Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

— Про садівника не хвилюйся, Людвігу, — перебив інженера Станіслав. — Я сьогодні ж напишу листа до Петербурга Вінченцо Бренні, який зараз працює у спадкоємця російського престолу Павла, з проханням порадити і посприяти у виборі садівника.

— Спасибі, графе. А я, з вашого дозволу, разом із вашим листом відправлю метру свій — з малюнками, кресленнями і деякими питаннями.

— Дуже добре! Вирішено. Але ти збирався ще щось розповісти про свої струмки і фонтани?

— Так, — Людвіг наблизився до малюнків. — Вода з верхнього озера в нижнє (поки назвемо їх так) надходитиме чотирма шляхами.

Інженер вказав на чотири блакитні стрічки, що з’єднували два ставки.

— Перший шлях — це наша річка Кам’янка. Вона стане душею, стрижнем парку, звиваючись по поверхні землі, як Стікс у підземному царстві, поки досягне нижнього ставка. Доріжки для прогулянок прокладемо вздовж річки: вони то наближатимуться до неї, то віддалятимуться, то перетинатимуть річку ажурними містками. Це мої думки, але напевно у вас виникнуть і свої ідеї. А я, з вашого дозволу, продовжу. Нижній ставок доведеться споруджувати в кам’яному плато. Я вже замовив вибухівку і механізми для підйому і переміщення кам’яних брил. Два інших шляхи води зійдуться в нижньому ставку у вигляді противаги — фонтана, розташованого посередині ставка, і водоспаду, що падає з високої скелі. Дивлячись із різних точок парку на цю споруду, можна уявити і два наших «я», які перебувають у постійному протистоянні в кожному з нас — це злети і падіння, боротьба добра зі злом. Насправді, графине, це символізуватиме нижнє небо — Тартар і верхнє — Олімп.

— Але тоді, дорогий наш Людвігу, фонтан повинен бити вгору на висоту скелі, з якої падає водоспад, бо цього вимагає легенда. А без потужного насоса це неможливо.

— У тому-то й річ, що не буде ніякого насоса! — збуджено вигукнув Метцель. — Найбільший у Європі фонтан нам допоможе спорудити її величність фізика і ваш покірний слуга, який придумав цю геніальну ідею.

Метцель навіть зашарівся від задоволення.

— Я не знаю, що відчувають поети, вигадуючи потрібну риму, і фізики, відкриваючи новий закон, але особисто я зазнав надзвичайно гостре фізичне задоволення від своєї ідеї з фонтаном. А все дуже просто: вода по трубі з верхнього ставу, розташованого значно вище нижнього, підводитиметься до каменів, а там ми її стиснемо і примусимо вивергатися вгору.

— Мені складно це уявити, але ви так натхненно розповідаєте, що не повірити вам просто неможливо, — усміхнулася Софія.

— Унизу, під водоспадом, як і належить Тартару, лежатимуть повергнуті Зевсом титани і чудовиська, переможені олімпійськими богами, а далі гроти — притулок богів. (Ми не дамо пропасти жодному каменю, вирубаному з плато для спорудження нижнього ставка!) А одному з гротів я вже придумав назву і навіть намалював його.

— Ось як! — вигукнула Софія. — Цікаво-цікаво.

Метцель розгорнув папір. На ньому був зображений грот, освітлюваний зверху пучком світла. Розходячись конусом, воно висвічувало фігуру людини, що застигла над невеликим прямокутним дзеркалом води.

— Лівіше від майбутнього водоспаду ми виявили джерело. Вода в ньому не просто чиста, мені здається, вона лікувальна. Я надіслав зразки води до Європи на дослідження і сам маю намір у найближчі дні провести хімічний аналіз. Якщо мої припущення виправдаються, доступ до джерела потрібно буде обмежити. А назвемо ми його гротом Нарциса. Нарциса, який, милуючись собою, застиг над водним дзеркалом і перетворився на кам’яну статую.

— Мені подобається, — підтримав ідею Станіслав і поглянув на Софію.

— Невже все це можна втілити в життя? — тихо запитала грекиня.

— Я ще не показав усі схеми майбутнього парку, графине. Ви забули запитати, як вода потрапить до водоспаду.

— Я не хотіла вас перебивати, Людвігу.

— Розміщуючи Тартар, долину Титанів, а потім і Елізіум на поверхні землі, я побачив брак якогось натуралізму підземного царства, так мальовничо описаного вами, графине. Я довго думав і виконав це, здавалося б, нездійсненне завдання. Вода піде під землею, але не по трубі, а тихим потоком по тунелю. Це буде наш Ахеронт. Ви сідаєте в гондолу і потрапляєте до печери або підземелля. Темрява поступово згущується, і ось світло зникає зовсім. Чути тільки звук крапель, що падають зі стелі печери, плескіт води і скрегіт жердини, якою відштовхується гондольєр. Зір загострюється, але погляду нічого вихопити — навколо непроглядна темрява. Раптом удалині з’являється рятівний промінь світла, але це — обман. Це всього лише світловий колодязь, що на мить подарував надію. Таких колодязів буде декілька. І коли ви почнете благословляти небо в надії вирватися з ув’язнення, несподівано виринаєте з темряви до рятівного містичного озера, залитого сонцем. Це дивовижне, чарівне Ахерусійське озеро, з якого два шляхи: або до водоспаду і до Тартару, або до озерної пристані і до Елізіума.

— Людвігу, я в захваті! — вигукнув Потоцький, переходячи на «ви» зі своїм ад’ютантом. — Те, що ви пропонуєте, чудово!

— Графе, але я ще не закінчив! Аплодувати рано, — поважно відповів Метцель. — Між іншим, є певний плюс у тому, що ви доручили проектувати і будувати парк інженеру. У мене виникло ще кілька задумів.

— Слухаємо тебе уважно.

— Я хочу створити у вашому парку два незвичайних грота — акустичний і оптичний.

Метцель лукаво поглянув на Станіслава та Софію.

— Це буде парк, населений героями давньогрецьких міфів, чи підручник з фізики? — сміючись, запитала Софія.

— Одне іншому не перешкода. В акустичному гроті за допомогою труб і порожнеч буде створена спеціальна камера, в якій при різному напорі води можна імітувати і шум моря, і рик лева, і гуркіт грому. Тому його можна назвати Левиним або Громовим гротом.

— Ні, ми його назвемо гротом Каліпсо, — запропонувала Софія. — Німфа Каліпсо жила у прекрасному гроті і надала притулок Одіссею, який потрапив у катастрофу. Мавка обіцяла йому безсмертя, якщо він одружиться з нею, але Одіссей мріяв повернутися до своєї рідної Ітаки. Шум моря, що доносився до грота, вабив його, і якось він зізнався прекрасній Каліпсо, що повертається