Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

- О ні, тьотю! - гукнула Людка. - Ніколи мені зараз!

Хоч утратила два карбованці, Людка була задоволена. Те, що вона почула, давало добрий харч її розтривоженій уяві. Перше, що її вразило: її здогад про двоженність Рудька, кинутий так собі, знічев’я, не був безпідставний, про це увіч натякала й Капіля. Отже, Рудий в одному ліжку з жінкою не спить. З хлопцями, правда, могла спати и племінниця, чи хто вона там, але в це вірити не хотілось, як і в те, що з хлопцями спав батько. На одну ніч із чотирьох, міркувала Людка, Рудько залишався з «племінницею» сам на сам (хлопці після гулів можуть спати безпробудно). Сам Рудько ходив тільки на першу зміну; виходив з дому зранку, а приходив близько п’ятої. Потому обідав, а пообідавши, рушав на проходку до річки. Його золота голова палала серед зеленої трави, бо Рудько любив трохи полежати на березі, однак, не роздягаючись. Саме тоді до нього прибігали його хлопці, і на траві якийсь час лежало три руді голови. Потім дві менші підхоплювалися й починали ганяти довкруж, а то й плесканки кидали; Рудько спокійно за синами спостерігав. Потім уставав, скидав сорочку (це вже був зовсім цікавий момент), і його тіло аж запалювалось од вогненного волосся, яким густо заріс. Штанів однак не скидав, а тільки закасував колошви. Входив відтак у брудну Кам’янку, в яку виливала помиї вся довколишня околиця, і хлюпав тією нечистю собі на груди (Людка при цьому аж пальці собі кусала від сміху, адже ніхто з пожильців околиці не зважувався хоч би й так покористуватися водою Кам’янки). По тому Рудько задоволено розтирав собі груди і брів на берег, сяючи мідними грудьми й мідними ногами. Людка знала; після такого купання рушить додому; саме в цей час можна було вийти йому назустріч, нібито й на город, який посадила поруч із тією латкою трави, на якій любив полежати Рудько. Вона ступала назустріч йому байдужа й заклопотана, тримаючи в руці коробку й ножа, щоб нарити молодої картоплі. Він так само спокійно рухався назустріч, тоді як хлопці його метнулись у бік зворотній - мали свої справи (до речі, чи не вони оце повиривали вчора на її грядці половину цибулі?). Від згадки про цибулю вона аж закипіла, через що на її худих щоках проступив землистий рум’янець. Вони з Рудьком мали розминутися біля вербового куща, що обріс каменюку; і саме біля цієї каменюки щось із нею почало коїтися, бо звела раптом очі й зустрілася очима з Рудим. Диво дивне тоді з нею учинилося: вона ніби пропала з цього світу, обмило її гарячим повітрям; забула про світ, бо той його позир… ні, це не був нормальний чоловік, нормальний чоловік на жінку так не дивиться; тоді в її мозку зазвучав тонесенький голосок Сіроводихи: «Нечисті є, ох, нечисті, скільки їх нечистих»; під таку хвилю вона не знала: подобається їй Рудько чи бридиться ним, гарний він чи почварний, старий чи молодий, чистий чи нечистий - це все на хвилю ставало неважливе; ніби волю втрачала, ніби щось її наповнювало, підносило - хай ти сказишся, сказала подумки, бо попри все не могла не признати: цей чоловік у якийсь незбагненний спосіб почав над нею панувати, хоч і пальцем не рухнув, щоб виказати до неї більшу, ніж до звичайного перехожого, увагу. «Хай ти сказишся!» - бурмотіла вона, кидаючи коробку між картоплиння, а сама йшла далі по стежці, щоб прохолодити собі запалені щоки.

Раз на тиждень, здебільшого в суботу, провізорка прала. Це був урочистий акт, який мав не тільки демонструвати, яку білизну носить провізорка, а й скільки її у неї є. Дворик провізорки був як виноградна плантація обтягнутий дротами, однак замість винограду по суботах із нього звисали всі належні предмети жіночої білизни, а що провізорка була людина ретельна, то належним чином і сортувала випране: на одному дроті, найдовшому, висіло чотирнадцятеро панталон, на другому висіли сорочки, на третьому станики й колготки - всього цього також по чотирнадцять. Сусіди, перш за все завсідники знаменитого каменя, зробили нескладні математичні підрахунки й вирішили, що провізорка перевдягає білизну двічі на день, очевидно, з цією метою прихоплює змінний комплект і на роботу, перевдягаючись уже там. Моральна оцінка цього не зовсім буденною факту не була однозначна: ряба Надька й таксистиха вважали, що цей коник у провізорки від надмірної чистоплотності, а Людка й Сіроводиха прийшли до думки цілком протилежної: коли вже провізорка має потребу так часто міняти білизну, значить, тіло її виділяє забагато поту, отже, білизні досить півдня, щоб забруднитися. П’ятий член цієї компанії - Нора, яка засідає на камені тільки періодично і то через відчуття зверхності до інших завсідників (її чоловік був агроном), висловила гіпотезу простішу, але й прийнятливішу: провізорка виставляє на показ таку кількість білизни, щоб, по-перше, поколоти їм очі, - хто з них може таким похвалитись; а по-друге, демонструє чоловікам свою дівочу цноту. Як ставилися чоловіки до цієї демонстрації, невідомо, окрім того факту, що при зустрічах з провізоркою (Людка принаймні могла поклястися, що це так) чоловіки робили інстинктивний вихиляс, як вода, котра омиває каменя, так ніби від близькості з провізоркою їх щось обпікало чи відштовхувало. Сама провізорка на це не звертала жоднісінької уваги, йшла вона вулицею по-особливому - це була, зрештою, і не хода, а плавба, - провізорка ледь-ледь перебирала ногами, обличчя при цьому мала знесене, застигле, очі примружені, отже, й вузенькі, як у монголки, зачіска на її голові сиділа така однотипна й непорушна, ніби це була перука, а найважча й найоб’ємніша частина її тіла не крутилася й не здригалась, як це звичайно буває; та частина була, як заявила єхидненька Нора, «у стані спокою». Людка теж любила покпити з провізорки, але тільки тоді, коли бувала в компанії; коли ж їй траплялося бачити величний хід провізорки вулицею з власного вікна, гарячий клубок підкочувався під горло, а