Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна - Деніел Джеймс Браун

повітря та проголосив, що це грибна капуста, або спарассіс кучерявий. Він підкреслив, що цей гриб не просто їстівний, а надзвичайно смачний, якщо його повільно протушкувати. Одкровення, що можна знайти безкоштовну їжу, просто сидячи на пні в лісі, вразило Джо, наче грім. У ту ніч він лежав на своєму ліжку в шкільному будинку, дивлячись на темні крокви нагорі, та роздумував. Напевно, було дещо більше, ніж урок шкільної науки, у відкритті гриба. Якщо просто тримати очі відкритими, як виявилося, можна знайти щось цінне в найнесподіваніших місцях. Фокус був у тому, щоб розпізнати хорошу річ, коли побачиш її, байдуже, якою дивною чи невартісною вона може здатися на перший погляд, та не зважаючи на тих, хто міг просто пройти повз і лишити її позаду. Розділ 3 

Кожен хороший тренер із веслування у власний спосіб наділяє своїх хлопців певного роду самодисципліною, потрібною для досягнення максимальної віддачі від розуму, серця і тіла. Саме тому більшість колишніх веслярів скажуть вам, що вони вивчили більше суттєво важливих уроків у гоночному човні, ніж у класі.

— Джордж Йомен Покок

Змагання з веслування — заняття незвичайної краси, якому передує жорстоке покарання. На відміну від більшості видів спорту, які залучають переважно конкретні групи м’язів, веслування полягає в інтенсивному багаторазовому використанні практично всіх м’язів тіла, попри те, що весляр, як любив казати Ел Ульбріксон, «змагається на своєму задньому додатку». І у веслуванні ці м’язові зусилля докладаються не через певні інтервали, а у швидкій послідовності, протягом тривалого періоду часу, багаторазово і без перепочинку. Якось після перегляду тренування першокурсників університету Вашингтона репортер «Сіетл Пост-Інтеллідженсера» Роял Брогем виказав здивування безжалісністю цього спорту. «Ніхто жодного разу не взяв тайм-аут у перегонах на човні, — зазначив він. — Там немає змоги зупинитися і вгамувати спрагу ковтком води чи вдихнути повні легені холодного освіжаючого повітря. Ти просто невідривно тримаєш погляд на червоній спітнілій шиї хлопця перед тобою і веслуєш, поки не скажуть, що все скінчилося... Сусіде, це гра не для м’якотілих».

Коли веслуєш, основні м’язи на руках, ногах і спині — зокрема чотириголові, трицепси, біцепси, дельтовидні, найширші м’язи спини, черевного преса, біцепси стегон та сідничні м’язи — виконують більшу частину важкої роботи, рухаючи човен уперед проти безжалісного опору води і вітру. Водночас десятки дрібних м’язів в області шиї, зап’ясть, рук і навіть стоп весь час підлагоджують ці зусилля, тримаючи тіло в постійній рівновазі, щоб зберегти відмінний баланс, необхідний для підтримання судна 60-сантиметрової ширини — приблизно довжина талії людини — на рівному кілі. Результатом усіх цих м’язових зусиль, як у великому масштабі, так і в малому, є те, що організм спалює калорії і споживає кисень зі швидкістю, яка не має собі рівних у будь-якій іншій людській діяльності. Фізіологи, насправді, підрахували, що веслування у 2000-метрових перегонах — олімпійський стандарт — потребує таких самих фізіологічних витрат, як зіграти дві баскетбольні гри поспіль. І це при тому, що перегони тривають усього лише близько шести хвилин.

Хороший весляр чи веслярка, що бере участь у змаганнях високого рівня, має бути в змозі вдихати і споживати аж цілих 8 літрів кисню на хвилину, тоді як у середньому людина здатна прийняти близько 4-5 літрів щонайбільше. У перерахунку на кілограм ваги веслярі-олімпійці можуть вдихати та переробляти стільки кисню, як чистокровний скаковий кінь. Варто зазначити, що не лише ця надзвичайна швидкість споживання кисню має велике значення. У той час як 75-80% енергії, що виробляє весляр у 2000-метрових перегонах, є аеробною та підживлюється киснем, перегони завжди починаються і, як правило, закінчуються жорстким спринтом. Ці спринти вимагають таких рівнів виробництва енергії, які значно перевищують здатність організму виробляти аеробну енергію, незалежно від споживання кисню. Натомість тіло має негайно виробити анаеробну енергію. Це, у свою чергу, продукує велику кількість молочної кислоти, яка швидко накопичується у тканині м’язів. Як наслідок, м’язи часто починають волати в агонії майже від початку гонки і продовжують волати до самого її кінця.

Страждають не лише м’язи. Кісткова система, до якої всі ці м’язи кріпляться, також зазнає величезних навантажень і стресів. Без належного тренування та хорошої фізичної форми, а іноді навіть із ними, спортсмени-веслярі схильні до безлічі недуг у колінах, стегнах, плечах, ліктях, ребрах, шиї і насамперед хребті. Ці травми і скарги різняться від пухирів до важких тендинітів, бурситів, зміщення хребців, дисфункцій обертальної манжети плеча та стресових переломів, зокрема переломів ребер.

Спільним знаменником усіх цих болячок — у легенях, м’язах чи кістках — є нестерпний біль. Та, мабуть, перше і найголовніше, що всі веслярі-початківці мають дізнатися про веслування у верхніх ешелонах спорту: біль є невід’ємною частиною угоди. Питання не в тому, чи буде боляче або наскільки боляче буде. Питання в тому, що ти робитимеш і наскільки добре ти будеш це робити у той час, як біль підступно прийде до тебе.

Усе це незабаром стало більш ніж очевидним для Джо Ранца та інших хлопців, яких відбирали у команду новачків університету Вашингтона восени 1933 року.

Кожного дня після занять Джо проходив довгий шлях униз до гоночної станції. Він одягав футболку і шорти. Він зважувався — то був щоденний ритуал. Зважування задумувались, з одного боку, щоб нагадати хлопцям, що кожен додатковий десяток грамів у