Смерть у кредит - Луї Фердінанд Селін
Слід визнати, що ми з де Перейром прокидалися не надто рано! Це страшенно дратувало товстуху!.. Їй хотілося, щоб ми весь час ворушилися! Займалися чимось корисним!.. Але як тільки ми кудись ішли… то не особливо поспішали повертатися… Це теж виводило її з себе… Вона, бідака, збагнути не могла, що ми могли так довго робити надворі… Де Перейрові приносили задоволення наші довгі прогулянки… Щодня він відкривав на околицях нові чудові краєвиди… А завдяки мапі це було до біса повчально. Після полудня де-небудь на узліссі… або на косогорі… як тільки ставало спекотно… ми влаштовувалися зручніше… Брали з собою пляшчину пива… Й де Перейр міг спокійно розмірковувати… Я йому не заважав… Я дрімав… Він говорив сам із собою… Його саперна лопатка стриміла в землі поруч з нами… Ми приємно збавляли час… Все справді змінилося… спокій… Патріархальний побут!.. Але гроші закінчувалися… Тепер уже непокоїлася вона. Й почала перераховувати їх щовечора.
* * *
Питання своєї одяганки я вирішив без особливих труднощів… Все-таки природа діє цілющим чином… Всі дрібниці відступають на другий план… Зрештою я зупинився на велосипедних штанях та демісезонному пальті, поли якого я наполовину обрізав, а з обрізків пошив собі теплі з напуском штани… можливо, занадто теплі, але зручні… Тепер мене впізнавали здалеку… Все було перев'язане мотузками… та підв'язками… Товстуха, як і ми, теж змінила свій вигляд, тепер вона носила штани, зовсім як чоловік… у неї вже не залишилося спідниць. Це здавалося їй значно практичнішим… Так вона ходила й на ринок. Хлопчаки щораз чекали її на околиці містечка… Вони дражнили її, закидали кізяками, денцями пляшок та каменюками… Зрештою це скінчилося бійкою!.. Вона змогла постояти за себе!.. Втрутилися жандарми… Вимагали в неї документи!.. Вона зневажливо відповіла їм: «Я порядна жінка, пане! Ви можете слідувати за мною!..» Але ті не захотіли.
* * *
Надворі було чудесне літо!.. Здавалося, воно не матиме кінця!.. Було спекотно, нас всіх вабило на свіже повітря… Після горнятка кави з ромом ми з де Перейром чимчикували в поле… а потім цілісінький день блукали навмання нивами. У нас було доволі приємне життя!.. Це трохи нагадувало щасливі дні наших польотів… Але не можна було виявляти нашу стратосферичну ностальгію при пані де Перейр… Варто було тільки згадати про «Завзятого»! або про «Архімеда»!.. як вона заливалася слізьми… Вона не приховувала свого горя… На нас їй було начхати… Ми намагалися перевести розмову на щось інше… Про минуле краще було не згадувати!.. Але й про майбутнє слід було говорити з великою осторогою… Це теж була досить делікатна тема… Наше майбутнє було не зовсім ясним… Воно ледь вимальовувалося… Куртіаль усе ще вагався… Він волів почекати та діяти напевно… Вдень, коли ми блукали, в перервах між своїми роздумами, він починав копати то там, то тут і щось досліджував… Нахилявся, розглядав, зважував, мацав свіжозорану землю… Розтирав і розкидав її… Просіював крізь пальці, ніби хотів добути з неї золото… Нарешті, плескав у долоні та сильно дмухав… Усе відлітало!.. Він невдоволено кривився!.. «Псст! Псст! Псст!.. Ця ділянка не годиться, Фердінане! Занадто бідний ґрунт! Гм! Гм! Як я боюся за редиску! Гм! Може, спробувати артишоки! Що ще?.. До того ж!.. О! леле! Тут занадто багато магнезії!..» Так ми й пішли, нічого не вирішивши.
За столом його дружина вже усоте запитувала про овочі… Чи ми врешті вирішили що-небудь?.. Коли ж настане довгоочікуваний момент?.. Вона пропонувала квасолю… Звичайно, це було нескромно з її боку!.. Куртіаль навіть підстрибував від обурення, почувши таке!..
— Квасоля?.. Квасоля?.. У цих пропащих місцях?.. Чуєш, Фердінане? Квасоля?.. На ділянці без марганцю! А чому не горошок?.. Га?.. Або баклажани! Ні, ти чуєш?.. Це ж треба!.. — Він почувався ображеним!.. — Може ще вермішель! Так можна сказати все що завгодно! Трюфелі!.. Га!.. Може ще трюфелі!..
Він ще довго тупцяв за дверима й ревів як ведмідь… Обурення, викликане її нахабною пропозицією, тривало годинами… ніхто, крім нього, не мав права втручатися в цю сферу! Вільний вибір! Наукова селекція!.. Стара йшла спати сама у свій сарайчик без вікон, де між дверима та діжкою вона влаштувала собі щось на кшталт алькова, в якому ніколи не було протягів… Я чув, як вона ридає за перегородкою… Він був надто жорстокий з нею…
* * *
Треба визнати, що їй таки не бракувало рішучости, завзятости… та самовідданости… Потрібен був не один день, аби привести цю стару халупу до ладу, але вона творила справжні дива!.. Працювала не покладаючи рук… Усе навколо було виведено з ладу… не працювало… Ні помпа, ні млин для підйому води… Піч обсипалася в каструлю з супом… Їй довелося замазувати щілини в паркані, самій позатикати всі дірки… всі тріщини… лагодити віконниці, класти черепицю і шифер… Вона підрихтувала всі ринви… Але все одно при першій же грозі в кімнати затікала вода… через дірки в даху… Ми поставили цеберка… по одному під кожну ринву… Вона сама все міняла й переробляла, брала на себе найважчу роботу, а не лише дрібний ремонт!.. Сама замінила величезні дверні петлі великої брами… займалася городом… столярною справою… слюсарною… жодна робота не лякала її… В усіх цих справах вона стала навіть доволі спритною… Як справжній ремісник… І звичайно ж, на ній була вся господарка й готуванні їжі… Вона сама говорила, що готова займатися всім, чим завгодно, лише не пранням білизни… Тому тої ставало дедалі менше… У нас залишився мінімум одягу… Сорочок було катма… й зовсім не було взуття…
З тріщинами у стінах мамуся трохи не розрахувала й попсувала тиньк… Де Перейр розкритикував її роботу й уважав, що все треба попереробляти… Але у нас були нагальніші справи… Хоча завдяки мамусі цей похмурий барліг зрештою став трохи нагадувати житлове приміщення… більш-менш… Та все одно це була руїна… Ремонтуй, не ремонтуй, а лайно залишалося лайном…
Мамуся трималася як справжній герой, адже наслідки операції на яєчниках усе більше давалися взнаки… Можливо, через надто великі навантаження?.. Вона просто миттєво обливалася потом… Іноді
