Українська література » Сучасна проза » Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі

Читаємо онлайн Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі
Мені було байдуже — жити чи вмерти. Коли людина в такому стані, смерть не хоче її займати. Та жінка доглядала мене три дні — ні на мить не відходила від мене. Я була зовсім без грошей. Тому-то я й роблю тепер для них усе, що можу

А старий Джоліон думав: «Зовсім без грошей!» Хіба може бути гірше лихо? Воно спричиняється і до всього іншого.

— Треба було прийти до мене,— сказав він.— Чому ви не прийшли?

Айріні не відповіла.

— Мабуть, тому, що моє прізвище Форсайт? Чи вас утримувала думка про Джун? Як ви живете тепер?

Його очі мимохіть озирнули її з ніг до голови. Може, вона й тепер!.. Але ні, вона не худа, не змарніла.

— О, я маю п'ятдесят фунтів на рік. Мені їх якраз вистачає.

Її відповідь не розвіяла його сумнівів: він не дуже їй вірив. Цей клятий Сомс! Проте почуття справедливості приглушило осуд. Ні, вона швидше помре, аніж погодиться взяти що-небудь від Сомса. То тільки на перший погляд вона здається такою лагідною, насправді ж десь у глибині в ній таїться сила — сила й вірність. І надало ж тому Босіні попасти під колеса й покинути її напризволяще!

— Але тепер, як тільки вам чого буде треба,— сказав він,— то неодмінно звертайтеся до мене, інакше я вважатиму, що ви мене знати не хочете.— І, надівши циліндр, він устав.— Ходімо вип'ємо чаю. Я загадав тому ледацюзі, хай десь перебуде з кіньми годину, а потім приїде по мене до вашого дому. Ми візьмемо кеб: я вже не можу стільки ходити пішки, як колись.

Він тішився прогулянкою через сад до Кенсінгтона, вбираючи звук голосу, погляд очей, тонку красу чарівної жінки, що йшла поруч із ним. Він тішився, п'ючи чай у Рафела на Гай-стріт, і вийшов звідти, почепивши на мізинець велику коробку цукерок. Він тішився їздою у кебі й доброю сигарою, вертаючись до Челсі. Вона дала йому слово, що приїде в Робін-Гіл наступної неділі і знову буде грати; і в уяві своїй він уже бачив, як вона рве гвоздики та ранні троянди, що їх вона візьме з собою до міста. Приємно було зробити їй невеличку приємність, якщо такий старий дідуган може зробити комусь приємність. Коли вони під'їхали до її дому, його коляска вже стояла там. Цей чолов'яга все робив невлад. А коли його чекаєш — він ніколи не приїде вчасно! Старий Джоліон зайшов на хвилину попрощатися. В маленькому темному холі стояв неприємний запах пачулів, а під стіною на лаві — інших меблів тут не було — сиділа якась жінка. Айріні сказала їй упівголоса:

— Зачекайте хвилинку.

У невеликій вітальні, коли двері в хол зачинилися, він запитав поважно:

— Це одна з ваших протеже?

— Так. Тепер, завдяки вам, я можу дещо для неї зробити.

Він стояв, гладячи міцне підборіддя, що в свій час багато кого настрахало. Його засмучувала й лякала думка про те, що вона знається з цим знедоленим створінням. Чим вона може допомогти цій жінці? Нічим. Тільки сама забрудниться та ще, чого доброго, вскочить у якусь халепу. І він сказав:

— Прошу вас, бережіться! Люди схильні витлумачити все, що ми робимо, у якнайгірший спосіб.

— Я це знаю.

Її спокійна усмішка збентежила його.

— Ну, що ж, до неділі,— промовив він.— Бувайте здорові.

Вона підставила йому щоку

— Бувайте здорові,— повторив він.— Бережіть себе.

І він вийшов, відвернувши погляд від жінки на лаві. Додому він поїхав через Геммерсміт, збираючись заїхати в одну відому йому крамницю й сказати, щоб їй послали дві дюжини їхнього найкращого бургундського. Адже їй треба хоч інколи зігріти душу! Тільки в Річмонд-парку він пригадав, що вирушив був до міста замовити собі черевики, і здивувався, як йому могло спасти на думку таке безглуздя.


III


Легенькі привиди минулого, що завжди витають біля старих людей, ніколи ще так рідко не зазирали йому в очі, як протягом сімдесяти годин, що відділяли його від неділі. Натомість перед ним з'являвся дух майбутнього, заворожуючи його чарами незнаного. Старий Джоліон перестав непокоїтися і вже не ходив у гайок, бо вона обіцяла приїхати на сніданок. В їжі є щось на диво заспокійливе — зникає сила-силенна сумнівів, бо ніхто не пропустить сніданку чи обіду без дуже поважних причин. Щодня він грав із Голлі на лужку в крикет, посилав їй м'ячі, а вона била, готуючись подавати Джоллі, коли той приїде на канікули. Вона ж бо не була щирим Форсайтом, зате Джоллі — якнайщирішим, а Форсайти завжди б'ють, аж поки підуть на спочинок і доживуть до вісімдесяти п'яти років. Балтазар, який завжди крутився десь поблизу, кидався стрімголов до м'яча, лягав на нього, а слуга ганяв лужком, підбираючи м'яч, аж поки його обличчя починало блищати, як місяць уповні. І тому що час зустрічі наближався, кожен день був довший і ясніший за попередній. Увечері в п'ятницю він випив ліків від печінки — сильно кололо в боці і хоч йому дошкуляв не той бік, де печінка, кращих ліків годі й шукати. Кожного, хто сказав би йому, що він знайшов собі в житті нову турботу і що турботи йому вадять,— зустрів би твердий і трохи зневажливий погляд запалих сталево-сірих очей, які, здавалося, промовляли: «Я сам знаю, що мені краще». Він завжди знав і знатиме це довіку.

В неділю зранку, коли Голлі пішла з гувернанткою в церкву, він подався до грядок з полуницями. Там, у супроводі пса Балтазара, він уважно оглянув кущики і назбирав десятків зо два достиглих ягід. Йому важко було нахилятися, і в нього запаморочилася голова й почервоніло чоло. Поклавши полуниці на тарілку, він поставив її на стіл у їдальні, тоді помив руки й освіжив чоло одеколоном. Там,

Відгуки про книгу Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: