Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 06 - Джек Лондон

Маргеріт. І вони посвідчать усе, що ви їм скажете.

Габард. Вони знатимуть, що посвідчити, — запевняю вас.

Старкветер. Маргеріт, я розповів тобі дещо з того, що я можу зробити. Ще не пізно. Поверни папери, і все піде в непам’ять.

Маргеріт. Виходить, ти навіть ладен забути цюцю… подружню зраду. Ти тільки-но казав, що я неморальна жінка і не гідна виховувати власного сина, а тепер ти повертаєш його мені! Я й не уявляла собі, що твоя доброчесність може бути така ница!.. Вірячи в мою розбещеність, ти, проте, згодний пробачити мені й усе забути, і це заради якихось нікчемних папірців, заради грошей, заради права грабувати й обкрадати людей! То це така твоя моральність — самі тільки гроші?!..

Старкветер. Я знаю, що таке моральність. І справа зовсім не в грошах. Я тільки керівник; і я високо шаную свій обов’язок, як керівника…

Маргеріт (перебиваючи йому мову, гірко). Крадіжки, й брехні, й усілякі інші дрібні гріхи — ніщо проти високого обов’язку… Мета виправдує засоби.

Старкветер (відрубує їй). Саме так.

Маргеріт (Ратлендові). Це ж єзуїтщина[66], містере Ратленде. Сподіваюсь, що ви, як духовний напутник мого батька…

Старкветер. Досить цього базікання! Дай мені папери.

Маргеріт. В мене їх нема.

Старкветер. Що робити, Габарде?

Габард. Вони в неї. Вона ж майже призналася, що їх немає більш піде в кімнаті. А сама вона не виходила звідси. Отже, нічого іншого не лишається, як обшукати її.

Старкветер. Так, це єдиний вихід. Доблмене і ви, Габарде, ідіть з нею за ширму. Роздягніть її і знайдіть папери.

Доблмен невимовно злякався, але Габард ладен виконати це доручення залюбки.

Чалмерс. Ні; я цього не дозволю! Габард тут уже ні до чого.

Маргеріт. Надто пізно, Томе. Ви не заступилися за мене, коли тут поневіряли мою душу… То що вже там важить, коли здеруть з мене ще й одяг!.. Якщо мають мене роздягати й обшукувати чоловіки, то чим містер Габард гірший за кожного іншого? А може, й містер Ратленд хоче докласти до цього руку?

Конні. О Медж! Віддай їм ті папери. (Маргеріт хитає головою. Старкветерові). Тоді нехай я обшукаю її, тату.

Старкветер. Ти занадто набиваєшся. Мені не треба таких охочих. Хто зна, чи тобі можна вірити більше, ніж твоїй сестрі.

Конні. То нехай це зробить мама.

Старкветер (глузливо). Маргеріт винесе цілу скриню документів, а твоя мама й не помітить.

Конні. Але ж тільки не чоловіки, тату! Тільки не чоловіки!

Старкветер. А чому ні? Безсоромність їй уже не первина. (Владно). Доблмене!

Доблмен (думаючи, що прийшла на нього остання година, переляканий на смерть). Т-т-а-ак, сер. Старкветер. Покличте служниць.

Місіс Старкветер (протестуючи). Ентоні! Старкветер. Ти волієш, щоб її обшукали чоловіки?

Місіс Старкветер (стиха). Я помру, я помру… Я знаю, що я помру…

Старкветер. Доблмене! Подзвоніть по служниць. (Доблмен через силу підходить до бюрка, натискає кнопку і вертається до дверей). Впустіть сюди покоївок та доморядницю.

Лінда самовіддано кидається до Маргеріт.

Відійдіть туди — в куток. (Показує праворуч на передній).

Лінда нерішуче прикипає до місця, але Маргеріт подає їй знак головою і та скоряється. Маргеріт підбадьорливо до неї всміхається. Стукають праворуч у двері, на другому плані; Доблмен відмикає їх, розмовляє з покоївкою, тоді знов замикає.

