Таємничий острів - Жюль Верн
Треба зізнатися, що моряковим міркуванням не бракувало логіки.
О пів на другу колоністи сіли в пірогу й попливли до затонулого корабля. Було дуже прикро, що не збереглися корабельні шлюпки: одна з них, як відомо, розбилась об скелі біля гирла річки Вдячності; друга затонула разом із бригом і не випливла на поверхню, очевидно, роздавлена його корпусом.
На той час «Швидкий» став потроху виступати з води. Бриг не лежав на боці – під час вибуху щогли зламались, баласт перемістився і судно перекинулось кілем догори. Якась жахлива підводна сила, що викинула величезний водяний стовп, перевернула його просто догори дном.
Колоністи обпливли навколо затонулого корабля, і в міру того, як знижувався рівень води, визначили якщо й не причину, то принаймні наслідки незбагненної катастрофи. На носі, з обох боків кіля, за сім чи вісім футів під ватерлінією було розпанахано обшивку корпуса, а на її місці зяяла величезна пробоїна щонайменше двадцять футів завдовжки. Нічого було й думати, щоб зашити ті зяючі отвори. У пошкоджених місцях не пощастило виявити не лише дерев’яної, а й мідної обшивки, яку, очевидно, знищило вщент; зникли навіть частини набору, залізні цвяхи і нагелі. Усі скріплення розхиталися і не трималися на місцях. Якась неймовірна сила зірвала фальшкіль, а сам кіль у кількох місцях відійшов від кільсона і тріснув по всій довжині.
– Хай йому чорт! – крикнув Пенкроф. – Боюсь, що цього корабля важко буде полагодити!
– Не тільки важко, а й неможливо, – зауважив Айртон.
– У всякому разі, – додав Гедеон Спілет, – якщо тут і був вибух, то досить дивний: замість того, щоб розлетілася палуба і надводна частина судна, чомусь постраждало днище! Ні, ці пробоїни скоріше свідчать про зіткнення з рифом, ніж про вибух порохового погреба!
– Та немає в протоці ніяких рифів! – уперто заперечив моряк. – Я ладен припустити все, що завгодно, тільки не зіткнення з рифом!
– Спробуймо пробратися всередину брига, – запропонував інженер. – Може, там знайдемо пояснення причин катастрофи?
Це було найрозумніше, не кажучи вже про те, що їм належало ознайомитися з уцілілим на борту корабля майном і спробувати врятувати його.
На той час пробратися всередину брига було неважко. Вода відступила, і нижня палуба, яка стала верхньою після того, як бриг перекинувся, була цілком доступною для огляду. Баласт iз важких чавунних зливків пробив її у кількох місцях. Чулося дзюркотіння води, що витікала крізь тріщини в обшивці.
Сайрес Сміт і його друзі, озброївшись сокирами, пішли по скаліченій палубі. Вся вона була захаращена різноманітними ящиками, а оскільки ті пробули у воді недовго, їхній вміст, можливо, й не постраждав.
Насамперед колоністи відтягли весь вантаж у надійне місце. До початку припливу залишалося ще кілька годин, і вони вирішили якнайкраще використати цей час. Айртон і Пенкроф установили над пробоїною талі й застосували їх, щоб перевантажити в пірогу ящики та бочки. Їх вантажили на пірогу і відразу ж відвозили на піщаний берег. Колоністи забирали все, що траплялося під руку, нічого не сортуючи й не відбираючи, – це вони мали намір зробити пізніше.
Тим часом колоністи з великим задоволенням відзначили, що вантаж брига був найрізноманітніший: кухонне начиння, мануфактура, інструменти і таке інше, тобто все те, що необхідне для далекого плавання по Полінезійському архіпелагу. Очевидно, тут було потроху всього, про що могли тільки мріяти жителі острова Лінкольна.
Проте Сайрес Сміт, лише мовчки дивуючись, переконався, що від удару, який призвів до катастрофи, надзвичайно постраждав не тільки корпус брига, як ми вже казали, а й його нутрощі, особливо в носовій частині судна. Перебірки й пілерси було знесено, ніби в трюмі вибухнув надпотужний снаряд. У міру того, як із брига витягалися різні ящики, колоністи щораз вільніше могли ходити від носа до корми судна. Тут були не великі паки, які важко було б пересовувати, а дрібні, нічим не закріплені, безладно розкидані по підлозі пакунки.
Потім колоністи пройшли до корми, де раніше здіймався ют. За словами Айртона, саме там належало шукати пороховий погріб. Сайрес Сміт не думав, що його було висаджено в повітря, і сподівався знайти в ньому кілька барилець пороху, а оскільки його, як правило, запаковують у металеві посудини, інженер розраховував, що він не встиг відсиріти від перебування у воді.
Так воно й сталося. Знайшовши пороховий погріб, серед безлічі снарядів колоністи виявили десятків два барилець із порохом, оббитих із середини мідною бляхою, і відразу обережно витягли їх. Отже, Пенкроф міг на власні очі побачити, що не вибух порохового погреба став причиною корабельної катастрофи на борту «Швидкого» – його кормова частина, де був пороховий погріб, постраждала найменше.
– Можливо, – сказав упертий моряк, – але все ж таки я повторюю, що бриг не міг наштовхнутися на риф, бо в протоці немає ніяких рифів!
– Що ж тоді сталося? – запитав Герберт.
– Не знаю, – відповів Пенкроф. – І пан Сміт не знає, і ніхто не знає й ніколи не знатиме!
Роботи всередині затонулого корабля забрали кілька годин; непомітно знову почався приплив. Рятувальні операції довелося припинити. А втім, не було ніякої небезпеки, що хвилі віднесуть корпус брига у відкрите море, бо корабель глибоко загруз у піску і тримався в ньому міцніше, ніж на всіх своїх якорях.
Отож можна було спокійно відкласти почату роботу до наступного відпливу. Однак сам корабель був приречений – сипучі піски на дні протоки неминуче мали засмоктати його, і треба було якнайшвидше зняти з нього все цінне.
Була п’ята вечора. Цей день був дуже важким для колоністів. Вони добре поїли, а після обіду, хоча й були стомлені, аж палали з цікавості й заходилися оглядати ящики, вивезені із «Швидкого». У більшості ящиків зберігалися готовий одяг та взуття – їх вистачило б, щоб одягти з ніг до голови цілу колонію.
– Оце розбагатіли! – вигукнув Пенкроф. – Але що ми з усім цим скарбом робитимемо?
Такими самими веселими вигуками та криками «Ура!» звеселілий моряк зустрічав кожне барильце горілки із цукрової тростини, кожен ящик з тютюном, вогнепальною чи холодною зброєю, сільськогосподарським реманентом, слюсарними, ковальськими й теслярськими інструментами, різноманітним збіжжям та паки з бавовною, що зовсім не попсувалися від
