Лабіринт духів - Карлос Руїс Сафон

темному приміщенні. Одначе він упізнав велику, на всю сторінку, фотографію. Знімок було зроблено в палаці Ель-Пардо, де він стояв перед велетенською настінною картиною, одягнутий у темно-синій із білими смужками костюм, який на замовлення пошили в Лондоні три роки тому. Це було останнє офіційне фото Маурісіо Вальса, опубліковане міністерством. Слова проявлялися поволі, немов підводний міраж.

Термінова новина

Помер великий іспанець

МІНІСТР МАУРІСІО ВАЛЬС ЗАГИНУВ У АВТОКАТАСТРОФІ

Генералісимус оголосив триденну жалобу

«Він був блискучим променем світла на небосхилі нової Іспанії, великої і вільної, що відродилася в славі з попелу війни. Він утілював у собі найвищі доблесті Національного руху і підніс іспанські письменство й культуру на недосяжні висоти».

Мадрид, 9 січня 1960 року

Сьогодні вранці всю Іспанію сколихнула новина про безмірну втрату, якої вона зазнала. Не стало одного з її найулюбленіших синів, дона Маурісіо Вальса-і-Ечеваррії, міністра національної освіти. Трагедія сталася сьогодні вранці, коли міністр разом зі своїм шофером і охоронцем повертався до своєї приватної резиденції після нічної наради в Ель-Пардо з іншими членами уряду. Його автомобіль зазнав аварії на четвертому кілометрі шосе до Сомосаґуас. За попередніми висновками в автоцистерни, що їхала в протилежному напрямку, луснула шина, після чого вантажівка втратила керування й вилетіла на зустрічну смугу, де на великій швидкості зіштовхнулася з машиною міністра. Автоцистерна перевозила вантаж займистої речовини, яка вибухнула від зіткнення. Велетенський вибух привернув увагу довколишніх мешканців, які й повідомили про те, що сталося. Міністр Вальс і його охоронець загинули на місці.

Водій бензовоза, Росендо М. С., родом із Алькобендаса, помер, перш ніж рятувальні служби встигли надати йому допомогу. У результаті вибуху зайнялася величезна пожежа, тіла міністра та його охоронця сильно обгоріли.

Уже сьогодні вранці Кабінет міністрів зібрався на термінову нараду, Голова Держави оголосив, що опівдні виступить з офіційним повідомленням зі своєї резиденції в палаці Ель-Пардо.

Маурісіо Вальс мав п’ятдесят дев’ять років, більше ніж два десятки з яких він присвятив служінню державі. Його загибель – це непоправна втрата для іспанського письменства, якому він служив і як міністр, і як видатний видавець, письменник і вчений. Очільники всіх державних установ, а також наші найвизначніші діячі культури з’явилися сьогодні вранці до міністерства, щоб засвідчити свій смуток і повагу, яку відчували до дона Маурісіо всі, хто його знав.

У дона Маурісіо Вальса лишилися дружина й донька. Урядові джерела повідомляють, що всі, хто бажає віддати останню шану цьому славетному синові своєї країни, можуть зробити це сьогодні починаючи від п’ятої години вечора у Східному палаці. Редакція і працівники газети також хочуть висловити щонайглибший жаль, який відчувають через загибель дона Маурісіо Вальса, що назавжди лишиться прикладом для всіх нас, показуючи, до яких висот треба прагнути кожному громадянинові нашої держави.

Хай живе Франко! Вперед, Іспанія! Дон Маурісіо Вальс із нами!

Agnus Dei [126]

Січень 1960 року

1

Вікторія Санчіс прокинулася на лляних простирадлах, випрасуваних і напахчених лавандою. На ній була шовкова піжама, що ідеально пасувала їй за розміром. Жінка піднесла руку до обличчя й зауважила, що шкіра пахне духмяною сіллю для ванн і що волосся її чисте, хоча вона й не пригадувала, коли мила його. Вона нічого не пригадувала.

