Засліплення - Еліас Канетті
Зненацька ґорила підстрибнув і пристрасно кинувся на підлогу. Жорж завважив, що вона вкрита землею й вочевидь досить грубим шаром. Секретарка потягла свого господаря, який уже лежав і був для неї надто важкий, за піджак. Вона благально попросила гостя допомогти їй. Вона, мовляв, ревнує, вона так його ревнує! Удвох вони звели горилу на ноги. Сівши, він одразу заходився розповідати про те, що відчував там, на підлозі. З кількох гучних слів, кинутих у кімнату, мов щойно спиляні й ще живі колоди, Жорж довідався про міфічну любовну пригоду, яка його глибоко зворушила й змусила засумніватися в самому собі. Він відчув себе блощицею поруч із людиною. Він запитав себе, як йому збагнути те, що йде з далеких глибин, на тисячу сажнів глибших від тих, у які він будь-коли зважувався спускатись. Як же це з твого боку зухвало — сидіти за одним столом з отаким створінням! І це ти, вихований, до всіх поблажливий, з душею, всі пори якої запливли салом і щодня запливають ним далі, ти, людина для практичного застосування вже неповноцінна, ти, хто не має мужности бути, позаяк «бути» в нашому світі означає «бути іншим», ти, шаблон самого себе, набундючена реклама кравця, яку чиясь ласка, залежно від обставин, запускає чи спиняє, ти, хто ні на що не впливає, не має ані крихти влади, хто завжди товче ті самі пусті фрази, кого розуміють завжди з тої самої відстані! Адже де живе та повноцінна людина, яка визначає, змінює, формує ближнього? Жінки, які чіпляються до Жоржа зі своїм коханням і ладні віддати йому життя, особливо коли він їх обіймає, залишаються потім тим самісіньким, чим були доти, — пещеними звірятками, заклопотаними косметикою або чоловіками. А ця секретарка, колись звичайнісінька собі бабенція, яка нічим не відрізнялася від решти, завдяки могутній волі горили стала самобутньою натурою — сильнішою, бентежнішою, жертовнішою. Поки горила оспівує свої походеньки з землею, її, секретарку, поймає тривога. Вона перебиває його розповідь ревнивими поглядами й зауваженнями, безпорадно совається на стільці, щипає його, всміхається, висолоплює язика; він її не помічає.
Господині насолоди від картини вже замало. Вона змушує Жоржа встати. На її подив він прощається з дівером так, ніби той — Крез, а з секретаркою так, ніби в кишені у неї свідоцтво про шлюб із Крезом.
— Його утримує мій чоловік! — каже мадам за дверима.
Хибних думок вона не любить, привласнену частину спадщини вона замовчує.
Делікатний гість просить дозволу взятися за лікування божевільного, з наукового інтересу, задля власного задоволення, за яке її шанований чоловік, звичайно ж, у жодному разі платити не повинен. Мадам відразу ж розуміє його не так і дає згоду — за умови, що вона приходитиме на сеанси. Зачувши чиюсь ходу — мабуть, повернувся чоловік, — вона хутко каже:
— Плани пана лікаря мене так зацікавили!
Жорж приймає на додачу і її. Як пережиток минулого він тягне її за собою в своє нове життя.
Кілька місяців Жорж приходив щодня. Його захват від горили зростав од відвідин до відвідин. Коштом неймовірних зусиль він вивчив його мову. Секретарка допомагала йому небагато; коли вона збивалася на свою французьку — а це траплялося надто часто, — то здавалася сама собі тут непотрібною. За зраду щодо чоловіка, якому вона була беззастережно віддана, її належало покарати. Щоб не псувати горилі настрою, Жорж відмовився від кружного шляху через яку-небудь іншу мову, байдуже яку. Він поводився, мов хлопчик, що його навчають не тільки слів, а й того, як пов’язані між собою речі. Тут зв’язки були першоосновою, обидві кімнати й усе, що в них містилося, розчинялося в силовому полі афектів. Предмети не мали — щодо цього перше враження підтвердилося — певних назв. Вони діставали назву залежно від емоцій, у сфері яких під ту чи ту хвилину опинялися. Для горили, який жив диким, напруженим, бурхливим життям, їхній образ зазнавав змін. Його життя переходило на них, вони брали в ньому діяльну участь. Дві кімнати він заселив цілим світом. Він створив те, що йому було потрібно, і після своїх шістьох днів, на сьомий, в усьому розібрався. Замість спочивати, він подарував своєму творінню мову. Те, що оточувало його, вийшло з нього. Адже обстановка, яку він тут застав, і мотлох, що його поступово до нього поперетягували, вже давно були позначені слідами його впливу. З чужинцем, що раптом приземлився на його планеті, він обходився терпляче. Він прощав гостеві те, що той повертався до мови пережитого, невиразного часу, бо й сам колись належав до людей. До того ж він, певно, помічав, яких успіхів домагається чужинець. Спершу менший від його тіні, той виростав до рівного йому товариша.
Жорж мав достатньо наукових знань для того, щоб опублікувати статтю про мову цього божевільного. На психологію звуків пролилося нове світло. Проблеми, довкола яких гаряче дискутував науковий світ, вирішив такий собі горила. Дружба з ним принесла славу молодому лікареві, який досі знав тільки успіх. Із вдячности він залишив хворого там, де йому подобалося бути. Жорж відмовився від наміру його вилікувати. У те, що він спроможний зробити з горили знов ошуканого банкірового брата, Жорж повірив, мабуть, після того, як опанував його мову. Але він остерігався злочину, на який його підбивало тільки відчуття влади, що дісталася йому так несподівано й раптово. Захоплений величчю божевільних, які уявлялися йому подібними до його товариша, і сповнений твердої рішучости вчитися в них, нікого не зціляючи, він перейшов до психіатрії. Красного письменства з нього було досить.
Згодом, коли Жорж попрацював уже із сотнями хворих і набув досвіду, він навчився проводити різницю між божевільними й божевільними. Загалом його захват не згас. Гарячим співчуттям до тих, хто досить далеко відійшов від решти людей, щоб вважатися божевільним, він переймався щоразу, коли до нього потрапляв новий пацієнт. Його вразливій любові дехто завдавав образи, особливо ті слабкі натури, котрі, оклигуючи після ще одного нападу недуги, тужили за хвилинами просвітку, —
