Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Маргеріт (рвучко відхиляючись від доморядниці). Я не дамся вільно в руки!.. Я опиратимуся, — слово честі!

Старкветер. Зажийте сили, якщо буде потрібно.

Дівчата зупиняються, вагаючись, але доморядниця поглядом примушує їх скоритися. Маргеріт відступає, аж поки її притискають до бюрка.

Доморядниця. Ідіть же, місіс Чалмерс. (Маргеріт стоїть, тремтячи, не звертаючи на неї уваги. Доморядниця кладе руку на плече Маргеріт).

Маргеріт (люто скидає її руку, владно скрикуючи). Геть!

Доморядниця й покоївки інстинктово сахаються на мить назад, а тоді знову обступають Маргеріт.

(Кричить несамовито, благаючи порятунку). Ліндо! Ліндо!

Лінда кидається на допомогу своїй господині, але її хапає за руку і не пускає Чалмерс. Незважаючи на опір, Маргеріт нарешті втягають за ширму. Покоївки не в жарт розохотилися. Одна з них виходить з-за ширми, щоб узяти стільця, куди вони силоміць садовлять Маргеріт. Ширма не дуже висока, — отже, від часу до часу, коли Маргеріт змагається, над ширмою миготять у повітрі її оголені руки. Долинають приглушені вигуки та голос доморядниці, що вмовляє Маргеріт підкоритися.

(Уривчасто, розпачливо). Ні! Ні!

Боротьба стає запекліша, ширма перекидається й відкриває Маргеріт; вона сидить на стільці, напівроздягнена, і міцно тримає в руці конверта, що його служниці намагаються в неї відібрати.

Місіс Старкветер (нестямно). Ентоні! Вони її роздягають!

Лінда знов починає вириватися з Чалмерсових рук. Старкветер, гукнувши Ратленда на допомогу, ставить ширму на місце, а тоді, раптом додумавшись, відтягає її трохи далі від Маргеріт.

Маргеріт. Ні! Ні!

Доморядниця з’являється, тріумфуючи, з конвертом у руці і передає його Габардові.

Габард (відразу ж). Це не те. (Дивиться на адресу й здригається). Листа адресовано Ноксові.

Старкветер. Розпечатайте його. Прочитайте.

Габард розпечатує конверта. Тим часом боротьба поза ширмою припиняється.

Габард (витягає з конверта картку). Це тільки фотографія… місіс Чалмерс. (Читає). «В ім’я майбутнього — Маргеріт».

Чалмерс (відштовхнувши Лінду праворуч, швидко підходить до Габарда). Дайте її мені.

Габард передає фото йому, Чалмерс роздивляється на нього, бгає в руках, кидає додолу й топче ногою.

Старкветер. Це не те, чого нам треба, місіс Мідлтон. Шукайте далі.

Трус за ширмою поновлюється. Маргеріт уже не опирається. Пауза, протягом якої вряди-годи сколихується ширма від рухів доморядниці та покоївок, що роздягають Маргеріт.

Доморядниця (виходячи з-за ширми). Я не знайшла більше нічого, сер.

Старкветер. Ви роздягли її цілком? Доморядниця. Так, сер.

Старкветер. До останньої шерстиночки? Доморядниця (не відповідаючи, зникає на хвильку за ширмою — чи не задля того, щоб скинути з Маргеріт цю останню шерстиночку, а тоді повертається). Так, сер.

Старкветер. Нічого немає?

Доморядниця. Нічого.

Старкветер. Викиньте сюди її вбрання — геть усе.

Різні частини жіночого туалету летять з-за ширми і падають до ніг украй пригніченого Доблмена.

Чалмерс (переглянувши кожну річ, зазирнувши на мить за ширму). Нічого.

Чалмерс, Старкветер та Габард спантеличено переглядаються. Обидві покоївки виходять з-за ширми й зупиняються коло дверей праворуч на другому плані. Старкветер, не довіряючи наслідкам трусу, сам передивляється одіж Маргеріт.

Старкветер (Чалмерсові, показуючи очима на ширму). Ти певний?

