Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
А ті за столом все балакають та співають, Франц Біберкопф весь час був неначе в напівсні, але тепер він знову бадьорий і свіжий. Він знову привів себе до ладу, пристебнув руку, скаже, що втратив її на війні, постійно йдеться про війну. Війна ніяк не скінчиться, допоки живеш — воюєш, тут головне — на ногах твердо стояти.
Піднявся Франц залізними сходами бістро, і от він уже на вулиці. А там накрапає, мрячить, дощить, темрява, звична штовханина на Пренцлауерштрасе. На розі Александерпштрасе юрмляться люди, і поліція тут як тут. Франц повернувся і попрямував у той бік.
На Александерплац розташоване управління поліції
Зараз двадцять хвилин на десяту. У критому дворі управління поліції стоять кілька людей і розмовляють. Розказують анекдоти й розминають ноги. До них підходить молодий комісар, вітається. «Уже десять на десяту, пане Пільц, ви не забули нагадати їм, що машина нам потрібна на дев'яту?» — «Та колега нагорі саме телефонує в Александрівські казарми; машину ми ще вчора вранці замовили». Підходить ще один: «Звідти відповідають, що машину послали ще за п'ять хвилин до дев'ятої, але вона заїхала кудись не туди, сказали, що зараз вишлють іншу». — «Це ж треба — не туди заїхали, а ти тут стій і чекай». — «Я питаю: де машина, а він каже: а хто говорить, а я йому: секретар Пільц, тоді вже й він каже: лейтенант такий-то. А я до нього: лейтенанте, я телефоную за дорученням пана комісара, мені наказано дізнатися, що там з машиною. Ми ще вчора замовили в транспортному відділі машину на дев'яту годину для проведення вибіркової перевірки, заявку подали в письмовому вигляді, мені наказано з'ясувати, чи ви її одержали. Ви б чули, яким люб'язним він одразу став, той пан лейтенант, каже, звичайно, машина вже в дорозі, мовляв, сталася накладка чи щось в цьому дусі».
Тут під'їжджають дві вантажівки. На першу машину сіли агенти кримінальної поліції, комісари та кілька агентів-жінок. За деякий час на цій самій машині сюди доправлять близько пів сотні чоловіків і жінок, серед яких буде і Франц Біберкопф, янголи на той час уже покинуть Франца, його погляд буде інакшим, ніж тоді, коли він вийшов із бістро, але янголи танцюватимуть, хочете вірте, хочете — ні, але так воно й буде.
Вантажівка з агентами у цивільному, чоловіками й жінками, вже у дорозі, хоч це й не військова машина, але все-таки автомобіль законности й публічного порядку, вантажний автомобіль, люди сидять на лавках, а він проїздить через Александерплац поміж мирних службових автомобілів і таксі, люди у військовій машині виглядають досить миролюбно, адже це війна непроголошена, вони їдуть виконувати свої службові обов'язки, деякі спокійно курять люльку або сигару, а жінки запитують: ось той пан на передній лавці, він, напевне, кореспондент, завтра все буде в газеті. Вони спокійно повертають праворуч і їдуть по Ландсберґерштрасе; до місця призначення дістаються в об'їзд, а то в найближчих шинках одразу зметикують, що планується облава. Зате перехожі можуть добре роздивитися вантажівку, але свого погляду на ній вони не затримують, адже така машина — то щось погане, лячне, ось уже проїхала, то ловлять злочинців, який жах, що таке існує, ну ходімо, ми ж у кіно зібралися.
На Рюкерштрасе вони висіли, там і залишили машину, а самі йдуть пішки. Невелика вуличка зовсім безлюдна, загін іде тротуаром, а ось і кнайпа Рюкера.
Вихід з приміщення заблокували, перед входом і навпроти, розставили пости, всі решта заходять. Добривечір, кельнер посміхається, мовляв, знаємо, хто такі. Панове хочуть чогось випити? Дякуємо, зараз немає часу, розрахуйте гостей, облава, всі їдуть до управління. Сміх, протести, та що це таке, лайка, регіт; спокійно, спокійно, у мене папери при собі, ну то й тіштеся, за пів години вас відпустять, вам нема чого турбуватися, мені ніколи, у мене термінові справи, і чого це ти розійшовся, Отто, безплатна екскурсія в управління поліції з нічною ілюмінацією. Всі сідають, тут для вас є затишні місця. Вантажівка вже переповнена, один взявся співати: А хто ж оце сир на вокзал покотив, а мито, нахаба, він не заплатив, поліція сердиться, хто ж пропустив, отого, що сир на вокзал покотив?[223]
Вантажівка рушила, всі підхоплюють: А хто ж оце сир на вокзал покотив?
Ну, все йде як по маслу. Тепер підемо пішки. Якийсь елегантний пан переходить дорогу, привітався, пане начальнику відділка, о, пане комісаре! Ви заходите у під'їзд, а інші розсереджуються, місце зустрічі — Пренцлауер, на розі біля Мюнца.
Александерквеле[224] переповнений, п'ятниця, хто одержує зарплатню, той іде сюди перехилити чарчину, у кнайпі музика, радіо, поліцаї проходять до шинквасу, молодий комісар звернувся до якогось пана, оркестр замовк. Облава, кримінальна поліція, всі їдуть до управління. А відвідувачі сидять за столиками, сміються, ніби нічого й не сталося, й продовжують свої балачки, кельнер обслуговує клієнтів. У коридорі ґвалт, плач, затримали трьох дівчат, одна з них кричить: я ж там виписалася, а тут ще не встигла прописатися, ну то один раз переночуєш у нас, з якої речі, не піду, не дозволю, щоб мене поліцаї лапали, та заспокойся, нічого тут сцени влаштовувати, не псуй собі марно нерви. Та відпустіть же мене, що значить «відпустіть», коли до вас черга дійде, тоді й відпустимо, машина вже поїхала, скоро повернеться, а чого у вас так мало машин, то не ваш клопіт, ми самі розберемося. Офіціанте, шампанського — ноги помити. Послухайте, мені треба на роботу, я тут поряд працюю, у Лау, хто мені за прогул заплатить, хай там як, але ви мусите поїхати з нами, я маю бути на будівництві, це насильство, з нами поїдуть усі, хто тут є, і ви також, послухай, чоловіче, чого це ти так розходився, поліція проводить облаву, у них робота така.
Затриманих партіями відвозять до управління, туди постійно під'їжджають вантажівки, поліцаї снують туди-сюди, в жіночому туалеті крик, якась
