Маленькі жінки. II частина - Луїза Мей Олкотт

– Ти її знаєш? – запитала Джо з раптовим інтересом.

– Ні, але я читав усі її розповіді та знаю хлопця, який працює в конторі, де друкують цю газету.

– І ти кажеш, що вона добре заробляє на таких історіях? – Джо з іще більшою повагою поглянула на дикувату групу на малюнку і на знаки оклику, що густо всіяли сторінку.

– Ще б пак! Вона знає, що людям подобається, і їй добре платять за те, що вона пише.

Аж тут почалася лекція, та Джо мало що з неї чула, оскільки, поки професор Сендс розказував про Бельцоні[17], Хеопса, скарабеїв та єгипетську писемність, вона крадькома переписала адресу видавця і не тільки вирішила взяти участь в оголошеному газетою конкурсі, а й перемогти, отримавши заявлений приз у сто доларів за кращу сенсаційну історію.

На той час, коли лекція скінчилася і публіка прокинулася, Джо вже заклала фундамент свого майбутнього багатства (не першого в цьому світі багатства, побудованого за допомогою паперу й пера). Тож дівчина була повністю занурена у розробку сюжету, вагаючись щодо того, чи повинна дуель статися до таємної втечі закоханих або ж після вбивства.

Удома вона нікому не сказала про свій план, але наступного дня взялася до роботи – до великої тривоги матері, яка завжди хвилювалася, коли «геній кипів». Джо ще ніколи не писала в такій манері – до цих пір вона задовольнялася дуже стриманими романтичними історіями для «Орла», – але їй знадобилися її театральний досвід і начитаність, які дали їй певне уявлення про засоби, що забезпечують драматичний ефект, і допомогли в тому, що стосувалося сюжету, мови й костюмів персонажів.

Її історія була настільки пронизана безглуздям і відчаєм, наскільки дозволяло її обмежене знайомство із цими душевними станами, і, зробивши місцем дії Лісабон, вона обрала землетрус як підходящу й вражаючу уяву розв’язку. Рукопис був відправлений таємно: його супроводжувала записка, де скромно повідомлялося: якщо історія не отримає приз, якого автор навіть не сміє очікувати, вона погоджується отримати за публікацію будь-яку суму, яку видавець вважатиме прийнятною.

Шість тижнів – великий термін, якщо доводиться чекати, і ще більший, якщо потрібно зберігати секрет, але Джо терпляче робила і те, й друге і тільки-но почала втрачати надію знову побачити свій рукопис, коли надійшов лист, від якого в неї перехопило подих: вона розкрила конверт, і їй на коліна випав чек на сто доларів. Десь зо хвилину вона сиділа нерухомо, дивлячись на нього так, наче це була змія, потім прочитала листа й заплакала.

Гадаємо, що аби найдобріший редактор, який писав цю люб’язну записку, знав, яке величезне щастя він приносить ближньому, то неодмінно присвятив би свої вільні години, якщо вони в нього були б, цьому приємному заняттю, оскільки для Джо лист мав куди більшу цінність, ніж гроші: він був підбадьорливим. Після довгих років наполегливої праці було так приємно виявити, що чогось вона все ж таки навчилася, нехай навіть всього лише писати сенсаційні історії.

Рідко можна побачити дівчину, яка мала б більш гордий вигляд, ніж той, що був у Джо, коли, заспокоївшись сама, вона схвилювала всю родину, з’явившись у вітальні з листом в одній руці і чеком – в другій, та оголосила, що виграла приз. Зрозуміло, це було велике торжество, а коли історію надрукували в газеті, всі читали й хвалили її, хоч потім батько, зазначивши, що і мова хороша, й сюжет оригінальний, і трагедія викликає тремтіння, все-таки похитав головою і сказав, як незворушний безсрібник:

– Ти можеш писати краще, Джо. Прагни до вищого й ніколи не думай про гроші.

– А я впевнена, що в усьому цьому гроші – найприємніше. Що ж ти збираєшся робити з таким багатством, Джо? – запитала Емі, з благоговінням дивлячись на магічний клаптик паперу.

– Відправлю Бет і маму на море на місяць або два, – відповіла Джо не замислюючись.

– О, чудово! – вигукнула Бет, сплеснувши худенькими руками й глибоко зітхнувши, немов чекала на свіжий океанський бриз, але тут же відсунула чек, яким змахнула перед нею сестра. – Ні, я не можу, дорога, це буде жахливим егоїзмом.

– Ти повинна поїхати, я тільки про це й мрію. Для цього я й працювала і тому домоглася успіху. У мене ніколи не виходить добре, коли я думаю тільки про себе, тож якщо працюватиму заради тебе, це мені допоможе, хіба ти не розумієш? А крім того, мамі теж потрібно якось змінити обстановку, але вона нізащо не покине тебе – значить, ти маєш поїхати з нею. Як це буде весело, коли ти повернешся додому рожева й пухкенька, як раніше! Хай живе доктор Джо, яка завжди виліковує своїх пацієнтів!

Після довгих дискусій вони поїхали на море, і хоч Бет повернулася додому не такою «рожевою й пухкенькою», як хотілося Джо, їй все-таки було набагато краще, а пані Марч оголосила, що відчуває себе на десять років молодше. Джо залишилася задоволена вкладенням своїх призових грошей і з бадьорістю взялася до роботи, твердо вирішивши заробити ще не один такий чудовий чек.

У той рік вона заробила їх кілька і почала відчувати себе добувачем в будинку, бо чаклунство пера перетворювало її «сміття» у зручності для всієї родини. «Дочка герцога» оплатила рахунок м’ясника, «Рука привида» розстелила новий килим, а «Прокляття сімейства Ковентрі» стало благословенням сімейства Марч у вигляді бакалійних товарів і одягу.

Багатство, зрозуміло, надзвичайно бажана річ, але й у бідності є своя світла сторона, і найприємніше, що можна витягти із життєвих труднощів, – це справжнє задоволення, яке приносить плідна робота розуму й рук. І натхненню, породженому потребами, ми зобов’язані принаймні половиною всього розумного, красивого й корисного, що є в цьому світі. Джо смакувала це задоволення і перестала заздрити багатшим дівчатам, втішаючись тим, що здатна забезпечити свої потреби і їй не потрібно просити ні в кого жодної копійки.

Її історії не привернули уваги широкого загалу, однак знайшли свого читача, і, підбадьорена цією обставиною, вона вирішила одним рішучим ударом домогтися і слави, й багатства. Переписавши свій роман учетверте, Джо прочитала його близьким і друзям, а потім запропонувала його зі страхом і трепетом трьом видавцям. Відповідь здивувала: його надрукують, якщо вона скоротить його на третину і викине всі місця, якими особливо захоплювалася.

– Отже, тепер я повинна або засунути його назад у мій бляшаний ящик – і нехай він там пліснявіє, або заплатити за його опублікування зі своїх грошей, або обкраяти, щоб задовольнити покупця й отримати за свою працю непоганий гонорар. Слава – річ приємна, але готівкові гроші – річ корисніша, тож я ставлю це питання на голосування наших зборів, –