Маленькі жінки. II частина - Луїза Мей Олкотт

– Ну що ти, мамо! Приїдуть, ймовірно, шість або вісім – не більш, тож я найму невелику відкриту коляску і попрошу пана Лоуренса позичити мені його «черрі-бренді» (так Ханна називала кінний шарабан[16]).

– Усе це обійдеться дуже дорого, Емі.

– Ні, не дуже. Я все підрахувала і за все заплачу зі своїх грошей.

– А ти не думаєш, дорога, що, якщо ці дівчатка давно «звикли до всього цього», більш скромний прийом виявився б для них приємною різноманітністю, так і для нас це було б набагато краще, ніж купувати й брати напрокат те, що нам не потрібно, намагаючись наслідувати тих, чий спосіб життя не відповідає нашому матеріальному становищу?

– Якщо мені не можна влаштувати все так, як я хочу, то я взагалі не хочу нічого влаштовувати! Я знаю, що можу прекрасно втілити мій план, якщо ти і сестри трохи мені допоможете. Я не розумію, чому мені не можна це зробити, якщо я готова заплатити за все сама! – сказала Емі з рішучістю, яку протидія може перетворити в упертість.

Пані Марч знала, що досвід – кращий учитель, і, коли це було можливо, дозволяла своїм дітям вчитися на власних помилках, яких вона охоче допомогла б їм уникнути, аби тільки вони не відмовлялися прийняти її поради.

– Добре, Емі, якщо ти так цього хочеш і знаєш, як здійснити свій задум без надмірної витрати грошей, сил і часу, я не заперечуватиму. Поговори із сестрами, і, яке б рішення ви не ухвалили, я зроблю все, що в моїх силах, щоб допомогти вам.

– Дякую, мамо, ти завжди така добра! – і Емі пішла, щоб викласти план сестрам.

Мег погодилася відразу і обіцяла свою допомогу, запропонувавши для здійснення проекту все, що мала, від її маленького будиночка до її парадних ложечок для солі. Але Джо подивилася на проект загалом несхвально і спочатку навіть не схотіла мати нічого спільного з цією затією.

– Ну скажи на милість, навіщо тобі витрачати свої гроші, турбувати сім’ю і перевертати догори дригом весь будинок заради купки дівчат, яким на тебе наплювати? Я гадала, в тебе досить гордості й здорового глузду, щоб не плазувати перед кожною смертною, яка носить французькі черевики і їздить в кареті, – сказала Джо, яку сестра відірвала від написання трагічної кульмінації роману.

– Я ні перед ким не плазую! І терпіти не можу, коли до мене ставляться так зверхньо, як ти! – роздратовано заявила у відповідь Емі. Сестри і раніше сварилися, коли виникали подібні питання. – Ці дівчатка люблять мене, а я їх, і в них багато доброти, розважливості й таланту, незважаючи на те що ти називаєш «світською нісенітницею». Ти не хочеш подобатися людям, бувати у доброму товаристві, удосконалювати свої манери і розвивати свої смаки. А я хочу. І я маю намір витягти все, що можна, з кожного випадку, який мені випаде. Ти можеш йти по життю, виставивши лікті й задерши носа, і називати це незалежністю, якщо тобі так подобається. Але це не для мене.

Коли Емі давала волю мові й почуттям, вона зазвичай перемагала в суперечці, оскільки здоровий глузд майже завжди опинявся на її боці. До того ж Джо справді довела свою любов до свободи й презирство до умовностей майже до абсурду, тож її поразка в цій сутичці була неминучою. Визначення, яке Емі дала ідеї Джо про незалежність, було настільки вдалим випадом, що обидві не втрималися від сміху, й дискусія набула більш дружнього перебігу. Хоч і неохоче, та зрештою Джо дала згоду пожертвувати день на світські умовності й допомогти сестрі в тому, що продовжувала вважати «безглуздою витівкою».

Нарешті, запрошення були розіслані, майже всі їх прийняли, тож наступний понеділок мав стати днем грандіозної події. Ханна від цього була не в гуморі, бо її звичний щотижневий порядок роботи значно порушився, і вона постійно пророкувала, що «коли не вдалося все випрати й випрасувати вчасно, так і ніщо інше добре не піде». Порушення ритму роботи механізму домашнього господарства погано відбилося на починанні загалом, але девізом Емі було Nil desperandum (тобто «ніколи не впадати у відчай»), і, ухваливши рішення, вона йшла до мети, незважаючи на всі перешкоди.

А їх було чимало. Напередодні Бет стало зле і вона злягла в ліжко. До Мег нагодилося незвично багато відвідувачів, і вона не могла відлучитися з дому. Джо була до того занурена у власні думки, що не контролювала ситуацію і жодним чином не зарадила численним прикрим збиткам і помилкам.

Куховарство Ханни виявилося на рідкість невдалим: курка – жорстка, язик – пересолений, шоколад – не пінився. Пиріг і морозиво обійшлися дорожче, ніж передбачала Емі, так само й оренда екіпажу. Решта витрат, що здавалися спочатку дріб’язковими, на виході утворили страшну суму.

У понеділок Емі встала на світанку, змусила всіх домашніх схопитися з ліжок і наспіх поснідати, щоб можна було швидше підготувати будинок до прийому гостей.

Вітальня вкотре вразила дівчину своїм убогим виглядом, але часу на зітхання не залишилося, тож Емі постаралася витягти максимум можливого з того, що в неї було: розставила стільці так, щоб вони закривали потерті місця на килимі, прикрила плями на стінах картинками в плетених рамках і заповнила порожні кутки скульптурами домашнього виготовлення, що додало кімнаті вигляду художнього салону, так само як і повні чарівних квітів вази, які Джо розставила скрізь, де тільки можна було.

Однак стіл, накритий для гостей, виглядав чудово, і, оглядаючи його, Емі всією душею сподівалася, що страви сподобаються дівчаткам, а взяті напрокат скло, фарфор і срібло благополучно повернуться до своїх господарів. Екіпажі очікувалися в строк.

Мама й Мег були готові зустріти приятельок Емі. А Бет оговталася настільки, що могла допомагати Ханні. Також вдалося переконати Джо бути жвавою і люб’язною, наскільки це могли дозволити її неуважність, головний біль і вкрай несхвальне ставлення до всіх і вся.

Тож коли Емі вже втомлена вбиралася у свою найкращу сукню, то намагалася підбадьорити себе думками про ту щасливу мить, коли сніданок благополучно завершиться і вона поїде зі своїми подругами оглядати мальовничі околиці, бо вважала «черрі-бренді» і руїни мосту виграшними моментами свого плану.

Однак недаремно ще одна домовленість розлютили Джо і Ханну до краю – гості повинні були перенести свій візит на вівторок, якщо понеділок виявиться дощовитим. Як на зло, в перший день тижня погода вже зранку була нестабільною, що зазвичай дратує куди більше, ніж нудний дощ. То мрячило, то світило сонечко, то піднімався вітер – небесна канцелярія ніяк не могла вирішити остаточно, на чому зупинитися.

Дві години томливої невизначеності Емі провела, крокуючи з вітальні на ганок і назад, поки, очевидно, думка запрошених змінювалося разом із напрямком флюгера на даху.