(До Маргеріт). Зараз не час на жарти й тонкосльозі сентименти. Поверни папери, а ні, то скуштуєш лиха. Маргеріт не відповідає.

Чалмерс. Ви встряли в чоловічу гру, і тут пахне серйозним. Краще віддайте напери.

Маргеріт усе так само незворушна.

Габард (закрадливо). Дозвольте зауважити, шановна місіс Чалмерс, що ви не тільки обікрали свого батька. Ви зрадили свій клас.

Старкветер. І завдали тим йому непоправної шкоди.

Маргеріт (запалившись раптом, показує на портрет Лінкольна). Він теж завдав йому непоправної шкоди, коли звільнив рабів і зберіг єдність країни. Правда, він не визнавав класів. Я волію зрадити свій клас, ніж зрадити його.

Старкветер. Демагогія. Демагогія.

Стукають праворуч у двері на другому плані. Доблмен відчиняє; входять місіс Мідлтон — доморядниця, а за нею дві покоївки. Вони спиняються біля дверей. Доморядниця, чекаючи наказу, запитливо дивиться на Старкветера. Покоївки видимо наполохані.

Доморядниця. Слухаю, сер.

Старкветер. Місіс Мідлтон, ви маєте двох покоївок до помочі. Відведіть місіс Чалмерс за ширму й обшукайте. Поскидайте з неї все чисто і обдивіться кожну річ якнайретельніше.

Покоївки геть розгубилися.

Доморядниця (анітрохи не знітившись). Слухаю, сер. Що саме треба шукати?

Старкветер. Папери, документи, — все, що помітите в неї незвичайного. Передасте все те мені, коли знайдете.

Маргеріт (у паніці). Дика сваволя! Дика сваволя!

Старкветер. Маєш рацію, — твоя крадіжка документів саме і є дика сваволя!

Маргеріт (до Чалмерса, Ратленда й Доблмена). Ви — боягузи! Невже ви допуститеся до такої ганьби? Томе, чи є хоч краплина чоловічої гідності в вашій особі?

Чалмерс (уперто). Тоді поверни папери.

Маргеріт. Містере Ратленде…

Ратленд (дуже ніяково і єлейно). Люба місіс Чалмерс. Запевняю вас… обставини склалися вельми нещасливо… Ваша провина така безперечна, що мені не випадає втручатися (Маргеріт відвертається від нього з презирством)… аж ніяк не випадає втручатися…

Доблмен (вибухаючи раптом). Я не можу більше!.. Я кидаю роботу, сер. Це обурливо! Я кидаю зараз же, ось тут. Я не можу брати участі в такій справі. (Намагається відімкнути двері). Я йду від вас зараз же! Ви тварюки. Ви тварюки! (Вибухає конвульсійним риданням).

Чалмерс. Ага, мається, бачу я, ще один закоханець!..

Доблмен нарешті відчинив двері.

Старкветер. Ви йолоп! Зачиніть двері!

Доблмен вагається.

Зачиніть!

Доблмен скоряється.

Замкніть!

Доблмен скоряється.

Маргеріт (сумовито всміхаючись, лагідно). Дякую вам, містере Доблмене. (До Старкветера). Батьку, ви ж не можете допустити такої образи для моєї честі,— я ж запевняю вас, я присягаюся вам…

Старкветер (перебиваючи). Ну, то поверни мені документи.

Маргеріт. Присягаюся вам, що в мене їх нема. На мені ви їх не знайдете…

Старкветер. Ти збрехала мені щодо Нокса, як я можу тепер тобі повірити?

Маргеріт (твердим тоном). Якщо ви це зробите, — більше ви мені не батько. Ви перестанете існувати для мене…

Старкветер. Занадто багато моєї вдачі тобі передалося, щоб ти забула, від кого її маєш. Місіс Мідлтон, беріться до діла.

Доморядниця, кивнувши дівчатам, підступає до Маргеріт.

Конні (спалахнувши). Тату, якщо ти це зробиш, я ніколи не розмовлятиму з тобою. (Ридає).

Місіс Старкветер протягом наступної сцени б’ється в істериці.

Старкветер (сухо, глянувши на годинника). Я й так