундючні римські аристократи заражені вже з предковічного часу всіма пороками і зіпсовані до кісток».

Усе ж проти примхи цезаревої дружини багато не скажеш. Тільки дуже загальні міркування: що становище на Сході вимагає виняткової енергії навіть у дрібних на перший погляд речах, й інші подібні.

Малий хижоносий пан гнівався. Він відіслав масажиста, цей ідіот не міг йому допомогти. Він ліг на бік, підняв шпичасті коліна до грудей і гостро роздумував, з лихим настроєм.

Завжди ці юдеї, всюди вони стають упоперек.

Східна політика від часу успіхів маршала Корбулона на парфянському кордоні стала відрадно активною. Цезаря палить честолюбне бажання стати новим Александром, поширити межі впливу імперії аж до Індії. Великі, таємничі походи на Сході, про які вже століття мріяв Рим і які були ще для попереднього покоління безглуздими фантазіями, вступили в стадію серйозного обміркування. Авторитетні військові розробили плани, міністерство фінансів після пильної перевірки заявило, що можна забезпечити їх коштами.

Тільки один вразливий пункт мав сміливий проект цього нового походу Александра: якраз провінцію Юдею. Вона лежала посередині району зосередження війська, не можна було починати велике діло, не зробивши це непевне місце надійним і міцним. Інші пани з цезаревого кабінету усміхалися, коли міністр Талас заводив про це мову, вони вважали його ненависть до юдеїв за нав’язливу ідею. Але він, Філіп Талас, знав юдеїв із свого азійського минулого. Він знав, із ними не можна жити в мирі, вони фанатичний, забобонний, божевільно гордий народ, і вони не заспокояться, доки не будуть остаточно приборкані, доки їхня зухвала столиця не буде зрівняна зі землею. Губернатори провінції знову й знову попадалися на гачок їхніх миролюбних обіцянок, але знову й знову виявлялося, що ці запевнення були брехливі. Ніколи маленька провінція не зможе скоритися пануванню імперії, як скорилося багато інших, більших і дужчих, країн. Їхній Бог не уживається з