Засліплення - Еліас Канетті
Саме їй той і завдячував своєю швидкою кар’єрою. Він був високий, кремезний, палкий і надійний; у його рисах було щось від тієї лагідности, яка потрібна жінкам, щоб почуватися з чоловіком як удома. Хто бачив Жоржа, той одразу називав його Адамом пензля Мікеланджело. Він прекрасно вмів поєднувати розум із вишуканістю. Його блискучий хист завдяки політиці коханки набув геніального розквіту. Впевнившись, що наступником чоловіка на посту керівника лікарні ніхто інший, окрім Жоржа, стати не може, вона зважилася задля нього на отруєння, про яке й словом не обмовилася. Жінка виношувала й готувала його роками; воно вдалося. Чоловік помер непомітно. Жоржа відразу призначили директором, і він одружився на ній із вдячности за її колишні послуги; про останню він і гадки не мав.
У суворій школі свого попередника Жорж швидко став цілковитою його протилежністю. З хворими він обходився так, ніби вони — люди. Терпляче вислуховував він історії, які чув уже тисячі разів, і з приводу щонайдавніших небезпек та страхів щоразу знов і знов виказував подив. Він сміявся й плакав з пацієнтом, який саме сидів перед ним. Прикметний у нього був розпорядок дня: тричі — відразу після сну, невдовзі після полудня й пізно ввечері — він робив обхід, отож жодного з майже вісьмох сотень мешканців закладу він ні на день не залишав поза своєю увагою. Йому досить було одного короткого погляду. Завваживши найменшу переміну, шпарину, можливість прослизнути в чужу душу, він без зволікань брав відповідного пацієнта з собою, до свого приватного помешкання. Розважливо сиплючи люб’язностями, Жорж вів його не до почекальні, якої насправді й не було, а до свого кабінету й усаджував на найзручніше місце. Там він завиграшки завойовував довіру, якщо ще не мав її, людей, які від будь-кого іншого сховалися б за своїми галюцинаціями та фантасмагоріями. До королів він по-вірнопідданському звертався зі словами «ваша величносте», перед богами падав навколішки й молитовно згортав руки. Отож навіть найвидатніші й найшляхетніші особи поблажливо спускалися до нього й щиро ділилися з ним усілякими подробицями. Відтепер вони визнавали тільки Жоржа, довіряли тільки йому, тільки його тримали в курсі перемін, що відбувалися в їхній сфері, й тільки від нього сподівалися на пораду. Він давав їм поради дуже розумно, так ніби сам переймався їхніми бажаннями, хоч ні на мить не забував про їхню мету й віру, діяв обережно, висловлював сумніви щодо власної компетентности, ніколи не ставився до чоловіків зверхньо й поводився так скромно, що декотрі навіть усміхалися й підбадьорювали його: мовляв, адже він, зрештою, їхній міністр, пророк і апостол, а іноді навіть камердинер.
З часом він став великим актором. М’язи на його обличчі, напрочуд рухливі, протягом одного дня пристосовувалися до найрізноманітніших ситуацій. Щодня він запрошував до себе щонайменше трьох, а зазвичай, попри всю свою ґрунтовність, і більше пацієнтів, отож йому доводилося виконувати й стільки ж ролей, — це коли не брати до уваги тих сотень поглядів і слів, які під час обходів він кидав мовби ненароком, але які потрапляли в ціль. У вченому світі запальні суперечки викликало його лікування шизофренії найрізноманітніших видів. Якщо, наприклад, хворий поводивсь як дві різні людини, що не мали між собою нічого спільного чи й ворогували, Жорж Кін застосовував метод, який спочатку здавався дуже небезпечним навіть йому самому: він заводив дружбу з обома сторонами. Ця гра потребувала фанатичної впертости й наполегливости. Щоб з’ясувати справжню суть обох, він підтримував кожну аргументами й, залежно від того, який вплив вони справляли, робив висновки. З висновків він вибудовував гіпотези й придумував тонкі експерименти, щоб їх підтвердити. Потім переходив до лікування. У власній свідомості він зближував розділені частини хворого в тому вигляді, в якому той їх утілював, і повільно підводив їх одну до одної. Жорж відчував, у яких місцях вони вживаються одна з одною, і яскравими, переконливими образами знов і знов привертав до цих місць увагу обох сторін доти, доки вона тут затримувалась і приковувалася вже сама, автоматично. Несподівані кризи, різкі розриви й бурхливі пересварки, коли вже з’являлася надія на остаточне поєднання, траплялися часто й були неминучі. Не рідше щастило й зцілити пацієнта. Невдачі він пояснював своєю поверховістю. Він проґавив якусь приховану ланку, він халтурник, він працює абияк, він жертвує живими людьми задля своїх мертвих переконань, він такий самий, як і його попередник, — і Жорж починав усе спочатку, починав низку нових експериментів та застережних заходів. Бо вірив у те, що метод його несхибний.
Отож він жив у безлічі світів одночасно. Завдяки божевільним Жорж Кін виріс до одного з найбільших умів свого часу. Він більше вчився у хворих, ніж їм давав. Вони збагачували його своїми неповторними відчуттями; він тільки спрощував їх, зцілюючи людей. Скільки розуму й проникливости він виявляв у декотрих хворих! Тільки в них однобічність сягала своєї вершини, тільки вони були справжні особистості, непідробні характери такої щирости й сили волі, що їм позаздрив би сам Наполеон. Жорж знав з-поміж них яскравих сатириків, талановитіших від будь-яких письменників та поетів; їхні химери ніколи не оберталися на папір, вони йшли від серця, яке билося поза реальними речами, й накидалися на ці речі, мов чужоземні завойовники. Ніхто не вказує шляху до багатств нашого світу краще, ніж ті, котрі жадають здобичі.
Відколи Жорж Кін зжився з цими людьми й цілком розчинився в їхніх фантазіях, він уже не читав художніх творів. У всіх романах ішлося про те саме. Колись він зачитувався ними й діставав велике задоволення, виявляючи нові грані в давніх фразах, які вважав уже застиглими, безбарвними, заяложеними й позбавленими змісту. Тоді мова означала для нього небагато. Він чекав від неї академічної правильности; найкращі романи були ті, де люди розмовляли особливо вишукано. Хто вмів висловлюватися так, як усі, хто писав до нього, той був їхній законний спадкоємець. Завдання такого полягало в тому, щоб пощерблене, кусюче, болюче життєве розмаїття довкола перенести на гладеньку паперову площину, якою легко й приємно ковзати поглядом. Читання — це своєрідне погладжування, ще одна форма кохання для жінок і жіночих лікарів, чий фах вимагає тонко розуміти інтимне чтиво жінки. Жодних зворотів, які можуть збити з пантелику, жодних незнайомих слів; що второваніша стежка, то вишуканіша насолода, яку від цієї стежки дістаєш. Усі
