Берлін Александерплац. Історія Франца Біберкопфа - Альфред Деблін
У них ще була невелика плящина спирту, якою вони розжилися в одного полірувальника зі столярної майстерні, Конрад простягнув її Райнгольду, той випив, і Конрад також. Ні, втекти звідси неможливо, ось недавно тут двоє тікали, тобто спробували втекти, то один добрався до Нойсендорферштрасе й якраз хотів підсісти на воза, як його патруль схопив, він весь кров'ю стікав, порізався битим склом, уцементованим згори на мурі, будь воно неладне! Довелося його в лазарет покласти, і ще невідомо, чи загояться в нього руки. А інший виявився розумнішим, побачив скло на вершечку муру, зразу зіскочив назад у двір.
«Ні, Райнгольде, втекти звідси ніяк не вийде». Тут Райнгольд зовсім розкис, він мусить тут аж чотири роки сидіти, і все це через якусь дурепу на Моцштрасе, а ще через ту паскуду Міцу та йолопа Франца. Відпив він ще з тої пляшки, і стало йому трохи легше, а Конраду вже видали його речі, згори на клунку його ножик, перевірка вже пройшла, двері замкнені на два оберти ключа, постіль складена. Обоє сидять на койці Конрада й шепочуться, Райнгольд у зовсім кепському настрої. «Послухай, я скажу тобі, куди в Берліні податися. Коли вийдеш, відразу йди до моєї нареченої, правда, хто знає, чия вона зараз наречена, я дам тобі її адресу, а ти мені повідомиш, сам знаєш, про що. А ще поцікався, чим скінчилася моя справа, я думаю, що Длуґа щось таки рознюхав. У Берліні був у мене один знайомий, тупак несосвітенний, на прізвище Біберкопф, Франц Біберкопф…»
І він шепоче далі, обняв Конрада за плечі й розповідає йому, як там діло було, а той нашорошив вуха, слухає й тільки підтакує, невдовзі він уже все знає. Конраду довелося вкласти Райнгольда в ліжко, бо той плаче від злости, самотности та досади на свою долю, а ще через те, що нічого не може вдіяти й сидить тут, як у пастці. Конрад вмовляє його: та скільки там тих чотирьох років, але Райнгольд його не слухає, каже, що не може цього перенести і не може так жити, одне слово — класична тюремна істерика.
Такою була чорна середа. А в п'ятницю Конрад уже в Райнгольдової нареченої в Берліні, та його люб'язно прийняла, цілий день слухала його оповіді ще й грошей дала. Це було в п'ятницю, а вже в понеділок Райнгольду настав кінець. На Зеештграсе Конрад зустрів одного приятеля, з яким раніше він був з ним у притулку, той тепер сидить без роботи. Тут Конрад взявся перед ним нахвалятись, як йому добре ведеться, заплатив за нього у кнайпі, а потім разом із якимись дівчатами вони подалися в кіно. Конрад розповідає неймовірні історії про Бранденбурзьку в'язницю. А коли спекалися дівчат, то ще до півночі сиділи на квартирі того приятеля, то було в ніч проти вівторка, тут Конрад і розляпав про те, хто такий Райнгольд, і що він себе Морошкевичем називає, і що він хлопець хоч куди, такого на волі нечасто зустрінеш, а ще його розшукують за серйозною статтею, і, певне, за його голову призначено добрячу винагороду. Тільки сказав це Конрад, як одразу збагнув, що бовкнув зайвого, але його друг божиться, що нікому нічого не скаже, що ти, у нас рот на замку, а Конрад йому ще й десять марок дав.
Ось уже й вівторок, Конрадів приятель стоїть перед поліцейським управлінням і вивчає оголошення: чи справді все так і є, як розказував Конрад, чи справді цей, як пак його, Райнгольд, перебуває у розшуку, а головне, чи призначено за нього винагороду, бо, може, Конрад усе це вигадав.
Аж тут він читає ім'я і аж закляк, спершу очам своїм не вірить, о Боже, вбивство проститутки Парсунке у Фраєнвальде, ім'я сходиться, чи справді це він, о Господи, винагорода 1000 марок, люди добрі, 1000 марок! Він вражений до глибини душі, 1000 марок, він одразу біжить до своєї подружки й після обіду разом з нею повертається до поліції, а та каже, що заходив Конрад і питав про нього, ага, той щось відчув, що ж робити, що робити, та послухай, про що тут думати, це ж убивця, та й хто він тобі, а Конрад, що Конрад, хто зна, коли ти його знову побачиш, і звідки він знатиме, що це ти заявив, а гроші, сам подумай, 1000 марок, ти ж без роботи сидиш, що тут довго думати. «Але чи то справді він?» — «Та що тут думати, давай, ходімо».
І ось він чітко і ясно розказав черговому комісарові все, що йому було відомо. А коли в суботу Конрад поїхав до Бранденбурзької в'язниці провідати Райнгольда і передати йому всякої всячини від нареченої і від Пумса, він побачив залишену кимось у купе стару вечірню газету, за четвер, а на першій сторінці заголовок: Морошкевич, Райнгольд, Бранденбург, а звідки все це знає, не сказав. Оскільки він не мав із собою паперів, то йому разом з подружкою довелося посидіти, поки з'ясують його особу. Та невдовзі все було гаразд.
А коли в суботу Конрад поїхав до Бранденбурзької в'язниці провідати Райнгольда і передати йому всякої всячини від нареченої і від Пумса, він побачив у купе стару вечірню газету, за четвер, а на першій сторінці заголовок: «Убивство у Фраєнвальде розкрито. Убивця — у в'язниці під чужим прізвищем». Поїзд гуркотить під Конрадом, колеса грякають на стиках рейок, поїзд гуркотить далі. Що це взагалі за газета, за яке число, ага, «Локальанцайґер», четвер, вечірній випуск.
Він таки попався. Перевели