Двічі графиня та двічі генерал - Сергій Шарик

— Якби я бажала загибелі твоїй країні, то звернулася б до будь-кого іншого: бажаючих допомогти мені в цьому хоч відбавляй. А я бажаю тільки щастя твоїй вітчизні, піднесення її політичного життя і хочу тебе використовувати для виконання цієї благородної задумки. Бо ніхто, генерале, крім тебе, не займається прямо благом вітчизни, погоджуючи це з вигодами сусідів його і не домішуючи до того особистих і корисливих планів.

— Я дуже люблю свою вітчизну і її свободу, я був її громадянином і хочу ним залишитися.

— Одного я боюсь, графе, — Катерина невдоволено скривилася.

— Слухаю, ваша величносте.

— Чи не буде вже в складі нової конфедерації того розладу, який завжди був і є у вашому парламенті? Чи буде одностайність і міцність у будівлі, що створюється?

— Я думаю, ваша величносте, що перед обличчям нової небезпеки кожен з нас забуде про особисті амбіції і проявить відданість розпочатій справі.

— Дай Боже, — відповіла Катерина. — Обнадійте і заспокойте ваших друзів, що завдання нашої країни — лише у збереженні порядку у вас.

14 травня 1792 року в містечку Торговиця, що поблизу Умані, граф Станіслав Фелікс Потоцький, великий гетьман Франциск-Ксаверій Браницький, польний гетьман Северин Ржевуський і генерал Коссаковський заснували конфедерацію проти нової Конституції й офіційно звернулися до Катерини II за допомогою у поверненні старих порядків у Польщі. Маршалком конфедерації був обраний граф Станіслав Потоцький.

18 травня посол Росії в Польщі Булгаков вручив польському уряду декларацію, в якій вказувалося на Конституцію 3 травня 1791 року як на привід до розриву відносин між Польщею і Росією; і в той же день російські війська під командуванням генерал-аншефа Каховського чотирма колонами ввійшли через Бессарабію на територію Речі Посполитої. Майже відразу на півночі російські війська під командуванням генерала Кречетнікова вступили до Литви, де також незадовго до цього була проголошена литовська конфедерація.

Незабаром конфедерація була переведена до Умані, а потім, 9 червня, до Тульчина.

Через день після цього до Тульчина приїхала графиня Софія де Вітте. Граф Станіслав спеціально послав за нею групу супроводу на чолі з одним із своїх полковників.

Графиня Софія привезла з Херсона приємну новину: граф Йозеф де Вітте дав принципову згоду на розлучення. Потрібно було вирішити деякі технічні питання.

Граф Потоцький вирішив урочисто відсвяткувати перемогу нової конфедерації: бали змінювалися театральними постановками, маскарадами, феєрверками, полюванням і катанням на човнах.

Проголошувалися тости і здравиці, про любов до батьківщини, за відновлення її колишньої могутності. Національний ентузіазм досяг найвищої міри.

Маршалок конфедерації граф Станіслав Потоцький дуже багато працював. Видавалися укази, відозви до народу, універсали, накази і статуси.

Не забував Станіслав і про свою кохану Софію. Вони все більше розуміли, що створені одне для одного. Досить швидко графиня Софія перестала відчувати себе гостею у Тульчинському палаці, і це подобалося Станіславу. Ну а їхні бурхливі ночі не могли залишитися без наслідків…

Стотисячна російська армія майже не зустріла опору польської, очолюваної князем Юзефом Понятовським, і за два місяці зайняла майже всю польську Україну. Граф Потоцький зі своїм штабом переїхав до Бреста. Після довгих коливань король Станіслав Август приєднався до конфедератів.

Незабаром почався Гродненський сейм. На подив Потоцького, новий посол Росії Сіверс постійно втручався в роботу сейму, не даючи ухвалювати важливі рішення.

А причина була проста: Австрія, Пруссія і Росія почали війну з Францією. На таємних переговорах було вирішено, що Росія і Пруссія винагородять себе за рахунок Польщі, а Австрія — за рахунок Франції.

23 січня 1793 року Пруссія і Росія підписали конвенцію про Другий розділ Польщі.

Софія зайшла до кабінету Станіслава. Граф сидів у кріслі з відсутнім поглядом. На столі лежав пістолет. На мить графині Софії стало страшно від думки, що вона могла спізнитися. І тепер лише вона, єдина в усьому світі, могла перешкодити цій людині здійснити задумане. Вона повинна знайти слова й аргументи — єдині ліки, що могли здолати біль його душі і повернути віру в себе. І якщо їхнє кохання справжнє, це у неї вийде!

— Це сталося, — тихо мовив Станіслав, не повертаючи голови.

— Я знаю, коханий, — Софія опустилася на підлогу і поклала голову йому на коліна.

— Вона обдурила мене. Вона знищила мою країну, а значить, і мене.

— Але ж ти напевно знав, що це відбудеться. Згадай, ти говорив своєму кузену, що шансів дуже мало.

— Так, але після розмови з імператрицею (а вона чесно дивилася мені в очі) мені здалося, що не все так безнадійно.

— Ти мій романтик, — ласкаво промовила Софія. — Безліч людей (і Катерина входить до їх числа) йдуть до влади по трупах, а досягнувши вершини, звикають до цього, і тоді кров і жорстокість для них — звична справа.

— На жаль, усю провину хочуть перекласти на мене. Що робити ось із цим? — граф Станіслав підняв кілька паперів на столі. — Це листівки, афіші та памфлети, в яких мене перетворюють на об’єкт загальної ненависті. Але ж іще зовсім недавно все було навпаки.

— Графе, для вашого випадку дуже підходить фраза «Королі з втратою трону втрачають і придворних», — пожартувала Софія і додала вже серйозно: — Повір мені, ти не повинен брати відповідальність за розділ країни на себе. У тебе благородне й високе серце. Цю проблему створили інші, послабили країну донезмоги, а ти тільки відтягнув цей невідворотний удар.

Граф Станіслав поклав руку на голову Софії, і його пальці почали ніжно перебирати її волосся — це графа заспокоювало.

— Зараз, як ніколи, ти повинен бути сильним, Станіславе. Адже ти сам говорив, що поважають сильних.

— Це дуже важко, коли з усіх боків намагаються зробити тобі боляче.

Графиня Софія сіла в крісло і взяла коханого за руку.

— Але ж ти не самотній. Держави так само, як люди, ніколи не миряться з рабством. І