Таємничий острів - Жюль Верн
Зачаївшись у засідках поблизу гирла річки Вдячності та в Комині, колоністи схвильовано стежили за маневрами корабля. Їхнє становище могло стати невимовно складним, коли вони опиняться на близькій відстані під нищівним гарматним вогнем, не маючи найменшої змоги дати відсіч піратам. Хіба могли вони завадити каторжанам висадитись на берег?
Сайрес Сміт добре розумів їхню безпорадність і сушив голову, як знайти вихід із цього становища. За кілька хвилин йому доведеться обрати якесь рішення. Але яке? Заховатися в Гранітному Палаці і витримувати облогу тижнями чи й місяцями завдяки великим запасам харчів? Чудово! Але чим усе це закінчиться? Пірати стануть хазяями на острові, понищать усе, що тільки можна, і рано чи пізно все одно здолають бранців Гранітного Палацу.
Однак залишалася надія, що Боб Гарвей не наважиться зайти в протоку й зупиниться перед острівцем. У такому разі судно опиниться за півмилі від острова Лінкольна, а з такої відстані ядра не зможуть завдати колоністам значної шкоди.
– Та ніколи в світі, – повторював Пенкроф, – ніколи в світі Боб Гарвей, якщо він добрий моряк, не відважиться зайти в протоку! Він розуміє: варто налетіти шквалу, і бриг розіб’ється на друзки! А чого він вартий без корабля?
Тим часом бриг підходив до острівця Порятунку, тримаючи курс на його південний виступ. Віяв слабенький бриз, течія майже не відчувалася, і Боб Гарвей мав змогу скерувати корабля, куди заманеться. Піратські шлюпки вже розвідали фарватер, і тепер бриг сміливо плив пройденим ними шляхом. Наміри Боба Гарвея були цілком ясні: кинути якір навпроти Комина і ядрами відповісти на кулі, що досі нищили його людей.
Ось «Швидкий» підійшов до краю острівця; ще кілька хвилин – і бриг легко обігнув його, підняв косий грот і, тримаючись круто до вітру, вийшов на траверз річки Вдячності.
– От, бандити, пруться-таки! – крикнув Пенкроф. Цієї хвилини до Сайреса Сміта, Айртона, моряка й Герберта прибули Наб і Гедеон Спілет.
Журналіст і його напарник вирішили, що настав час покинути свою засідку поблизу гирла річки Вдячності, звідки нічого не вдієш проти брига, і повелися дуже мудро. В такий небезпечний і вирішальний момент, коли мав початися жорстокий бій, краще було триматися вкупі. Гедеон Спілет і Наб, ховаючись за скелями, перебігли до Комина, та все ж на них посипалася злива куль, які, щоправда, не завдали їм шкоди.
– Спілете, Набе! – вигукнув інженер. – Вас не поранило?
– Ні, – відповів журналіст. – Тільки зачепило кілька разів рикошетом! Але, гляньте, цей клятий бриг заходить у протоку!
– Атож! – відповів Пенкроф. – І не пізніше як за десять хвилин може стати на якір перед Гранітним Палацом!
– Ви придумали, що робити, Сайресе? – запитав журналіст.
– Поки не пізно і каторжани не встигли нас помітити, треба сховатись у Гранітному Палаці.
– Я так само думаю, – погодився журналіст, – але ми опинимося, наче в пастці…
– Про все подумаємо дома, – урвав його інженер.
– Отже – до Гранітного Палацу! Та мерщій! – крикнув журналіст.
– Чи не дозволили б ви, пане Сайресе, зостатись нам із Айртоном у Комині? – запитав моряк.
– Навіщо, Пенкрофе? – відповів Сайрес Сміт. – Ні. Не треба розпорошувати сил!
Не можна було втрачати ні секунди. Колоністи вибігли з Комина. Невеликий виступ гірського пасма приховував їх від бандитських очей, однак вибухи гарматних пострілів, що шматували скелі, свідчили: «Швидкий» підійшов зовсім близько.
Ускочити в кошик підйомника, піднятися до дверей Гранітного Палацу, де з учорашнього дня сиділи замкнені Топ і Юп, кинутись до урочистої зали – все це забрало кілька хвилин.
Колоністи вчасно повернулися додому: крізь просвіти в листі вони побачили, що огорнений димом пострілів «Швидкий» уже йде в протоці. Вони навіть мусили відійти од вікон, бо всі чотири корабельні гармати безперервно палили сліпма по засаді поблизу річки Вдячності й по Комину, хоч там нікого вже не було. Скелі розліталися на шматки, і кожен вибух пірати вітали гучним «Ура».
Проте колоністи все ж таки сподівалися, що поставлена за наказом Сайреса Сміта зелена завіса добре маскує вікна й тому ніщо їм не загрожує, аж раптом ядро пробило двері і влетіло в коридор.
– Прокляття! – крикнув Пенкроф. – Нас виявили!
Можливо, колоністів ніхто й не бачив, та, напевне, Бобові Гарвею закортіло перевірити, чи не приховує чогось надто підозріла зелень на гранітній кручі, і він звелів ударити по ній ядром. А коли й друге ядро, пробивши завісу з листя, відкрило в кручі зяючий отвір, розбійник наказав обстріляти її з усіх гармат.
Становище колоністів стало безвихідним. Їхній притулок було виявлено, й вони нічим не могли захиститися від граду ядер, не могли навіть сховатися від скалок граніту, що фонтаном розліталися навсібіч. Тепер їм зоставалося тільки покинути приречене на зруйнування житло і перейти у верхній коридор Гранітного Палацу. Та несподівано почувся глухий вибух, а потім – відчайдушні крики.
Сайрес Сміт і його друзі кинулись до вікон…
Величезний, могутній водяний стовп підняв корабля, той розколовся надвоє, і за десять секунд бриг пішов на дно разом із злочинним екіпажем!
Розділ IV
Колоністи на березі. Айртон і Пенкроф рятують те, що вціліло від брига. Розмова під час сніданку. Пенкрофові міркування. Пильний огляд корабельного корпусу. Пороховий погріб цілий і неушкоджений. Нові багатства. Останні уламки. Рештки металевого циліндра.
– Бриг вибухнув! – закричав Герберт.
– Атож, вибухнув так, наче Айртон підпалив пороховий погріб! – відповів Пенкроф, кидаючись із Набом та юнаком до підйомника.
– Але що ж трапилось? – запитав Гедеон Спілет, усе ще приголомшений нежданою розв'язкою.
– О, цього разу ми про все довідаємося! – жваво відповів інженер.
– Про що довідаємося?..
– Потім! Потім! Ходімо, Спілете. Найважливіше те, що піратів знищено!
І за хвилину Сайрес Сміт із Айртоном та журналістом спустилися на берег до Пенкрофа, Наба й Герберта.
Від корабля не залишилося й сліду, навіть щогли не виднілися. Підкинутий водяним смерчем, бриг ліг на бік і затонув – очевидно, вода ринула у величезну пробоїну. Та глибина протоки в тому місці не сягала більше двадцяти футів, і, без сумніву, при відпливі корпус корабля виступить із води.
На поверхні плавали рештки затонулого судна. Запасні щогли, реї, клітки із живими птахами, ящики й барильця, виштовхнуті водою через люки, – усе те поступово випливало з глибини; проте не видно було