Війни художників - Станіслав Стеценко

— Вибачте, — Гущенко витягнув голову з віконечка.

— Що вона сказала? — запитав Гагарін у Лілії.

— Що він майже такий самий дикун, як і ви, — глузуючи, відповіла та. Вона чудово зрозуміла відповідь касирки.

Гущенко пропустив шпильку повз вуха.

Трохи простіше було з квитками в кіно. Вистоявши хвилин двадцять у черзі, вони потрапили на «Пригоди в Китаї» із Кларком Гейблом, що йшов у «Морморгаузі». Цікаво, що «на Гейбла» стояла величезна черга, а от у касі сусіднього кінотеатру, де йшов якийсь німецький патріотичний фільм, людей практично не було.

Біля входу в кінозал висіла об’ява, що в разі повітряної тривоги, про яку буде повідомлено адміністрацією кінотеатру, треба бігти в бомбосховище. Нижче була намальована схема — куди саме бігти. Бомбосховище знаходилося за рогом. Після завершення повітряної тривоги треба було повернутися в кінозал — фільм буде продовжено з того ж місця, на якому його було зупинено.

На щастя, під час демонстрації фільму повітряної тривоги не було. Опісля вони зайшли у кілька крамниць. У книгарні Гущенко купив «Віднесені вітром» Маргарет Мітчелл. Він давно чув про цю книгу, але купити не міг. Як сказали Гущенкові у книгарні, «Віднесені вітром» майже рік була чемпіоном із продажів у Берліні. Продавець намагався нав’язати їм ще одного рекордсмена продажу — «Der verratene Sozialismus» («Зраджений соціалізм»).

Гагаріна від назви, яку йому переклав Гущенко, аж пересмикнуло. У книгарні він не купив нічого — економив валюту. Лілія байдуже похитала головою — «Зраджений соціалізм» її не цікавив. Гущенко наслідував її приклад і теж відмовився, але вирішив, що, коли буде сам, обов’язково зайде в книгарню і купить цю книгу. Придбати зараз? Ні, він не довіряв ні Лілії, ні Гагаріну. Лілія довго ходила між книжковими полицями і, врешті-решт, купила журнал мод. Хоча, коли вийшла з крамниці й на ходу погортала його, була вкрай розчарована. У журналі переважали закриті сукні й військові мундири. Мабуть, заклик доктора Геббельса: «Все для перемоги!» стосувався і німецьких модниць. Не годиться носити глибоке декольте, говорила з першої сторінки гарненька (судячи з фото) редакторка, коли німецькі чоловіки гинуть на фронті.

Повернувшись в готель, Гущенко відкрив «Віднесені вітром» і не відривався від книги майже до ранку. Закінчивши, уважно прочитав післямову. Авторка, домогосподарка з Атланти, чотири роки тому написала цей роман про часи війни між північчю і півднем США. Роман відразу отримав Пулітцерівську премію. За словами автора передмови, Маргарет Марш (у дівоцтві Мітчелл) нині займається тим, що ховається від журналістів і шанувальників. Шанувальники вимагають написати продовження, в якому Ретт Батлер повернеться до головної героїні Скарлет О’Хара.

Наступного дня Гущенко таки вийшов з готелю, озираючись на всі боки (чи не йде слідом «сірий» тип від Кобулова) і купив «Зраджений соціалізм». Книга була антирадянською і потрапила у продаж до початку дружнього періоду між СРСР і Німеччиною. За наступну ніч Гущенко прочитав і цю книгу.

Її автор, німецький комуніст Карло Альбрехт, працював у СРСР в якості інженера та інспектора з лісозаготівель, починаючи з 1924 року, а в 1933-му був заарештований і засуджений до розстрілу. Правда, якимось дивом його було помилувано і вислано до Німеччини.

«Тисячі селян, у яких відібрали все їхнє майно, разом з родинами оселили в землянках. Хоча вони перебували в лісі й дров було достатньо, землянки не опалювалися. Мені пояснили, що за розпорядженням начальства паливо дозволялося лише тим, хто виконає норму. У переважної більшості селян був тільки легкий літній одяг — адже їх привезли сюди з півдня…

Деякі з них ніколи раніше не бачили лісу, а від них вимагали виконання норм, які були не під силу й досвідченим лісорубам, які повноцінно харчуються. Ці нещасні стояли переді мною зі слізьми на очах. Вони говорили мені про те, що серед них багато хворих, що їхнім дітям загрожує голодна смерть…

Порівняно із цим жахливим існуванням, найнебезпечніші злодії в найзлиденніших в’язницях світу живуть, як на курорті. У них є дах над головою, їм гарантоване щоденне харчування, а найголовніше — вони точно знають: коли мине їхній термін, вони вийдуть на волю.

Сталін будує свій соціалізм на горах трупів загиблих від голоду й страчених робітників і селян…»

З книги Карла Альбрехта «Зраджений соціалізм».

Неодноразово видавалася у Німеччині з 1936-го по 1939 рік

Закривши останню сторінку, Гущенко довго думав про те, чим відрізняються два режими. І в Німеччині, і в СРСР сліпе обожнювання натовпом вождя. Подібні масові театралізовані дійства. Непорушна віра у світле майбутнє замість світлого сьогодні. Концтабори для незгодних з режимом. У Німеччині — це вороги нації, в СРСР — вороги народу. Ідеологічна обробка з ранку до ночі через радіо й газети. Навіть до живопису вимоги однакові. Один-єдиний «правильний» стиль — соцреалізм. Імпресіонізм, сюрреалізм й інші — «дегенеративне мистецтво», що поза законом.

Хто знищив більше людей — Гітлер чи Сталін? Якщо вірити Альбрехту, то Сталін міг знищити в своїй країні людей значно більше за Гітлера, але останній швидко наздогнав його, запустивши військову машину, що убивала за кордоном. Хоча, яка різниця скільки? Смерть кожної людини — жахлива трагедія.

30 квітня 1940 року

Берлін

За п’ять днів відкриття виставки. Вона буде тривати місяць. Гущенко задоволено оглядає експозицію. Виходить на вулицю — на фасаді величезні транспаранти: «З Гітлером і Сталіним — за мир в усьому світі!», «Німеччина і СРСР працюють в інтересах миру», «Німецький і радянський народи завжди разом!». І найбільший — через увесь фасад — «Виставка радянського декоративного мистецтва».

Він сідає на лавку