Чалмерс. Так, певний цілком. У неї їх нема. Старкветер (до доморядниці). Місіс Мідлтон, обшукайте цих дівчат.

Доморядниця (обмацує покоївок). Ні, сер — у них немає нічого.

Маргеріт (з-за ширми, приглушеним безживним голосом). Можна мені тепер одягтися? (Ніхто не відповідає). Я… я дуже змерзла. (Ніхто не відповідає). Будь ласка, пустіть до мене Лінду.

Старкветер похмуро киває до Лінди. Лінда збирає одяг Маргеріт і несе за ширму.

Старкветер (до доморядниці). Можете йти.

Доморядниця та обидві покоївки виходять.

Доблмен (нерішуче). Двері замкнути?

Старкветер не відповідає, і Доблмен полишає двері тільки причинені.

Конні (підводячись). Можна мені вивести маму?

Старкветер понуро киває. Конні допомагає місіс Старкветер підвестися.

Місіс Старкветер (знову впавши в крісло). Дай-но мені отямитись, Конні. Нехай трохи відлигне на серці. (До Старкветера, що не звертає на неї ніякої уваги). Ентоні, я зараз покладуся в ліжко. Цього було забагато для мене. Я занедужую. Я не можу сьогодні їхати поїздом. (Здригається й зітхає, відкидає голову назад, заплющує очі, а Конні обмахує її віялом і дав нюхальної солі).

Чалмерс (до Габарда). Що ж нам робити?

Габард (знизуючи плечима). І не уявляю. Я тільки-но передав йому ці папери, коли ввійшла місіс Чалмерс. Що з ними сталося? Де вони поділись? В неї їх немає, це певно.

Чалмерс. Але навіщо все це? Навіщо вона їх узяла?

Габард (сухо, показуючи на розтоптане фото на підлозі). А, на мою думку, все ясно.

Чалмерс. Ви так гадаєте? Ви так гадаєте?

Габард. Я розповів вам усе, що бачив на власні очі вчора в його номері. Тут не може бути іншого пояснення.

Чалмерс (роздратовано). Але ж і він, нівроку йому, — ото птах! Чваниться своєю моральною вищістю — базікає про крадіжку — нашу крадіжку, — а сам найбільший крадій, що краде в нас найдорожче й найсвятіше…

Маргеріт виходить з-за ширми, пришпилюючи капелюшка. Вона зодягнена, але поспіхом; тож Лінда, йдучи за нею, щось там підтягав, причепурює тощо. Маргеріт зупиняється біля Ратленда, але його наче по помічає.

Ратленд (непевно). Як усе це прикро склалося… гм… така прикрість… Я засмучений, глибоко засмучений… Не можу й висловити вам, місіс Чалмерс, як я засмучений, що мені довелося бути при цьому… гм… при такій вельми неприємній… (Маргеріт кидає на нього такий зневажливий погляд, що він замовкає).

Маргеріт. Після всього цього, батьку, нічого іншого не лишається мені, як…

Чалмерс (перебиваючи). Піти до свого коханця — так я гадаю.

Маргеріт (холодно). Ви можете гадати, як собі знаєте…

Чалмерс. І передати йому те, що ви вкрали…

Старкветер (отямлюючись раптом від похмурих роздумів). Але ж їх немає в неї. З кімнати вона не виходила. їх немає й у кімнаті. То де ж вони?

Маргеріт іде до дверей, що їх відчиняє перед нею Доблмен. Вона пропускає Лінду вперед, а сама затримується на порозі.

Габард (з вигуком відкриття шпарко підбігає до вікна ліворуч і підіймає раму). Вікно не замкнене. Рама рухається зовсім нечутно. Ось вам пояснення. (До Старкветера). Коли ви відійшли до сейфа і повернулися до неї спиною, вона розчинила вікно і кинула папери комусь, хто на них чекав… (Вистромлює голову й плечі у вікно, дивиться вниз, а тоді повертається до кімнати). Ні; там їх немає. Хтось на них чекав і підхопив…

Старкветер. Але як могла вона знати, що ті папери в мене? Адже ви тільки оце зараз їх мені повернули?

Габард. Та хіба ж Нокс не знав ще вчора ввечері, що