На високій полонині. Книга 2. Нові часи (Чвари) - Станіслав Вінценз
Забобонні спльовування прокотились колибою: тьху, тьху, щезни, бідо!
Томашевський пронизливо захихотів, щоб похитнути Матаргу, але його компанія, хоч також підсміювались, була несподівано заскочена все новими ідеями Матарги, тож ще й самі не знали, як його заткнути. Тимчасом Панцьо вирвався з кутка і почав вовтузитись. Матарга занепокоївся, а Панцьо, підбігаючи до ватри, агресивно дзявкнув:
— Па-пароходами чи па-паровозами, а Вічний Жид давно прилетів, політав і щез. Але це дурниця! Ще й не такі електрики, не такі вози-паровози-огневози-громовози на вас налетять. Спопелять вас на місці, не встигнете й оглянутись.
Матарга відкрив рота, чи то не зрозумів, чи то злякався:
— Хто? Вічний Жид? Тож і я кажу…
— Ка-кажу ж, ніякий не Жид дурний, а сам головний кі-кінець. Це піде rapid[69]!
— Який ще кінець? — занепокоївся Матарга.
Панцьо вистрелив не затинаючись:
— Кінець світу, з дня на десь, вирахуваний за календарем.
Матарга глибоко зареготав, немов заіржав. Відчувши успіх, він захищався цілком вправно:
— За календарем? Панове, таж з календаря вичитують погоду, а що не вичитають, все брехня, все навпаки.
Панцьо розкашлявся, потім знову розкричався, шмагаючи Матаргу солдатськими словами:
— Матарго, такий з вас файний кутасисько, вирощений, як ялинова башта! То не робіть з себе залуплину хуйовину! Соромтеся трохи своєї дурноти. Погода з календаря — це дурні книжні балачки, це так. Але Юрій, чи Великдень, чи свято Петра, це, мабуть, певне? Вирахуване що до години, чи ні? Так само і кінець світу. Я одного разу на власні вуха чув такого тупака із носом закрученим, аж до самої губи, а він мені з вашої Біблії святої-крутої з точністю вирахував: чотири вози-огневози, а той з чорними кіньми із заходу сонця прямо на північ туди до вас привалить. Все це сам ваш Бог накрутить. Розлютиться, заричить, чорта за візника поставить і кинеться на вас, як лев. І відразу ж примчать громовози, вогняний потоп.
Фока дивився на Панця здивовано. Тихо прошепотів:
— Для чого ви це все вигадуєте?
Панцьо важно посміхнувся:
— Аби якнайшвидше сідали на дараби і рятувалися до Румунії. Зараз — вже.
Зворушений, а навіть потрясений Вітролом видобув стогін з глибини грудей:
— Спаси, Боже! Кінець з календаря! Про кінець світу я чув, але щоб так швидко і з календаря. Видно, правильна кара і в самий раз. То чого ж утікати? Пхатися під громи і під вогняних коней?
Панцьо викрикував без запинки:
— Ви щось там чули, але завжди не те, бо ви ніколи нічого точно не знаєте. Це найважливіше і це запам’ятайте собі: кінець світу не зі сходу, ані не від сонця валить, а проти сонцеві із заходу. Зрозуміли? Звідти їде Янтихрист на чорних конях. Тож ви втікайте якнайшвидше водою до Румунії, там трохи перечекаєте, то може вам і пощастить.
Колиба замовкла, а Панцьо, вважаючи, що цей номер йому вдасться, докинув ще голосніше:
— Слідкуйте за календарем відразу після Юрія! І скоро почуєте з вітру такі слова… — Панцьо зробив перерву, вичікував.
— То яке ж слово, яке слово? — шепотіли тут і там.
Панцьо відкрив таємницю у півголоса:
— Гарма — годон! — Це вже, вже.
— Гарма — годон, гарма — годон, — прошелестіло по колибі.
Хоч Панцьо і мав щирі наміри, та з Вітролом не виграв. Бо той встав переляканий, знову сів, знову встав і нарешті видихнув з глибини грудей:
— Гарма — годон, ні, не варто рятуватися, краще загинути в хаті разом з усіма.
Зате Матарга, хоч і був у відступі, то завзято захищався:
— Дим! Ви знову нам в очі диму напускаєте. Кінець світу? Досі ніхто не бачив жодного кінця і не побачить. Вічний Жид — це інша справа, бо подумайте лиш, де пробіжить Вічний Жид, там трава вигорить, а від цього відразу голод і війна може вибухнути. От вам і кінець. Вас не випустять додому, ніколи не повернетесь до хати.
Мандат вперто захищався від страху:
— Для чого нам ці страхи? Кінець чи Жид, як біда має прийти, то нехай приходить, але не треба її шукати. Сиди тихо дома і не рипайся.
У Фоки вже закінчувалися сили. Громив, як ніколи до того:
— Зламайте шию! Самі брехні, сама дурнота! Не тріпайте мордами, а з інших не робіть дурнів.
Савіцький і Петрицьо стали обабіч Фоки, заспокоюючи його. Підійшов теж і Томашевський, зневажливо міряючи поглядом рубачів. Ще стримувався, аж врешті верескнув у дикому розпачі:
— Але ж це стерва! І ви таких тримаєте для лісової роботи! Сам гній і тільки до гною годиться. Вибити по морді і прогнати батогами.
Щойно він це видихнув, як Мандат наскочив на нього ззаді і так врізав йому по пиці, що Томашевський впав на весь зріст. Звідти і звідси бурхливо загукали:
— Убив, убив.
Створився небачений хаос. Жаб’ївці зіскакували з підлоги і з підстилок, і бистречани і жаб`ївці хапалися за сокири. І блискавично Фока, Кочергани, Андрійко Плитка, Цвилинюк та інші загорожею стали посередині, щоб не допустити до небезпечної бійки. Жаб’ївці гарячково верещали:
— Мандат з Мандатів! Бандит з Радула! Пов’язати! В кайдани! До суду! На шибеницю!
Мандат перелякався, як хлопець. То припадаючи до землі, то пролазячи накарачках поміж колінами інших, то перескакуючи через тих, що ще сиділи, вирвався від погоні, вискочив з колиби і втік. Фока гнівно звернувся до Вітролома:
— Гарний з вас керівник, нема що й казати. Дякую вам за все.
Вітролом був близький до плачу.
— Ми вас не гідні, — зойкав він, — дєдику наш любий! Порубайте реваші, або спаліть. Скасуйте карби. Заплатите, скільки буде ваша ласка, і коли буде воля. А ми візразу раненько по хатах, щоб бути вдома ще перед Юрієм.
5
Та Фока ще притискав твердо:
— Але ж совіть, ваша совість?
Вітролом скривився, не відповідав, а Фока не відступав:
— Де ж вона, у вас у грудях, чи там у хаті, за печею?
Вітролом зігнувся вполовину, скаржися з глибини грудей:
— Коріння в хаті, до коріння й повертайся. Ви ж чуєте, що світ закінчується. Нічого не вдієш. Божа воля. А ми до жодної партії не належимо, ми тут на краєчку світу, на останньому краєчку свободи. То де
