Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

погляд, це могло б виглядати як етнографічний образок - опис сучасного побуту, те-се. Але зібрання було скликане зумисне і то завдяки Людці. В своїй діяльності слідчого на громадських засадах Людка, сама того не усвідомлюючи, використовувала форми архаїчні - зробимо маленьку довідку вони практикувалися в XVІІ-XVІІІ століттях, коли суд був інституцією майже самоуправною, слідчі самодіяльні, які у роботі не вважали за принизливе скликати для своїх потреб більші чи менші ради, тобто судом ставала не так певна інституція, як народне представництво. Отож ті посиденьки на камені були, кажучи по-науковому, пережитковою формою такого народного представництва, і тільки чиста випадковість, що рябу Надьку покусали оси, не дала Людці змоги використати належно всіх переваг цієї форми слідчої роботи. Зараз Людка відчула, що заходить у тісний кут, їй конче треба було скликати нове народне представництво, а оскільки двоє членів п’ятірки виявилися недієспроможні, мала використати ще двох: таксистиху й Нору. Але таксистиху Людка в глибині душі недолюблювала, отже, залишалася Нора, і саме до неї, тієї, котра вважала себе в їхньому гурті чимось вищим, і вирішила звернутися Людка - хай виявить свою вищість на ділі. Вона не запросила Нору на каменя, бо туди одразу б злетілися інші члени п’ятірки, а заскочила, щоб позичити таки сито (хто знає, що вона вже позичала його в Лєнки?) - фантазія, як бачимо, була в Людки небагата. На жаль, сита в Нори не виявилося, вона взагалі ним не користувалася, хоч, може, й варто було б, але це вже, так би мовити, виробничі втрати, розмова відбулася й без сита. Людка не була така нерозумна, щоб відразу ставити потрібні запитання, часу вона не економила, коли йшлося про речі важливі, отже, аудієнція тривала близько трьох годин, а історію про Рудька майстерно було вплетено між інші історії, які цікавили Людку з порожньою інтересу. Але Нора найбільше зацікавилася саме цією історією, вона розтулила рота й сказала протяжне: «І-і-і-і!», - ніби бозна з якої причини трансформувалась у коня.

- Знаєш що, - сказала авторитетно Нора, - по-моєму, це не простий випадок. Треба з цього чоловіка не спускати очей, бо він може виявитися… сама не здогадаєшся хто…

Нора замовкла й загадково підтисла губи бантиком.

- Хто ж це може бути? - зчудувалася Людка. - Чорт?

- Бачиш, - авторитетно сказала Нора, - ми ще й самі добре не знаємо, кого й чому наші предки називали чортами.

Людка своєї співрозмовниці не зрозуміла, тому поставила супроти неї пару голубих очей, які в цю хвилину навряд чи хто зважився б назвати розумними.

- Не тямиш, бачу, - поблажливо сказала Нора. - Зараз я тобі поясню все популярно… Ти чула щось про маланців?

- Яких це маланців? - здивувалася Людка.

- Гм, - сказала роздумливо Нора. - По-моєму, тут маємо щось подібне… Гм….

- Але що подібне, Бога ради! - не стрималася нерозумна Людка.

Тоді Нора зробила таємниче обличчя, роззирнулася, підійшла до вікна, відгорнула завісу, щоб глянути, чи не підслуховує їх хтось, і навшпиньках повернулася на місце.

- Я розповім тобі, - зашепотіла, - але хай це буде між нами. Вони мстиві й не дуже люблять, коли про них тріпають помелом. Ти, мабуть, чула про літаючі тарілки, пришельців із космосу і всяке таке. Оце вони і є, маланці. Вони від людей звичайних майже не відрізняються, отож і живуть як звичайні люди. Але вони за нас розумніші, отож вибиваються і в начальство, і куди хочеш. І скрізь шкодять, скрізь! Так, щоб було непомітно, але щоб наше життя на землі перетворилось у бардак. Тямиш тепер?

Людка вперше злякалася Нори й подумала, що в тієї не всі вдома. Обличчя в жінки ніби видовжилося, очі злякано витрішкувались, стріляючи одне в один, а друге в другий бік, а вуста ще більше стяглися, ставши зморшкуваті.

- Я вже теж придивлялася до того чоловіка, - шепотіла Нора, - і помітила, що він не зі світу. Глянь при нагоді йому в очі - та ж його погляду не можна витримати! А оця рудизна? Хіба ти бачила коли-небудь таку дивну барву волосся? А чому він не купається? Отак зайде в річку, плесь-плесь, і вилазить. А те, що, кажуть, у нього дві жінки? А діти його, вони ж ні з ким не знаються! А чому такі шкодливі? Бо маланці. І він теж блудить, як котяра, і псує дівчат. Чому? Бо маланець. Вони скрізь втираються і скрізь улазять. Скрізь шкодять, тому й бардаку так багато у світі. Ти тільки придивися, придивись! Чи ж це звичайний чоловік? А таки незвичайний! Глянь, як вони вечорами штори засувають, аж ні щілинки, ні промінчика не вийде. А чому? Бо щось ховають. А що людям приховувати, коли живеш як усі. Вони навіть білизни своєї у дворі не сушать. От придивися, не сушать білизни, а знайди такого, щоб не сушив білизни і не прав? Живуть тут роки, а чи збиралися колись у них гості? Чи святкували свята, чи балакають із сусідами? Нє, ти скажи: що то за ясінки, які з сусідами не балакають? А чому? Бо маланці! І ясінки, й малі, і він сам! Я їх розкусила вже давно. Ну, хоч візьми таке: вони не купують у магазині вина. Ні разу, чуєш! То що вони, баптисти? Але ж ні, не баптисти, бо коли б баптистами були, то з баптистами зналися б. Я точно довідалася: не знаються вони і з баптистами. Нормально це? Зате олії купують чортзна-скільки. Для чого їм олія? А може, вони й не люди, а якісь механізми, от що я тобі скажу, а може, це ті, кого звикли колись називати чортами?

- І взагалі, тобі скажу, - мовила Культурна Нора, - в нас на вулиці діється казна-що.

І розповіла Людці про сон, який їй приснився кілька років тому, тобто той самий, що ми розповіли у своїй інтерполяції (до речі, терміна цього автор узяв математичного