Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

на відміну від людей, держави не вмирають назавжди. Скільки прикладів в історії, коли завойовували малі країни, але потім вони знаходили в собі сили відродитися знову. Поляки, литовці, українці — горді народи, і рано чи пізно вони будуть вільні. Ти повинен вірити в це. Тим більше що на тебе з надією і любов’ю дивляться одинадцять твоїх дітей. Тільки заради них ти повинен жити далі. А тепер у тебе є ще й я. І для мене ти ελπιδα (elpida) — так гарно звучить грецькою слово «надія». Можна я тебе так називатиму?

Станіслав уперше за весь вечір усміхнувся і кивнув головою на знак згоди.

— Я щасливий, що й ти в мене тепер є, — тихо промовив він.

— Коханий, але я тобі не сказала найголовнішого. У тебе скоро з’явиться ще одна людина, яка захоплюватиметься тобою.

Граф Станіслав запитально поглянув на графиню.

— Я вагітна. Наша зустріч у Тульчині не минула безслідно.

Станіслав обійняв і розцілував Софію.

— Що ж, будемо жити! Ти допомогла мені впоратися з миттєвою слабкістю, захистила від небезпеки.

Незабаром граф Станіслав поїхав до Петербурга — настав час відкрити все Жозефіні. Він не хотів бути обманщиком. Як порядна людина Станіслав розумів, що ця звістка змусить його дружину страждати, а може, навіть зробить нещасною. Адже, незважаючи на легковажність та влюбливість, Жозефіна десь у глибині душі кохала його або принаймні була до нього прив’язана. Але й підтримувати нещирі відносини з дружиною він більше не бажав.

Ще Станіслав хотів побачитися зі своїми дітьми, і це його тішило і дещо скрашувало майбутню неприємну розмову із Жозефіною. І нарешті, була ще одна причина, чому граф Станіслав не хотів перебувати в Петербурзі, — ймовірна зустріч із імператрицею Катериною II.

На подив графа Станіслава, його розмова з графинею Жозефіною минула дуже спокійно. Мабуть, попереджена заздалегідь, вона вже все обдумала і була готова до зустрічі. Про розлучення вона навіть не хотіла говорити, пояснюючи це тим, що у Станіслава захоплення може бути швидкоплинним, і час розставить усе на свої місця.

Проте граф Станіслав наполіг на обговоренні фінансових питань. Ще до від'їзду вони з Софією вирішили, що зараз їм потрібно повністю змінити своє життя — перебратися до якого-небудь забутого всіма куточка Європи, до однієї з країн на узбережжі моря, наприклад, до Голландії. А так як граф Станіслав вирішив для себе, що їде за кордон назавжди, то наполіг на підписанні майнового договору із Жозефіною. Згідно з цією угодою, граф Станіслав Потоцький довірив графині Потоцькій Жозефіні опіку над дітьми, а також передавав під її управління всі свої володіння. Жозефіна, у свою чергу, повинна була перераховувати Станіславу 50 000 дукатів щорічно, що складало менше третини доходів Потоцьких.

Перед самим від’їздом граф Станіслав майже одночасно отримав два листи.

Перший був із царського палацу. Катерина хоч і не зважилася запросити колишнього маршалка конфедерації до себе, відпустити його просто так теж не могла. У листі вона просила не сумувати з приводу розділу Польщі — під її крилом народ відчуватиме себе захищенішим і щасливішим. А з приводу свого рішення написала: «Всевладна рука долі сущих визначає наперед. Я вже звикла терпляче переносити мінливість своєї долі». Лист цей граф Станіслав негайно кинув у камін.

Другий — від Софії з повідомленням, що вона у Варшаві народила йому сина, якого вони заздалегідь вирішили назвати Костянтином.

Граф Станіслав вирішив більше не затримуватися в Петербурзі. Поспілкувавшись із знаючими людьми, він написав листа графині Софії до Варшави, сів на корабель, що йшов до Любека, і вирушив до Гамбурга.

Розділ 16. Гамбург

Граф Станіслав Потоцький після прибуття до Гамбурга влаштувався в одному з найкращих готелів міста і, не чекаючи Софію, наказав управляючому підібрати постійне житло.

Софія прибула до Гамбурга через два тижні.

Якось за обідом графиня Софія поцікавилася у графа Станіслава:

— Стасе, чому ти все-таки вибрав Гамбург?

— Пам’ятаєш, Софі, якось ти назвала мене надією?

Софія ствердно кивнула.

— Так от, я вважаю, що Гамбург — місто-надія. Я пам’ятаю, як ти з захопленням розповідала про Стамбул. Гамбург, як і Стамбул, місто-порт. І хоча він дещо необтесаний і суворий через присутність великої кількості моряків, купців і вантажників, водночас тут відчувається свіжий вітер змін, який вони ж сюди і приносять. У місті, де кипить, вирує життя, ми не загрузнемо у трясовині буденності. Тут дуже багато іноземців, серед яких ми не відчуватимемо себе самотніми далеко від батьківщини. Я не знаю, як довго ми тут затримаємося (це ми з тобою вирішимо разом), але в будь-якому випадку це місто стане для нас своєрідним трампліном у майбутнє життя. Мені також дуже цікаво простежити за рухом товарів, цінами, успішністю торгівлі — це моє, у цьому я добре розуміюся. І якщо ми вирішимо залишитися тут назавжди, то, можливо, незабаром я вкладу гроші в якесь підприємство (не люблю неробства). Якщо ж вирішимо поїхати звідси (а єдине місце, як я бачу, подальшого нашого перебування — Північна Америка), то в Гамбурзі ми можемо отримати відомості, необхідні для подальшої поїздки. А так як тут багато англійців, зможемо вивчити англійську мову. Ну і, нарешті, якщо доля розпорядиться повернутися нам до України, я придбаю неоціненний досвід і зв’язки в фінансових і світських колах.

Граф Станіслав поглянув на графиню Софію і випередив її питання.

— Я звичайно думав не тільки про себе, а й про тебе, люба. Внаслідок революції у Франції Гамбург заповнений французькими емігрантами. Серед них, думаю, є і твої знайомі. Так що нудьгувати тобі тут не доведеться, тим більше що паризька гордовитість у багатьох залишилася на батьківщині, і тут вони з легкістю йдуть на контакт. Крім того, Гамбург — дуже гарне місто з безліччю парків, зелених газонів, з чудовим озером, а мостів тут більше, ніж у Венеції. Я міг би тобі довго розповідати про театри та інші культурні осередки,