Джек - Альфонс Доде

– О, як чудово, як чудово! – повторювала вона раз у раз. – Ви, мабуть, будете чудовою парою. Ви мені нагадуєте Поля й Віргінію!

Найбільше враження на неї справила розповідь про Сесіль, – вона була такою несподіваною, заплутаною й незвичайною! Іда весь час перебивала сина, вигукуючи: «Ти знаєш, та це ж просто роман, справжній роман!.. З цього можна зліпити карколомну штуку!» «Карколомна штука» – був лише один із багатьох «перлів», яких Іда набралася в «духовному середовищі» д'Аржантона. На щастя, закохані, розповідаючи про свої почуття, витають у емпіреях і в зауваженнях слухачів чують лише відгуки власних слів. Джек знову переживав і недавні радощі, і колишній страх, ділився з нею планами і мріями, не чуючи недоречних її зауважень, не помічаючи, що його розповідь Про кохання здається їй банальною, як приспів до застарілого романсу, і що простодушність та наївність двох недосвідчених у пристрасті молодих людей викликає у матері лише легкий жаль до них.

Джек прожив із «матір'ю лише тиждень, коли одного вечора його зустрів біля заводських воріт сяючий Белізер.

– Я такий радий, Джеку! Нарешті я знайшов компаньйона. Пані Вебер його бачила, він їй підходить. Справа залагоджена. Скоро ми одружимося.

І саме вчасно. Наш бідолаха Белізер геть перевівся, схуд, адже кінчалося літо, на вулицях з'явилися хлопчаки-сажотруси та продавці каштанів, а це загрожувало ще більше віддалити його щастя. Для бродячого торговця ці вуличні кочівники уособлюють зміну пір року так само, як для сільських жителів – перелітні птахи. Надто покірний долі, щоб нарікати, він лише тужливо гукав: «Капелюхи! Капелюхи! Капелюхи!» – аж плач брав. Ой, неспроста бувають такими тужливими крики бродячих торговців: ці люди вкладають у незначні слова усю тривогу, весь біль свого страдницького життя. Найважливішою у їхніх вигуках є інтонація. Уявіть, як по-різному можна вигукувати: «Беру лахміття!» І який несхожий цей бадьорий вигук уранці на той самий, але монотонний, протяглий, здавлений крик увечері, коли лахмітник повертається додому!.. Джек, що мимохіть завдав страждань другові, зрадів приємній новині майже так само, як і Белізер.

– Чудово! А я не міг би його побачити?

– Чом би й ні? Він ось, – відповів Белізер, показуючи на здорованя, що стояв за декілька кроків. Той був у сорочці й робочих штанях, на плечі тримав молота, а під пахвою – скоченого шкіряного фартуха. Його винятково невиразне, сонне, спите обличчя ховалося за густою, кошлатою, неохайною і ніби вилинялою бородою, через яку він скидався на одного з тих завсідників Моронвалевої гімназії, котрого невдахи називали «чоловіком, що читав Прудона». Якщо зовнішня схожість свідчить і про схожість вдачі, новий Белізерів компаньйон на ім'я Ріберо не повинен би бути лихою людиною, але він напевне був ледачим самовдоволеним невігласом і п'яницею. Джек не став ділитися своїми сумнівами з торговцем капелюхами, котрий не міг натішитися своєю новою знахідкою і від надміру почуттів раз по раз без видимої причини тиснув Джекові руку. До того ж пані Вебер уже схвалила Белізерів вибір, а це було головне. Щоправда, ця славна жінка керувалася тими самими мотивами, що і Джек: бачачи радість свого обожнювача, вона не відважилась бути надто вимогливою і, заплющивши очі на непривабливу зовнішність претендента, не маючи вибору, мусила погодитись і на такого майбутнього компаньйона.

Наступні два тижні перед весіллям у дворах робітничих передмість Менільмонтан, Бельвіль і Ла Віллет лунали радісні, як ніколи, вигуки: «Капелюхи! Капелюхи!» Лунали дзвінко і весело, мов переможне заливисте півняче кукурікання на світанку, мов античний вигук «Гіменей! О Гіменей!», що злітає з недосвідчених уст. І ось він настав – незабутній великий день. Попри всі доводи пані Вебер Белізер вирішив відгуляти весілля на всю губу, і стальні кільця на його червоному вовняному гамані розійшлися до краю. Зате яке ж то було бучне весілля!

Буржуа спочатку одружуються в мерії, а на другий день вінчаються в церкві, зате простолюд, не маючи вільного часу, об'єднує обидві названі церемонії й відбуває їх за один день. Для цього довгого стомливого обряду робітники майже завжди вибирають суботу, щоб у неділю спочити. Бачили б ви приміські мерії у цей освячений таким звичаєм день! З самого ранку перед ними вилаштовуються в чергу фіакри й фургони, запорошені коридори цих установ заповнюють більші чи менші весільні кортежі, і всі учасники урочистих церемоній годинами вистоюють у великій приймальні. Весільні групи перемішуються, боярини знайомляться і часом виходять заморити черв'ячка, наречені крадькома роздивляються й стиха обговорюють одна одну, а родичі, аби згаяти час, півголосом балакають про те та про се. Незважаючи на потворні меблі, голі стіни й нудні об'яви, муніципалітет все ж таки справляє глибоке враження на бідняків. Потерті плюшеві сидіння на стільцях, високі стелі в залах, судовий виконавець. із ланцюгом на животі, урочистий помічник мера – усе тут і лякає їх, і розважає. Урочиста церемонія, що надає шлюбу законної сили, для них немов вельможна, але малознайома дама, котра раптом має прийняти їх у своєму салоні. Мушу сказати, що в передмісті Мельмоптан серед численних весільних кортежів, котрі перетнули двір мерії тієї незвичайної суботи, найпримітнішим був кортеж Белізера, хоч на нареченій і не було білої і сукні, побачивши яку всі жінки кидаються до вікон, а вуличні роззяви збуджено перемовляються. Як і належить удові, пані Вебер наділа темно-синю сукню того відтінку, що називається «індиго» і який дуже цінують особи, що люблять, усе поважне й надійне; через руку в неї була перекинута вовняна шаль, а на голові красувався пишний чепчик, прикрашений квітами і стрічками, що майоріли навколо сяючого вмитого обличчя овернянки. Вона йшла в парі з Белізеровим батьком, щуплявим метким жовтолицим дідком із гачкуватим носом. Його безнастанно мучили напади кашлю, і майбутня невістка ледве його вгамовувала, щосили розтираючи йому спину. Через кілька кроків та процедура знову повторювалась, звісно, порушуючи урочистий поступ кортежу: пари раз у раз зупинилися, наштовхувалися одні на одних і перечікували, поки у старого мине напад злощасного кашлю.

Белізер виступав у другій парі, йдучи об руку з понурою овдовілою сестрою із Нанта з такими