Вікторія сіла в ліжку і сперлася на оббите оксамитом узголів’я, намагаючись збагнути, де вона. Величезне ложе з подушками, які так і манили потонути в них, стояло посеред просторої, пишно й елегантно оздобленої спочивальні. Легке світло просякало крізь запнуте білими фіранками велике вікно й падало на комод, де стояла ваза зі свіжими квітами. Поруч Вікторія побачила туалетний столик перед дзеркалом і письмовий стіл. На стінах, обклеєних рельєфними шпалерами, висіли картини аквареллю, що зображували пасторальні сценки, обрамлені з дещо надмірною пишнотою. Вікторія відгорнула укривало й сіла на краю ліжка. Килим під її ногами також був пастельних барв, у лад із кольоровою палітрою кімнати. Усе було оформлено по-професійному вміло, із теплотою і безпристрасністю водночас. Вікторія подумала, чи це, бува, не пекло.

Жінка заплющила очі, намагаючись збагнути, як сюди потрапила. Останнє, що вона пам’ятала, – це будинок «Ель-Пінар». Образи поступово поверталися. Кухня. Вона сидить на стільці, прив’язана дротом за руки й за ноги. Ендайя, сидячи навпочіпки перед нею, допитує її. Вікторія плює йому в обличчя. Сильний ляпас збиває її на підлогу. Один із людей Ендайї піднімає стілець. Інші два приводять Морґадо, кладуть його на стіл і прив’язують. Ендайя знову запитує Вікторію. Вона далі мовчить. Тоді поліціянт бере револьвер і пострілом упритул розносить шоферові коліно. Крик Морґадо роздирає їй душу. Вікторія ще ніколи не чула, щоб чоловік так вив від болю. Ендайя спокійним голосом знову запитує її. Утративши мову, вона лише нажахано тремтить. Ендайя знизує плечима, обходить круг столу й притуляє дуло револьвера до другого коліна Морґадо. Один із капітанових посіпак тримає їй голову, не дозволяючи відвести погляд. «Дивися, суко, що буває з тими, хто мене дратує». Ендайя натискає гачок. Фонтан із крові бризкає поліціянтові в обличчя. Тіло Морґадо б’ється в конвульсіях, неначе через нього пропускають електричний струм високої напруги, але тепер уже з горла шофера не видобувається ані звуку. Вікторія заплющує очі. Лунає третій постріл.

Напад нудоти зірвав її з ліжка. Прочинені двері вели до ванної кімнати. Вікторія впала на коліна перед унітазом і виблювала жовчю. Її нудило, аж доки в неї зовсім не лишилося слини. Спершись на спину, вона сиділа на підлозі, тяжко дихаючи. Відтак роззирнулася довкола. У ванній кімнаті – справжньому витворі мистецтва з рожевого мармуру – було приємно й тепло. Із динаміка, вмонтованого в стіну, линули стишені звуки струнного оркестру, що виконував солодкаву версію Бахового адажіо.

Вікторія перевела дух і підвелася, тримаючись за стіну. У голові їй паморочилося. Підійшовши до рукомийника, вона пустила воду. Відтак умилася й прополоскала рот, намагаючись позбутися гіркого присмаку. Витерлася м’яким рушником, який впустила на підлогу. Хитаючись, вона повернулася до кімнати й повалилася назад на ліжко. Жінка силкувалася стерти образи зі своєї пам’яті, однак забризкане кров’ю обличчя Ендайї, здавалося, було випалене вогнем на сітківці її очей. Вікторія лежала й оглядала це дивне місце, в якому прокинулася. Скільки часу вона провела тут, жінка не знала. Якщо це місце було пеклом – а воно ним цілком могло бути, – то мало вигляд розкішних готельних апартаментів. Невдовзі Вікторія знову заснула з надією більше ніколи не прокинутися.

2

Коли вона знову розплющила очі,